Вертепна вистава складалася з двох частин. До першої, присвяченої Різдву Христовому, додавали другу, в якій показували різні побутові сценки. Власне різдвяна історія, яку називали містерією або духовною драмою, мала досить усталений ряд персонажів і сцен: про народження Христа, пастухів і трьох царів, про побиття немовлят і кончину царя Ірода. Другу частину – «О разных танцорах и их смешных разговорах» – називали інтермедіями. В ній теж були сталі персонажі, такі як Дід і Баба, Циган і Циганка, Поляк і Полтавка, Запорожець і Шинкарка... Багато дослідників уважають, що друга частина приєднана до першої механічно, а деякі пишуть, що вони все ж таки пов’язані. Персонажі різних народностей з інтермедій представляють не лише багатонаціональне українське суспільство і його сусідів, а й народи, які зібралися святкувати народження Ісуса Христа.
Український різдвяний вертеп – це музично-театральне дійство, яке виконують уже понад 400 років! У давнину ставили його, як правило, студенти. Вони ходили з виставами під час зимових вакацій по містах і селах, маєтках і монастирях, заробляючи собі на навчання і прожиток. Якщо про вертепи XVII століття ми знаємо завдяки згадкам в історичних джерелах, то з XVIIІ століття збереглися і театральний реквізит, і письмовий текст спектаклю. Один із найдавніших – Сокиринський чи Галаганівський вертеп. Його сцена-будиночок з ляльками і копія сценарію спектаклю з нотами нині знаходяться в київському Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.
Подвійна назва цього вертепу – Сокиринський чи Галаганівський – пов’язана з цікавою історією. Справа в тому, що у 1770-х роках київські студенти показували ляльковий вертеп у селі Сокиринці на Полтавщині в маєтку знатних багатіїв Галаганів. Дякуючи господарям за гостину, вони залишили їм будиночок-сцену, ляльки, а також рукопис зі словами і музикою вистави. Відтоді цей вертеп перестав мандрувати по Україні й оселився в гостинній родині. Кілька поколінь Галаганів показували виставу на Різдво, залучаючи місцевих музикантів, доглядали вертепну скриню з ляльками, переписували текст і ноти. Зрештою, через сто років Григорій Галаган навіть опублікував сценарій вистави. Галаганівський вертеп – найповніший зі збережених на сьогоднішній день. Це 80 сторінок рукописного тексту, в якому сценарій дійства супроводжують музичні номери.
Сучасну постановку Сокиринського вертепу з живими акторами-музикантами Ви зможете побачити в Києві 15 і 16 жовтня, завітавши до Великої лаврської дзвіниці. Її представить команда проєкту «Вертеп – Необарокова містерія»: Богдан та Олена Поліщуки, Руслан Кірш, Надія Купчинська, Любов Тітаренко, Олексій Фіщук, Лідія Карпенко (за підтримки УКФ).
Що відзначатиме цю постановку?
Найголовнішим є те, що команда працює з рукописом. Не з публікаціями, не з редакціями, а з рукописом – джерелом, яке дає сучасному виконавцю неупереджений погляд на досить відомий матеріал. У наш час виконавці, як правило, не звертаються до рукописів, тим паче, якщо є видання. Для учасників проєкту «Вертеп – Необарокова містерія» це також новий, захопливий досвід.
Сценарій вистави написаний розмовною мовою. Це суміш церковнослов’янських, українських і російських слів, індивідуальна в кожного персонажа. Більше того, чимало слів записано без дотримання правописних норм, так, як вони вимовлялися. Як це сприймається сьогодні? Після першого здивування приходить усвідомлення того, що такий запис допомагає виконавцям знайти потрібну інтонацію. Граматичні «помилки» фіксують особливості лексики і вимови таких колоритних персонажів, як Запорожець, Піп чи Солдат. Тож, чи таким вже безграмотним був той, хто записав сценарій вертепу? Можливо, він підказував нам, як його читати?
Робота з рукописом викликає бажання відтворити вертепне дійство з максимальною історичною достовірністю. І це непросте завдання спрямовує команду проєкту до цікавих ідей і рішень. Як досягти історичної достовірності? Обмежитися текстом Галаганівського рукопису, нічого не додавши і не прибравши? У нашому випадку цей крок не є історично обґрунтованим, адже традиційне вертепне дійство постало не з письмового тексту, а лише в певний момент було зафіксоване. Більше того, рукопис не містить всю необхідну для виконавців інформацію.
Наприклад, музичні номери не пов’язані з конкретним складом виконавців. Ми не знайдемо біля них ремарок на кшталт «для тенора і скрипки». Вони потребують аранжування. Це музика, яку можна грати на різних інструментах, можна співати невеличким ансамблем чи цілим хором, з інструментальним супроводом чи без нього. Залежно від того, які є музиканти й інструменти. Оскільки вертепні вистави мандрували по Україні, склад акторів-музикантів оновлювався. Змінювався також і сам набір музичних номерів. Різні аранжування музики вертепу і є традиційною формою її побутування.
Гортаючи манускрипт, зустрічаємо всім відому колядку «Нова радість». Як і 250 років назад, ми співаємо її на різдвяні свята! Тому початкові слова викликають здивування. Замість «Нова радість стала, як на небі хвала» написано «Нова рада стала, як на небі хмара…»! Помилка? Чи знову з нами грається невідомий творець Галаганівського рукопису? (Він, здається, і не приховував цього, бо навіть смайлики малював!).
Порівняння нової Ради з хмарою на небі зрозуміле кожному українцю. Політичне життя нашого народу нечасто бувало безхмарним. Можливо, і київські студенти в далекому XVIIІ столітті не могли утриматися від жартів з приводу їхніх правителів. Яких саме, ми навряд чи дізнаємося, оскільки вертепний спектакль на той час вже давно побутував на Україні. Цілком вірогідно, що й жарт про нову Раду був уже «з бородою». Вражає, що цей блискучий каламбур до нашого часу не втратив актуальності!
Сьогодні Галаганівський вертеп потрапив до професійних акторів-музикантів, які об’єдналися в проєкті «Вертеп – Необарокова містерія». Що цікавого вони знайшли в рукописі? Що їх вразило, і чим вони захочуть поділитися з нами? Як Галаганівське вертепне дійство стане сучасною необароковою містерією? Про це вже дізнаємося 15 і 16 жовтня. Дві постановки «Вертеп – Необарокова містерія» відбудуться в Києві за підтримки УКФ у Великій Лаврській дзвіниці.