ГлавнаяКультура

Docudays UA 2020: дорослішання в кіно й житті. Інтерв'ю з Дар'єю Бассель та Вікторією Лещенко

У день, коли мав би розпочатися продаж квитків на Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, організатори повідомили про перенесення дат фестивалю у зв’язку з карантином. Цьогоріч фестиваль проводиться у 17-ий раз. У рамках заобіцяно не лише кінопокази, а й фотовиставка, «жива бібліотека», професійні воркшопи й семінари. 

Поговорили з директоркою індустрійної платформи DOCU/ПРО і програмеркою Дар’єю Бассель та програмною директоркою Вікторією Лещенко про дорослішання документальної кіноіндустрії та про те, що очікувати від 17-того Docudays UA, коли його проведення стане можливим.

Фото: Facebook / Docudays UA

Розпочнемо із цифр аби зрозуміти цьогорічний масштаб фестивалю. Скільки було подано заявок, скільки з них відібрані до конкурсних програм?

Вікторія Лещенко: Цьогоріч ми мали 1034 заявки. Це багато, але не найбільша кількість, яка може бути у порівнянні з закордонними колегами. З них до загальної конкурсної програми ми відібрали 28 фільмів. До того ж є ще позаконкурсна програма.

Якою була перша реакція, коли стало зрозуміло, що фестиваль доведеться перенести? Адже це великі витрати, і не лише матеріальні.

Емоційна. Велике розчарування. Воно досі. Важко пояснити. Тут багато факторів. Зараз багато моніторю соціальні мережі. Мені цікаво, як люди коментують наше перенесення. Що говорять. Маю багато думок з цього приводу. Трохи згодом, якщо стане часу, хочу про це написати. 

Це і про солідарність фестивального ком’юніті у світі. Запам'ятався пост у фейсбуці артистичного директора IDFA Орви Нірабіа щодо скасованих фестивалів. Пост підтримки, який водночас закінчувався такою фразою: «This is a challenging year for all of us. It is one ecosystem and the misfortune of some is the misfortune of all» («Цей рік складний для всіх нас. Це одна екосистема, і біда одних – нещастя для всіх»).

В цьому контексті, на мою суб’єктивну думку, є брак такої солідарності в українському ком’юніті. Але все ж підтримка є. Багато від глядачів. Наразі із 178 куплених абонементів лише 3 попросили повернути гроші. Звісно, ми ще перепитаємо всі інших, але маю відчуття, наша аудиторія дуже лояльна. Дякую їй за це!

Дар'я Бассель: Я була у відрядженні в Празі, коли оголосили карантин в Україні, і під час зборів, на яких вирішувалась доля фестивалю, приєдналась по скайпу. Чесно, дуже нервувала та ледь не розплакалась. Тому що я знаю, скільки сил і безсонних ночей кожна та кожен з нас вклав у те, щоб цей фестиваль відбувся. Але я вірю, що все на краще. В нас дуже класна програма цього року: чудові фільми, круті проєкти на індустрійній платформі – отже, покажемо це все, коли стане тепліше й буде ще радісніше.

Дуже порадувала реакція всіх українських режисерів та режисерок, з якими я контактувала щодо перенесення – всі висловлювали слова підтримки, хоча я розумію, яке це для них розчарування. Всі ж чекають прем’єри!

Дар'я Бассель
Фото: Odesa International Film Festival
Дар'я Бассель

Лейтмотив цьогорічного фестивалю – дорослішання. Як відбувається процес добору теми: особисті пропозиції організаторів, брейншторм, дослідження актуальних запитів в гуглі?

В.Л.: Це комплексна історія. Наш фестиваль – колаборація різних організацій. У нас є коло суппортерів, частина цих людей увійшла до наглядової ради фестивалю, частина – просто підтримує, серед них є правозахисники, експерти з різних галузей. Ми дослухаємось до їхніх рекомендацій, а потім обговорюємо варіанти командою.

Що є дорослішанням для вас?

Щоб відповісти на це питання, ми й обрали таку тему. Змінилися критерії того, коли та як вважати себе дорослим. Те, що було актуальним 10 років тому чи у наших батьків вже зовсім неактуально для нас. 

З мого суб’єктивного досвіду, дорослішання – коли ти можеш брати відповідальність за те, що відбувається у твоєму ж житті. Це етап самоусвідомлення. Ти розумієш, що можеш робити щось для інших, відчувати відповідальність і перед собою, і перед світом. 

Зараз ми спостерігаємо яскраві прояви цього серед підлітків. Та сама історія з Ґретою Тунберґ. В її сторону багато критики, але вражає сам факт, що юні люди починають говорити публічно на важливі теми. Це показовий момент того, що дорослішати можна тут і зараз, і для цього тобі не має бути обов’язково 30 чи 40 років. Мені здається, світ не був до цього готовий. Ми тільки починаємо це усвідомлювати. 

Д.Б.: Для мене це болісний процес. 

Я пригадую перші юні безсонні ночі. Коли вранці виходиш з комп’ютерного клубу, де тусив з друзями, а перед тобою нічого й нікого немає: нічне життя вже скінчилось, а денне ще не почалося. Ти потрапляєш у цей момент свободи й невагомости і розумієш, що можеш зробити будь-що й ніхто цього не побачить. Це відчуття свободи і притаманне юности й дорослішанню. Немає відчуття кінцевості життя, бо немає життєвого досвіду. Це якщо з добрих моментів. А з негативного і важкого – намагання віднайти себе. На мій погляд, фільми, як ми відібрали до підліткової програми – саме про це.

Тобто тема цього фестивалю стосується проблеми ейджизму?

В.Л.: Ми думали про це. І навіть коли обговорювали тему, від моїх колег звучали вирази «молоді режисери», «молоді спеціалісти». Але ж важливий тут не вік, а те, чим ці люди займаються. І такі речі навіть у собі важко побороти. 

А от наприклад, наші колеги з дизайнерської школи робили курси і на своєму банері написали «школа для людей 12-14 років». Мені здається, це правильне формулювання, без всіляких укорінених установок. 

Вікторія Лещенко
Фото: Odesa International Film Festival
Вікторія Лещенко

А як виріс особисто для вас фестиваль за роки проведення?

Ми стаємо доросліші, і фестиваль так само. Коли тільки долучилися до Docudays, нам майже всім було 20+, зараз нам за тридцять. Ти по-іншому дивишся на різні речі, по-іншому дивишся фільми. Це 17-ий фестиваль і нам залишився рік до повноліття. Тобто ми маємо останній рік свободи, а далі доведеться серйозно задуматися про життя (сміється). 

Які зміни трапилися цьогоріч в організації фестивалю?

На рівні кінопрограми й організації подій кардинальних змін немає. Хіба що ми скасували паперовий каталог фестивалю. Стало зрозуміло, що це своєрідний спадок: всі фестивалі завжди так робили і роблять. Але це ж все є на сайті. Вирішили відмовитися від паперової версії, поберегти планету й себе, адже це потребує багато зусиль і засобів. 

Про що найбільше знімають документалісти в Україні і світі?

Усі стрічки нашого фестивалю, так чи інакше,стосуються прав людини. І знову ж таки, багато уваги цього року ми звертаємо на програму «Teen spirit», приурочену до лейтмотиву всього фестивалю. 

Це 6 історій дорослішання. Вони всі про вибір, про стосунки з батьками, з ровесниками, з батьківщиною. Наприклад, у американській стрічці «Підборіддя» йдеться про життя дуже популярних блогерів-підлітків. 

Але є дуже сінефільська частина програми – ретроспектива фільмів французької режисерки Клер Сімон, яка буде однією з наших особливих програм. Зокрема, відбудеться прем’єра її 10-годинного документального серіалу «Село» про звичайних мешканців селища на півдні Франції, які створили міжнародний кінофестиваль та успішну VOD-платформу. І це приклад того, що серіал може бути актом мистецтва.

Д.Б.: Нашому колективу здається, що хайповим цього року буде німецький фільм «У пошуках Єви». До нас приїде головна героїня. Вона секс-працівниця і бореться з наркозалежністю. Ми довго думали чи варто включати цей фільм до підліткової програми. Навіть не через сексуальні речі, а через сцени із вживанням наркотиків. 

В.Л.: Це історія постійного пошуку себе. У професійному плані, в сенсі сексуальної ідентичності. Яскравий приклад цього в тому, що поки ми листувалися, людина кілька разів змінила своє ім’я. Спочатку вона була Єва, потім – Адам, потім – Франческа, потім знову повернулася до Єви. 

Враховуючи попередні фестивалі, які теми викликають найбільшу зацікавленість серед авдиторії?

Це навіть не теми. Серед іноземних фільмів найчастіше ведуться на оскарів і інші відзнаки. Українське кіно завжди користується популярністю.

Д.Б.: Попередні роки велику кількість глядачів, близько тисячі, збирали фільми про політику. Наприклад, фільм німецького режисера Якоба Пройса «Інший Челсі» про донецького політика. Потім були «Путінські ігри». 

Фото: DocudaysUA / Володимир Єрмаков

Раніше на фестивалі формувалося студентське журі, яке давало окрему нагороду своєму фавориту. Цьогоріч у вас експеримент – журі з підлітків 13-17 років.

Ми лише нещодавно відібрали учасників до цього журі: чотири людини з України і одна – з Білорусі. Обирали за аплікаційною формою. Потрібно було розповісти про себе, свої захоплення, написати мотиваційний лист. Заявок було 73 і ми самі не очікували такого інтересу. Читати відповіді було дуже цікаво: по тому, як написано, розумієш, що каша в голові та сама, що була і в тебе в 16, але при цьому ці люди мають більше можливостей для реалізації і активно їх використовують, а суспільство вже може сприймати їх не як дітей, а як людей іншого віку. 

Чи необхідна документальному кіно така ж промоція, яка є в ігровому? Адже воно все одно нішове. 

В Україні документалістика потребує навіть більшої промоції, ніж ігрове. 

Хоча є така ілюзія, що в Європі документальне кіно на рівні із художнім. Але я зараз працюю як продюсерка над спільним проєктом з Нідерландами. Вони запитали мене про кількість копій та екранів для майбутнього фільму. Я відповіла, що з мого досвіду, в найкращому випадку, п’ять тисяч глядачів і 10-20 копій і додала, що в них, мабуть, цифри набагато більші. Як виявилось – ні. Такі ж.

Як змінюється документальне кіно в Україні відповідно до вашого фестивального досвіду?

Воно однозначно дорослішає. На прикладі нашого фестивалю можна побачити як дуже маргінальний захід розвинувся у масштабний міжнародний проєкт.

В.Л.: Зараз ми позиціонуємо себе як найбільший східноєвропейський фестиваль про права людини.

Д.Б.: І це свідчить про те, що індустрія усе ж таки розвивається.

І повертаючись до актуальних питань у зв’язку з перенесенням фестивалю, як буде здійснюватися повернення чи обмін абонементів та індустрійних акредитацій?

В.Л.: Вони залишатимуться дійсними незалежно від дат проведення фестивалю. Їх можна буде повернути, але ми просимо дочекатися остаточної дати проведення фестивалю, яка стане відомою після завершення карантину. Більше про це ми написали на сайті фестивалю. 

Чи є зараз якісь відчутні зміни у програмі: відмова приїзду героїв чи режисерів, наприклад? Чи, можливо, навпаки – користуєтесь часом для розширенням програми?

Поки що важко сказати. Ми не плануємо відчутних змін. Хочемо показати фільми та провести події у запланованому обсязі. Водночас, багато що залежатиме від того, коли ми зможемо реально провести фестиваль. Поки що всі запрошені гості та майбутні учасники висловили підтримку й бажання приїхати на фестиваль. 

Анастасія НерознакАнастасія Нерознак, Журналістка-практикантка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram