Павло Паштет Белянський «Бабуся вмирати не любила»
Люди Донбасу – які вони, чим живуть, чого прагнуть? Автор книжки «Бабуся вмирати не любила» Павло Паштет Белянський народився і зростав у Луганській області. Пишучи цю книжку, він, як сам зазначає, препарував своє минуле, намагаючись зрозуміти сьогодення. Але вийшло так, що на прикладі трьох поколінь своєї родини письменник створив портрет Донбасу в майбутньому. Бо коли збройні сили України, в яких служить автор, звільнять цю територію від окупантів, там на них і на нас чекатимуть люди. Українці, які десятиліттями існують поміж війнами і мовами на кордоні з росією.
Вони суворі, бо «виросли всупереч, а не завдяки». Перейняли від батьків настирливість і здатність виживати за будь-яких обставин: «Там, де більшість відвертає та здається, ми йдемо на злості та дисципліні, часто не помічаючи простіший шлях». Ховаються за узагальненнями, коли бояться бути відвертими. Старше покоління не бачить причин залишати свою першу і єдину батьківщину, а нове – причин повертатися назад. Але разом вони прагнуть одного – щастя. Хтось вбачає його у дітях і сім’ї, хтось у високій посаді, а хтось у стабільній роботі на шахті чи військовій службі.
«Бабуся вмирати не любила» – це відверті, незручні історії про життя, як воно є. Про зруйновані мрії, розбиті долі, нерозуміння себе, страхи, перейняті з молоком матері. Про «східняків», які чимось відрізняються від людей з інших регіонів, бо мають свої звички і традиції, але були і залишаються українцями, з якими у нас багато спільного. Ця книжка допоможе вам їх зрозуміти, позбутися упереджень і перестати ділити країну на Схід і Захід.
Євген Положій «Фінальний епізод (війни, що триває 400 років)»
На початку 2022 року важко було повірити в реальність повномасштабної війни. Її розв’язання у центрі Європи здавалося дурним і нелогічним кроком, але росія ніколи не вирізнялася прийняттям адекватних і раціональних рішень. Частина населення попри анексію Криму 2014 року, створення і проголошення так званих ДНР і ЛНР, досі бачила в росіянах «російськомовних братів». Тому заклики скласти тривожну валізу, запастися медикаментами, їжею та водою сприймалися як нагнітання паніки. Коли Григорій Мотуз, пастор-євангеліст, військовий капелан і за сумісництвом головний герой книжки Євгена Положія, розповідав про бомбосховище під церквою, його підтримував хіба що знайомий офіцер-розвідник.
Усе змінилося на світанку 24 лютого, коли перші російські ракети полетіли в бік України. Маріуполь, де розгортаються події «Фінального епізоду» досить швидко став місцем активних бойових дій. Церковне бомбосховище заповнили перелякані, збентежені люди, які «сиділи, згорнувшись, зібравшись, стулившись, опустивши погляди, наче намагалися стати непомітними для снарядів, що падали нагорі».
Коли стало зрозуміло, що Широка війна надовго, пастор евакує свою родину, дитячий притулок, родини прихожан і військових. А сам залишається у місті Марії, огорнутому вогнем. Бо тут – його серце, життя і майбутнє. Разом із синами він їздить у «сірі зони» по всій лінії фронту, рятуючи людей. І під час однієї з таких вилазок потрапляє в російський полон…
Це художня, але водночас надзвичайно реалістична книжка про багатовікову боротьбу українців із системою Зла, пошук свого коріння і правди у товщі брехні. Це книжка-рефлексія для людей старшого покоління, які, як і Григорій Мотуз, жили, працювали і виховували дітей в умовах тоталітарної системи. І для людей молодшого покоління, які, маючи досвід батьків, сьогодні пліч-о-пліч із ними борються з цієї системою. Із системою, в яку нас вкотре намагається затягнути росія.
Юджин М. Фішел «Московський фактор. Політика США щодо суверенної України та Кремль»
У 1991 році Україна стала самостійною та незалежною країною. Але росію, яка десятиліттями знищувала та намагалася упокорити українців під час геноциду 1932-1933 років, розкуркулень, чисток, депортацій, масових ув’язнень «ворогів народу», такий розвиток подій не влаштовував. Адже багато «внутрішніх проблем» радянського союзу раптом виявилися реальними злочинами, які було оприлюднено. А як будувати сусідські стосунки, не розстрілюючи людей з іншим світоглядом в урочищах, росія не уявляє.
Автор книжки Юджин М. Фішел – знавець пострадянських країн, який понад тридцять років працював у Державному департаменті США, зазначає, що «глибоко вкорінені неоімперські тенденції [кремля] проявлялися протягом усього пострадянського періоду». Цей феномен зародився ще тоді, коли Борис Єльцин, тодішній президент росії, поставив під сумнів кордони України одразу після проголошення незалежності українським парламентом. І біда в тому, що Америка не зруйнувала той принизливий феномен, а роками підживляла його своїми невдалими спробами вибудувати стабільні та передбачувані відносини з москвою. Зі слів Фішела, війну на сході нашої країни 2014 року Білий дім сприймав як звичайний конфлікт або «українську кризу». А чого тільки варта особиста пристрасть Дональда Трампа до путіна, яка мала накопичувальний негативний ефект. І саме завдяки такому поверхневому розумінню ситуації й переважанню особистих симпатій над здоровим глуздом повномасштабна війна стала реальною.
У своїй книзі автор аналізує розвиток відносин Америки з Україною, Америки з росією та України з росією у різні періоди: після розпаду СРСР, проголошення незалежності, ядерного роззброєння, Помаранчевої революції, Революції Гідності. Посилається на офіційні документи, інтерв’ю, мемуари колишніх високопосадовців. Це допоможе вам заповнити пробіли в історії незалежної України, проаналізувати роль інших країн у розгортанні геноцидної війни. І вкотре переконатися в тому, що іншого шляху, крім як перемогти окупанта, у нас ніколи не було і не буде.