Сьогодні я хотів би поговорити з вами про свою нову книгу. Це книга про свободу. Вона не історична, а філософська, і я працюю над нею вже 5 років. Декілька разів мені вже здавалося, що вона завершена, але потім я розумів, що ще ні, і це, зрештою, нормальний процес роботи над книгою.
Про свободу складно говорити, адже складно визначити, чим вона є. Так чи інакше, я підходив до цієї теми і в попередніх моїх книжках. У книзі “Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття” я писав про відсутність свободи; у книзі “Шлях до несвободи. Росія, Європа, Америка” йшлося про відмову від свободи; в історичних книжках, таких як, наприклад, “Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним”, я писав про те, якою жахливою є відсутність свободи.
Але все це не відповідає на питання, що таке свобода і як її досягти.
Щоб пояснити моє філософське твердження щодо свободи, я хочу звернутися до прикладу Книжкового Арсеналу. Він відбувається під час війни, але не є цілком і повністю присвячений війні. Це дуже важливо з різних причин, у тому числі і для того, що я хочу ствердити. Війна в Україні — це один з тестів цього твердження.
Твердження таке: свобода є найвищою цінністю, адже лише вона уможливлює всі інші цінності. Не важливо, якими саме є ці цінності: це може бути чесність або лояльність, патріотизм або універсалізм, але всі вони стають можливими лише за умови, що є свобода.
ХХ століття — це час розчарування в цінностях; і це дуже добре видно, наприклад, у риториці російської пропаганди. Вона вчить нас, що цінності нереальні, що це фікція, що реальною є лише сила. Але заперечення реальності цінностей, твердження “ніщо не важливо” — це шлях до тиранії, до відсутності свободи. Це можна побачити і в Росії, і в Китаї, і в Америці.
Натомість я хочу ствердити, що цінності цілком реальні, що вони (хай це звучить наївно) — це п’ятий вимір існування людства. Тобто вони не менш реальні, ніж час або простір.
Важливо також, що цінності не лише реальні, а й суперечливі. Чесність і лояльність — обидві прекрасні речі, але нам часто доводиться обирати між ними. Так само патріотизм та універсалізм —- вони далеко не завжди можуть співіснувати. Суперечливість цінностей веде до плюралізму, що дуже важливо.
Повертаючись до риторики Росії: заперечуючи цінності, вона заперечує і плюралізм; вона вчить нас, що існує лише одна хороша річ, і це — сама Росія; що Росія завжди права, а зроблене в ім’я Росії не може бути хибним, що вона є виправданням будь-чого. Такий штиб мислення має в Росії доволі глибокі традиції: можемо згадати, до прикладу, Івана Ільїна (російський філософ першої половини ХХ ст., якого часто цитує Путін. — Ред.), який багато писав про “невинність” Росії, про “очевидність серця”, що є її засновком.
Отже, моїм твердженням є те, що свобода не просто уможливлює цінності, але й робить можливими їх комбінування, вибір між ними. І це підводить нас до питання, як свобода співіснує з урядуванням (government). У вільному суспільстві ми виховуємо дітей так, щоб вони вміли робити вибір; ми намагаємося створити таку інфраструктуру для молоді, щоб вона могла реалізовувати свій вибір, наприклад, переїжджаючи з місця на місце. Усе це вимагає кооперації, яку забезпечує уряд — і тоді уряд працює над реалізацією свободи, а свобода стає виправданням існування уряду.
Я також хотів би перерахувати деякі типові помилки, які ми робимо, розмірковуючи про свободу. Це важливо, адже такі помилки перетворюються на політичні пастки.
Першою помилкою є твердження, що ми маємо жертвувати свободою заради безпеки. Я вважаю, що це твердження є неправдивим. Саме такою риторикою послуговуються такі лідери, як Путін, щоб змусити людей відмовитися від свободи. Така риторика створює враження, ніби відмова від свободи автоматично веде до безпеки. Й іноді це правда — наприклад, ми обмежуємо свою свободу, спускаючись у бомбосховище, і отримуємо там захист від бомбардувань. Але найчастіше свобода та безпека якраз ідуть разом, і це дуже добре видно на територіях, які звільняють ЗСУ: ці території стають безпечними через те, що стають вільними, і навпаки.
Другою помилкою є негативне розуміння свободи як відсутності утисків. Щоб людина виросла вільною, недостатньо просто прибрати з її життя всі перепони; свобода є тим, що треба створювати, над чим треба працювати. Неконструктивним є сприйняття уряду як структури, що обмежує свободу; слід по-іншому ставити питання і шукати, яким саме має бути уряд, щоб він працював на забезпечення свободи, на реалізацію цінностей. Позитивним розумінням свободи є усвідомлення, що позбавлення утисків є необхідною, але не достатньою її умовою. Для свободи потрібні також, наприклад, можливість бачити майбутнє, можливість впливати на нього. Це дуже добре видно на прикладі Ягідного, де окупанти місяць тримали мешканців села в підвалі школи. Після звільнення для них була важливою не просто відсутність полону, але і збереження тієї школи, де їх тримали, майбутнє цієї школи. І саме тому для України зараз важливе не просто звільнення територій, а їхнє відновлення та відбудова — не в сенсі повернення до 2021 року, а в сенсі розбудови кращої версії України.
Третьою помилкою є розуміння свободи як можливості робити що завгодно. Справжня свобода накладає на людину обмеження, і цей парадокс мені допомогли з’ясувати для себе українці. Коли президента Зеленського після 24 лютого запитували, чому він не поїхав з України, він відповідав, що не міг зробити нічого іншого, крім залишитись, що в нього не було вибору. Але подивімося, звідки береться така відсутність вибору. Таке відчуття можливе лише за умови високого рівня свободи, адже свобода розвивається в часі. Вільна людина щодня робить вибір між конкурентними цінностями і таким чином вибудовує свій характер. Зрештою, саме цей характер і призводить до відчуття відсутності вибору. Це і є ознакою вільної людини, яка може викристалізуватися лише в умовах демократії.
ХХ століття було часом розуміння демократії як результату природних процесів, як неуникного етапу історії. Але це не так. Демократія — це рідкість, це складний конструкт, який вимагає зусиль. Щоб демократія існувала, люди мають вірити в те, що це правильний лад, мають робити вибір на її користь. Для її існування потрібні вільні люди, що вірять у свободу. Війна в Україні важлива для світової демократії як приклад такого вибору і такої віри. Але ще важливішою вона є в метафізичному, філософському плані, адже демонструє, як демократія залежить від свободи, а свобода — від світу цінностей, від етики, від хоробрості українців.
