Що станеться після емансипативної народної революції? Хто поставлятиме воду? Як будуть функціонувати трудові відносини? Мексиканський режисер Мішель Франко зняв фільм, що пропонує відповіді на ці питання, і отримав гран-прі журі на Венеційському кінофестивалі. Як не смішно це звучить, але його можна (хоча і не варто) звести до однієї фрази – «Не протестуй сильно, бо встановиться військова диктатура і всіх вішатимуть». Але давайте трохи детальніше.
Фільм називається «Новий порядок» і, на відміну від попередніх камерніших картин Франко, має широкий антиутопічний розмах. В «Новому порядку» ми спостерігаємо за ескалацією народних протестів здебільшого з точки зору соціальної еліти – «грьобаних багатіїв», як пишуть протестувальники на стінах будинку, який щойно розграбували, вбивши кількох людей. Грабунок і вбивства здійснює зокрема персонал цього будинку (охоронець, хатня робітниця). Імовірно, за попередньою домовленістю. Умовно кажучи, це повстання сучасного еквіваленту рабів. Але симпатії до справи пригноблених у фільмі не виникає. Так, нам показують непомірний розрив між бідними і багатими: останні повністю загрузли у корупційних схемах і почасти зневажливо ставляться до своїх робітників. Але загалом протестувальники відчуваються у фільмі як деяка хтонічна страхітлива безлика сила, керована лише примітивними бажаннями і позбавлена розуму й моралі. Маса, як її бачить будь-який консерватор (у широкому сенсі) – той, для кого стабільність стала основною соціально-політичною цінністю.
І хоча у фільмі, як серед бідних, так і серед багатих, трапляються і «хороші», і «погані», все стає неважливим, оскільки в ситуації безладу владу захоплюють військові, встановлюючи той самий Новий порядок. Працівників, що їдуть на роботу, супроводжують в автобусах люди з автоматами, воду видають по спеціальним карткам, розподіл соціальних привілеїв відбувається на основі системи балів, подібної до тої, яку зараз тестує Китай. Вакуум влади, створений протестами, заповнюється найбільш дієвими і найбільш жорстокими.
Що це, фільм-попередження, фільм-нагадування? Якщо так, то він нагадує нам про те ж, про що і Трамп або Лукашенко: руйнувати систему дуже небезпечно. Схожу позицію – з абсолютно іншої перспективи і з допомогою іншої риторики – займає і згаданий на початку Жижек. Хто би не висловлював таку думку, її, насправді, підказує звичайний здоровий глузд. Чи значить це, що будь-який соціальний протест приречений захлинутися в крові? Думаю, що і сам Франко так не вважає. Але в його стрічці чомусь саме багаті викликають емпатію. Якими б поганими вони не були, яким би несправедливим не був капіталістичний порядок, у якому вони існують, Новий порядок, який несе ріки насилля, лякає більше. Хоча сюжет можна трактувати і протилежним чином: саме звичний, начебто безкровний соціальний устрій з необхідністю несе в собі власний кривавий кінець, оскільки створює невирішувані суперечності в суспільстві. І тому треба думати про те, як його змінити.
Страх перед невизначеним майбутнім і усвідомлення соціальних проблем сучасного суспільства змішуються у «Новому порядку» і виливаються на глядача сценами розбещеного життя еліти, мародерства протестувальників, тортур, вбивств і зеленої фарби – символу протестів, якого багаті бояться, як вогню.
Автор: Василь Корчевний.