Репрезентативні соціологічні опитування, які вже багато років проводяться в Україні, у тому числі й такою достатньо авторитетною соціологічної службою Центру Разумкова, стосуються, як правило, лише одного параметру - «довіри/недовіри» суспільства щодо діяльності: Прокуратури, Служби безпеки, Національної поліції; органів досудового розслідування кримінальних правопорушень (НПУ, НАБУ, ДБР, БЕБ); попередження та виявлення фактів корупції з боку державних чиновників вищого рівня (НАЗК); судової гілки влади – на фоні сприйняття результатів їх роботи за оцінкою «добре/погано». Ці дослідження охоплюють лише три напрямки (як вони зазначені в результатах соціологічного дослідження) їх діяльності: а) боротьба з корупцією, б) боротьба зі злочинністю, в) правосуддя.
Аналіз результатів проведеного соціологічного опитування за визначеними напрямками та діяльності відповідних органів, які забезпечують ці напрямки, дозволяє, на мій погляд, дійти дещо невтішних висновків відносно стану функціонування правової системи держави.
Так на запитання: «На Вашу думку, наскільки добре чи погано влада справляється з вирішенням проблем у таких сферах після 24 лютого 2022 року?» дослідники отримали такі відповіді: 1) У «боротьбі з корупцією» тільки 12% опитаних вважають, влада в цілому «добре справляється», а 82% - вважають, що «погано справляється». 2) У «боротьбі зі злочинністю» 23% опитаних вважають, що «добре справляється», а 66% - вважають, що «погано справляється» - це вагомий і достатньо тривожний сигнал щодо діяльності органів держави у цій сфері на етапі розпочатого переговорного процесу щодо майбутнього вступу до ЄС та перспектив приєднання до НАТО. Ще більшу занепокоєність викликає оцінка «Правосуддя», яке має бути спрямоване на відновлення порушених прав і свобод людини і покарання правопорушників, здійснення якого лише 16% респондентів оцінюють як «добре», а 69% - як «погане».
Не зважаючи на те, що оцінки «добре/погано» містять в собі, більшою мірою, емоційну складову, яка навряд чи об’єктивно і повно розкриває сутність відповідних напрямів діяльності, усій правничій спільноті та органам усіх трьох гілок державної влади є над чим замислитись і шукати ефективних методів/інструментів суттєвого покращення цих показників у найближчі 3-5 років.
Важливим показником належної або неналежної (з погляду правомірних очікувань суспільства) діяльності органів правової системи, про які йдеться у дослідженні, є «довіра» до них з боку громадян. Враховуючи отримані відповіді, видається, що рівень такої «довіри/недовіри» потребує особливої уваги держави і правничої спільноти з метою його невідкладного суттєвого покращення. На запитання : «Якою мірою Ви довіряєте таким соціальним інститутам?» отримані такі результати опитування: 1) Довіряють «повністю та частково» : Національній поліції – 50% ( обнадійливий позитивний результат); Службі безпеки України – 64% (висока оцінка); Прокуратурі – лише 23% (низький рівень); Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі – лише 19% (занадто низький рівень для відносно нової і достатньо самостійної структури в загальній системі Прокуратури як складовою правосуддя); Національному антикорупційному бюро – 22% (дуже низький рівень для органу, на який покладали аргументовані надії та очікування всі, хто був і є зацікавленими в ефективній протидії корупції в державі); Державному бюро розслідувань – 24% (низький рівень для органу наділеному вагомими повноваженнями у сфері протидії злочинності «високого рівня»); Бюро економічної безпеки – 22% (дуже низький рівень органу, який має забезпечувати оптимально стабільне і зростаюче функціонування економіки країни); НАЗК – 19% (занадто низький рівень для інституції, яка повинна забезпечувати створення належних антикорупційних умов функціонування держави); Судовій системі (судам в цілому) – 16% (вкрай низький рівень, який абсолютно не відповідає місії, меті і завданням правосуддя). 2) Слід підкреслити, що всі перелічені органи, крім НПУ і СБУ, мають від’ємний баланс «довіри-недовіри» опитаних в межах 29-54%.
Зауважу, що застосована у дослідженні оціночна категорія «довіри/недовіри» також містить в собі значну емоційну компоненту, яка важко піддається точному вимірюванню, на що варто зважати при загальному і детальному аналізі відповідних показників.
Представлені у цьому соціологічному опитуванні порівняльні дані щодо відповідних показників у 2021 році (до повномасштабної агресії РФ проти України) засвідчує, що вони зберігають тенденцію залишатися в цілому незмінними. Спираючись на результати опитування, є всі підстави стверджувати певну кореспондованість (взаємозв’язок і взаємовплив) між показниками: а) «добре/погано» відносно оцінювання стану боротьби з корупцією і злочинністю та здійсненням правосуддя» в цілому та б) «довіра/недовіра» до органів, які таку боротьбу проводять і здійснюють правосуддя у реальному сьогоденні.
Одночасно слід зазначити, що держава останнім часом вживає заходів щодо покращення ситуації у правовій системі держави. Одним з них стало затвердження Кабінетом Міністрів України «Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023-2027 роки» і Плану заходів до нього. На порядку денному постало також затвердження «Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2024-2029 роки». При цьому, видається не оптимальним той факт, що подальше реформування Прокуратури передбачено обома стратегічними документами, відповідно до яких ця інституція одночасно включена у дві системи: а) до органів правопорядку, що не відповідає положенням Конституції України і б) до органів правосуддя, що відповідає положенням Конституції України. Така внутрішня суперечлива (не узгоджена) позиція відносно надто важливої інституції у правовій системі в цілому може призвести, на мою думку, до не ефективної реалізації відповідних планів, яка частково вже відбувається. Такий підхід породжує обґрунтовані сумніви у покращенні функціонування правової системи в цілому.
Зазначені напрямки діяльності вище перелічених органів держави частково розкривають сутність та якість функціонування всієї правової системи, але віддзеркалюють фактично лише її фінальний частину. В той же час цій частині передують такі надважливі елементи/напрямки, як: правнича/юридична освіта; наукові дослідження; законодавча і нормативно-правова база регулювання правових відносин; кримінологічний аналіз стану суспільних відносин і правового порядку в цілому; суддівське врядування; кадрова політика в усіх її складових щодо адвокатів, суддів, прокурорів, нотарів тощо. Названі елементи правової системи також потребують належного соціологічного дослідження з метою ухвалення в подальшому оптимальних управлінських рішень на шляху України до членства в ЄС.