У результаті маємо тисячі загиблих і поранених, тих, хто назавжди втратив свій дім. Такою є ціна захисту нашого суверенітету. Ми опинилися в ситуації гібридного протистояння, що виходить за рамки відомих світу сценаріїв.
Питання без відповідей
Одним з ключових викликів нашої дійсності, без перебільшення, є проблема пошуку осіб, зниклих безвісти. Їхня кількість за даними різних організацій відрізняється.
За інформацією Міжнародного Комітету Червоного Хреста на підконтрольній українській владі території Донецької та Луганської областей та тимчасово непідконтрольній території зареєстровано 480 випадків безвісти зниклих осіб.
Втричі більшу цифру, 1500 осіб, наводять громадські організації, які допомагають шукати людей.
Натомість, у черговій Доповіді Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні йдеться про більш як три з половиною тисячі кримінальних проваджень, розпочатих за фактом зникнення громадян у Донецькій та Луганській областях.
Зауважу, що ця інформація є неостаточною. На жаль, кількість зниклих безвісти осіб може бути більшою. Переконаний, що наш моральний обов’язок перед тими, хто не пошкодував власного життя і здоров’я, стаючи на захист миру і спокою в українських домівках, докласти всіх зусиль для пошуку і надати максимальну підтримку родичам.
Більше того, з погляду міжнародного гуманітарного права ми зобов’язані це робити. Адже за особою, зниклою безвісти, залишається право на життя, безпеку, інші права, які разом з її майном підлягають захисту до моменту юридичного рішення про зміну згаданого статусу.
На особливу увагу в цьому контексті заслуговує соціально-психологічний компонент, насамперед, пов’язаний з правом родичів зниклої безвісти особи на отримання достовірних відомостей про обставини зникнення члена їхньої сім’ї та останків загиблих.
Зрозуміло, що втрата рідної людини - величезне горе. Проте ще болючішим воно стає від невизначеності, неможливості провести поховання, належно попрощатися.
Це основні, але далеко не всі, причини, чому облік та розшук осіб, що зникли безвісти, мають бути одним з пріоритетних напрямків діяльності держави в умовах збройного конфлікту.
Правовий статус
Коли йдеться про порятунок українців, держава повинна гарантувати злагоджену взаємодію усіх гілок влади. І тут можливими кроками можуть бути створення відповідної нормативно-правової бази, заснування спеціальних органів, введення додаткових процедур обміну відповідною інформацією тощо.
Власне, у цьому контексті можна згадати про законодавчу ініціативу колективу депутатів на чолі з Іриною Геращенко (№5435 «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти») якраз спрямовану на удосконалення правового регулювання актуальних питань правового статусу особи, зниклої безвісти та всього державного механізму дотримання прав і свобод таких осіб та їхніх родичів.
Звісно, законопроект не є ідеальним і піддається іноді справедливій критиці з боку окремих фахівців. Але заради об’єктивності хочу спростувати кілька міфів, що, можливо, дозволить по-іншому подивитися не лише на цей проект, а й на проблему зниклих безвісти в АТО.
Перше, на що звертають увагу експерти - це сумнівна доцільність прийняття спеціального закону, який визначав би статус і порядок здійснення пошуку осіб, зниклих безвісти. Адже відповідні правила вже врегульовані чинним законодавством (про поліцію, ветеранів, військовослужбовців та інші).
На це можу сказати лише одне – в умовах збройної агресії та анексії частини суверенної території України спеціальні закони можуть бути чи не єдиною ефективною реакцією держави на ті безпрецедентні виклики, що породжує війна.
До того ж, в Україні вже діє низка законів, які мають тимчасовий характер і діятимуть до моменту відновлення функціонування законної української влади на окупованих територіях та переведення конфлікту у винятково правову площину.
Тому у нас є всі права, діючи в інтересах наших громадян, встановлювати таке регулювання суспільних відносин, яке надасть певним вразливим групам більш якісні гарантії реалізації їхніх прав і свобод.
Як юрист, можу сказати, що закон є найбільш ефективним регулятором. Оскільки з моменту вступу в силу до його виконання зобов’язані приступити багато органів державної влади та місцевого самоврядування. Тому ідея окремого закону про правовий статус зниклих безвісти є цілком доцільною.
Координація зусиль
Наступне питання – це створення Комісії з питань осіб, зниклих безвісти (далі – Комісія). Цей постійно діючий допоміжний орган Кабміну повинен забезпечувати координацію діяльності органів, уповноважених на облік/розшук осіб, зниклих безвісти. Головна місія Комісії – з’ясування долі та місцезнаходження людей.
Дійсно, виникає питання щодо того, чому орган при Уряді утворюється законом, коли такі повноваження є у віданні Кабінету Міністрів України. Проте уважно прочитавши текст проекту, стає зрозумілим, що в ньому йдеться не про утворення Комісії (це право, до речі, у тексті прямо закріплено за Кабміном), а про її правовий статус та особливості, що цілком відповідає практиці законодавчого визначення цілей та повноважень спеціальних органів.
До речі, запропонований функціонал Комісії видається вдалим, оскільки на сьогодні розшуком зниклих безвісти досить розрізнено займаються і СБУ, і МВС, і Міноборони. Проте ефективна координація зусиль дозволить досягти більших успіхів у виконанні державних гарантій та виконання міжнародних зобов’язань України щодо осіб, зниклих безвісти.
Склад Комісії, який передбачає залучення представників усіх органів-учасників розшуку осіб, зниклих безвісти, також відповідає поставленій меті.
Єдиний реєстр
Нарешті хочу сказати про запропонований Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти. Згідно з проектом, такий Реєстр створюється з метою обліку інформації, необхідної для розшуку наших громадян, а його держателем визначено Комісію.
Деякі скептики не вбачають сенсу у такому кроці. Мовляв, скільки ж можна вже мати тих Реєстрів, та й людей він сам по собі не шукатиме. Але тут треба розуміти, що Реєстр міститиме дані про стан розшуку всіх зниклих безвісти осіб, незалежно від можливих причин їхнього зникнення. Його можна використовувати як джерело оперативної та повної інформації у майбутніх пошуках.
Завдяки сучасним технологіям обробки даних саме інформація з Реєстру даватиме змогу оптимізувати роботу відповідальних органів та визначати найбільш вірогідні напрямки для пошуку.
Також Реєстр сприятиме і більш ефективній співпраці з органами іноземних держав в частині обміну інформацією.
Тому вважаю необґрунтованою значну частину критики законопроекту №5435 «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», оскільки бачу в ньому багато відверто позитивних зрушень.
Адже будь-який орган, який допоможе знайти наших громадян – це уже позитив. І тут не варто сперечатись - хто гірший чи кращий. Мусимо все робити, аби наші люди знали, що держава про них не забула, що влада робить все можливе для їхнього захисту та повернення. Це той мінімум, який сьогодні можемо зробити для всіх тих, хто пожертвував своєю свободою та життям заради захисту рідної землі.