У цьому контексті батькам учнів та самим учням варто знати чи спрямовує цільовим чином вищий державний освітній менеджмент структуру освіти старшокласниками у русло суспільно-економічних трендів сучасної української держави?
Адже для держави має бути аксіомою, що його держслужби працюють виключно на національно-суспільні інтереси та блокувати все, що їм заважає і при цьому захищати населення від спроб ним маніпулювати, підсовуючи замість справжньої освіти її фальсифікат.
При всьому розумінні потреби громадян держави у свободі вибору, маємо враховувати, що йдеться про відповідальний вибір, бо ж оплачується він загальнонародним коштом. Індивідуальні забаганки старшокласника на кшталт «я й сам не знаю, що я хочу, а тому це ви маєте зробити мені щастя» не можуть бути прийнятними у будь-якій державній системі освіти.
З іншого боку, збереження державою тієї освітньої політики, котра нав’язує старшокласнику двадцять п’ять обов’язкових предметів у «переддень» його переходу до дорослого життя (спеціалізовані навчання чи робота) є більш ніж безвідповідальним.
ПРОБЛЕМА
По-перше, зараз в Україні лише 8% старшокласників вибирають для поглибленого навчання математично-природничий профіль. Такий показник у контексті сучасних технологічних викликів є більш ніж критично ризиковим, бо саме технології стали визначати не лише матеріальну складову людського життя, а й ментальність жителів планети.
По-друге, громадяни попри цінні напрацювання НАН України у попередні роки, які були спрямовані на по-етапне впровадження у систему національної загальної середньої освіти сучасну світову практику, за якої старша її ланка є профільно-орієнтованою для кожного старшокласника наразі замість пошуку шляхів їх втілення побачили спротив цьому від тих самих академіків під гаслом «не дамо зруйнувати існуючу природничу освіту». А існуюча модель, за якої всі учні продовжують у старших (10 – 11) класах вчити як обов’язкові всі шкільні предмети, але вже на більш складному ніж у 9-му класі теоретичному рівні давно визнана у світі як неефективна, бо ж не враховує, що у природі закладено принцип різноманіття і щодо дорослої людської трудової схильності та самореалізації.
По-третє, як можна сподіватися на розширення запиту виробництва на випускників із сегменту математично-природничої освіти, якщо для організації та запуску такого виробництва на сучасних засадах потрібні спеціалісти з вищою математично-природничою освітою? І це не випадок про те, що є первинним – курка чи яйце. Спочатку має йти відповідна освіта, а лише потім осучаснення виробництва.
Корінь проблеми у тім, що замість цільової держполітики оновлення пострадянського освітнього спадку у контексті професійної доцільності у держслубах мова пішла про банальне збереження існуючого «робочого місця» хай які б застарілі інструменти та безлад його не захаращували.
ЦІЛЬОВЕ УПРАВЛІННЯ
Основи сучасного проектного менеджменту передбачають акцент на методи цільової мотивації учасників діяльності, але ніяк не ломку їхньої волі чи потурання безвольності щодо вибору власної освітньої траєкторії у відповідності до природної схильності. І це має реалізовуватись на рівні кожної окремої особи.
Бачиться, що вирішення проблеми осучаснення математично-природничої освіти старшокласників (цей сегмент освіти на етапі 5 – 9 класів основної школи – це зовсім інша «пісня») отримає потужне «друге дихання» якщо:
- по-перше, запровадити для всіх абітурієнтів до технічних та математично-прикладних напрямків освіти, зокрема на ІТ-спеціальності, наступний базовий комплект сертифікатів ЗНО: українська мова (як єдиний мовно-літературний елемент освітньої компетентності), англійська мова (як чинник приналежності до глобального освітнього простору) і математику (як «робочу» мову всіх прикладних наук продуктивної сфери суспільства). І ніяких «або …», а тільки «плюс …» ще той природничій предмет, який відображає додаткову специфіку професії.
- по-друге, встановити для всіх випускників 11(12)-х класів наступний базовий комплект ДПА у формі ЗНО: українська мова, математика або історія, англійська мова і предмет за вибором. І ніяких «або/та» між математикою та історією. Саме у цій «дрібниці» (або/та) й ховається той диявол, що робить усі потуги до становлення реально успішної профільної освіти марними.
Звісно, що таке може спрацювати лише за умов існування в українському суспільстві зародків, здатних подолати клятий для українців феномен аморальної більшості. Не має у світі держав, які б підтримували таку університетську практику, за якої на фізмат приймали такого абітурієнта, у котрого переважає схильність не до математики, а до історії.
УМОВИ
З одного боку, умови для розвитку освіти у нас не з кращих. І вже давно, а не лише від початку війни на Донбасі. При чому не лише у шкільному сегменті, а чи не у кожному сегменті суспільно-економічних стосунків держави і населення. А все тому, що Україну накрили ризики, які несе у собі отой «любий» для більшості феномен аморальної схильності.
Якщо стан земної ноосфері визначають явища механічної, теплової, електро-магнітної чи хімічної природи, то стан суспільної сфери визначається схильністю більшості громадян або до порядності у веденні справ, або навпаки – до пошуку неправомірного зиску.
Неможливо сформувати стан справ так, щоб мав місце суспільно-стабільний розвиток, якщо при цьому більшість буде орієнтуватися на пошук непорядних шляхів. Та ще й в умовах, коли законодавці надають йому можливість легко уникати правових наслідків від того.
З іншого боку, існує і сприятливий фактор. Це те, що проблемами математично-природничої освіти покликане займатися Міністерство освіти, котре наділене повноваженнями на управління як шкільною, так і університетською освітою, що надає всі можливості для використання системно-комплескного підходу до вирішення проблеми.
А тому формально не існує інституційних перепон, щоб повести цільову кампанію, спрямовану на осучаснення структури освіти старшокласників, від яких прямо залежить якість університетського середовища, основу якого складає саме профільна цільовим чином спеціалізована освіта. Адже апріорі і МОН, і всі інші органи управління освітою не має стояти на боці аморальної більшості. І мова не про всі проблемні складові існуючої у нас системи освіти, яка у нас, до речі, скоріше така, що ніякої системи.
Мова всього лише про реалізацію державно-національного інтересу у виведенні сегменту математично-природничої освіти з глибокої кризи. До речі, не варто апелювати до проблем виробництва, адже неможливо започаткувати нові сучасні виробничі потужності без опори на освіту та науку. І освіта щодо цього завжди і скрізь йшла попереду. Математично-природнича особливо.
НАМІРИ
Звісно, успіх справи залежить від наявності намірів її зробити, а не лише зімітувати.
Не має питань чи не у кожного щодо того, що для хліба та макаронів вищого гатунку потрібно сіяти пшеницю твердих сортів. Пшениця м’яких сортів передбачається для ведення твариництва. Вже не кажучи про агротехнології щодо зерен пшениці та паростків бур’яну, що заважає її росту.
Натомість постають аналогічного спрямування великі питання до того, що наші університети стали робити вигляд, начебто здатні з абітурієнта, що прийшов навчатися завдяки сертифікатам з гуманітарних предметів «зліпити» майбутнього інженера, технолога чи програміста.
Тому щодо процедури поєднання ДПА із ЗНО, що здійснюється за державний кошт, кожен випускник мав би інституційно визначитися на етапі старших класів: історія чи математика як конкретний реально-цільовий засіб до самореалізації у принципово різних профільних освітніх напрямках. Натомість у нас досі МОН кидається з однієї крайності в іншу – колись всі здавали історію, а тепер задекларовано намір всіх змусити здавати математику. Останнє було б доречним для випускників 9-х класів, але ніяк не 11/12, хоча непрофільна математика є дійсно доречною як предмет і для всіх старшокласників гуманітарного спрямування.
ОЧІКУВАННЯ
Автор впевнений, що на етапі, коли аморальна більшість в Україні «править бал» лише нова команда вищого державного менеджменту зможе заблокувати поширення безладу у сфері освіти старшокласників та студентів університетів/коледжів.
Зрозуміло, якби кожен освітянський керівник від директора школи до ректора університету був здатним заблокувати учням/студентам/аспірантам можливості до списування та плагіату, то і проблеми цієї (розриву між тим що і для чого вчити) не було б, адже десь половина випускників 9-х класів основної ланки загальної середньої освіти продовжувала б навчання у професійних коледжах, а половина училась би за програмами поглибленого вивчення певного циклу профільних дисциплін.
При цьому десь 30% з останніх орієнтувались би на дисципліни математично-природничого профілю, а 20% - на гуманітарні, бо знайти робоче місце у соціо-гуманітарній сфері діяльності не так просто.
Не є нормальним, коли у державі принцип університетської автономії призвів до необмеженого хаосу у питанні необхідних для спеціальностей сертифікатів ЗНО, бо не тільки на рівні окремих держав, а й у глобальному світовому освітньому просторі тримаються принципів узгодження, а не хаосу як щодо змісту освіти, процедур оцінюванні її результатів та політики формування робочих місць для населення.
Вже не кажучи про принцип державної відповідальності за дотриманням академічної доброчесності у сфері освіти населення як елемента правової культури щодо заявлених цілей і якістю виданого документа про освіту.