При цьому не мова про той конкурс, на якому спочатку будуть обрані директори академічних ліцеїв, а потім вони, мовляв, будуть формувати «свою» педагогічну «команду». Ні і ще раз ні! Конкурс директорів – окремо, а конкурс вчителів – окремо. Тільки так і директори отримають кращих з тих, хто до цього ліцею побажає і новий колектив отримає кращого директора з числа відповідних претендентів.
Чому так вже й кращих та кращого?
А тому, що відкритий, у електронному форматі конкурс, має полягати не у голосуванні «комісією» за того чи іншого кандидата, а у тім, щоб комісія від місцевої влади та громадських представників її громади об’єктивно та відкрито зафіксувала місце кожного претендента у залежності від наявної у нього суми балів, на яку він спромігся у розрізі цифрових показників тих професійних індикаторів, котрі є важливими для відповідної кадрової потреби кожного типу академічного ліцею.
Це на першому етапі. А на другому, заключному, - письмове тестування у незалежному форматі його здійснення та оцінювання.
До речі, цінність такої кадрової політики можна адекватно сприймати лише за тієї умови, коли як окрема особа, так і товариство, попри нашу звичку до тіньових «договорняків», мають відкриту волю, порядність та чесність визнати, що сподівання на тотальну об’єктивність та непідкупність не можуть поєднуватися з деякими виключеннями для мене чи нас «особливих». Тут або – або.
В усіх країнах, де люди є справді соціально захищеними діють саме такі суб’єктивно незалежні процедури отримання посад чи доступу до тієї чи іншої суспільної форми самореалізації. Там жодні як «договорняки», так і «ручні комісії» соціумом не сприймаються, а тому нейтралізуються процедурно. Як тільки громада дізнається, навіть, лише про підозру до тіньових оборудок у посадовця (вчителя у тому числі) один вихід – відставка. Це у кращому для неї випадку. При цьому нікому нічого не потрібно доказувати, бо одна лише втрата довіри апріорі означає неможливість працювати не тільки на владних, політичних посадах, а й бути вчителем чи лікарем.
Саме такий суспільний договір, оформлений юридично-процедурно є основою того, що за кордоном в учнів/студентів апріорі відсутня надія на списування чи тому подібні «пустощі» у ході навчання. Нам пора відверто визнати, що без подібного ставлення учнів/студентів до навчання за будь-яких талановитих педагогів справжньої якісної освіти досягати не є можливим. Наші КВК-ашні жарти про списування є абсолютно не цікавими для іноземців, бо вони є прямими індикаторами непорядності людини, якою притомні люди не хизуються.
Які ж індикатори варто взяти, з побіжного погляду, у розрахунок підсумкового конкурсного балу (перший етап) на вчительську посаду у академічному ліцеї для старшокласників?
Бачаться доречними наступні:
- формальна професійна педагогічна і профільна освіта;
- формальна атестаційна категорія;
- наявне звання з числа профільно-професійного;
- наявність наукового ступеня/звання;
- загальний стаж практичної роботи з учнями закладів загальної середньої освіти;
- стаж роботи з учнями старших класів;
- загальна кількість годин роботи по предмету у старших класах;
- середньорічна кількість годин роботи по предмету у старших класах за останні п’ять років;
- кількість років участі у роботі з іншими вчителями на посадах заступника директора з НВР чи НР, методиста методкабінету, керівника шкільного методоб’єднання вчителів чи лектора у закладах системи ІППО;
- кількість випадків залучення до роботи комісії з перевірки робіт учнів на предметній олімпіаді;
- кількість підготовлених школярів-призерів всесвітньої олімпіади;
- кількість підготовлених школярів-призерів заключного етапу всеукраїнської олімпіади, конкурсу МАН (нижчі рівні не має сенсу брати як такі, що втратили довіру у суспільстві, так у багатьох випадках ті «призери», які «отримують» І-і та ІІ-і дипломи обласної олімпіадами категорично відмовляються їхати на заключний етап);
- інше.
Конкурсна комісія має розробити бальну шкалу, яка адекватно значимості предмету у навчальному плані ліцею відображатиме рівень впливу кожного індикатора. При цьому є доречним щодо деяких з них встановити внутрішні коефіцієнти значимості у тому чи іншому діапазоні/сегменті. Наприклад, щодо стажу найменші коефіцієнти ставити для початківців, дещо вищі для пенсіонерів, а найвищі для вчителів з середнім рівнем стажу. Або передбачити різні коефіцієнти для тих вчителів, котрі окрім роботи зі старшокласниками ще й займають посади керівників чи координаторів вчителів. Чи, наприклад, встановити різні коефіцієнти для призерів предметних олімпіад та конкурсів МАН тощо.
Другий етап конкурсу (написання письмового тесту), звісно, має відображати свою специфіку і рівень значимості для інтегрального конкурсного балу претендента на посаду.