Ефект «санаційного списку»
До списку «Кремлівської доповіді», опублікованої Мінфіном США, потрапили 96 російських бізнесменів-олігархів та 114 високопосадовців і керівників держкомпаній. Це ще не санкції, але серйозне попередження. Я б назвав цей список санаційним – усі його фігуранти мають безпосередній зв'язок із Володимиром Путіним – когось він призначав на посади, комусь допомагав розвивати бізнес, тому йому вони завдячують своїми статками. Цілком імовірно, що список може бути дещо скоригований. Багато його фігурантів уже найняли американських лобістів, які намагаються їх відбілити в Штатах, – мовляв, вони не мають відношення до політики. Але ні для кого ж не секрет, що в Росії неможливо заробляти великі гроші, якщо ти не «лояльний» до системи.
Сама публікація списку вже потенційно зменшила на понад мільярд доларів статки його фігурантів. І це сигнал для міжнародних партнерів, які навіть без санкцій почнуть або дистанціюватися від них, або ж суттєво підвищувати ціну співробітництва, враховуючи репутаційні втрати та ризики. Тобто попередження діє в два боки: для росіян і для американських та європейських компаній, які з ними працюють. Водночас американська сторона залишає за собою право ввести реальні санкції в будь-який момент. У Держдепартаменті навіть уже офіційно заявляли, що адміністрація може почати введення санкцій щодо тих, хто співпрацює з розвідувальним та оборонним секторами уряду США. Американці чітко натякають на агресію проти України.
«Кремлівська доповідь» і Україна
Америка працює планомірно та на різних фронтах. Не дарма спецпредставник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер протягом останніх тижнів навіть не натякає, а прямо говорить, що Росія не бажає виконувати взятих на себе раніше зобов’язань. У зверненні до Конгресу та американського народу Дональд Трамп підкреслює, що Росія продовжує кидати виклик «нашій безпеці, нашій економіці та нашим цінностям». Сигналів для Росії дали достатньо, щоб у Кремлі замислилися над зміною своєї позиції щодо Донбасу. Першочерговими стоятимуть питання подальшого обміну полоненими та формату миротворчої місії ООН.
Доля українсько-американського партнерства
Америка дійсно послідовно тисне на Кремль «щодо українського питання». Однак і Україні вона надсилає чіткі сигнали – до нас наразі ставляться як до «проблеми», а не як до партнера. Згадайте хоча б, як Дональд Трамп проігнорував зустріч із Петром Порошенком у Давосі. Щоразу, коли я приїжджаю до США, чую одне й те саме: корупція, корупція і ще раз корупція. Нашій владі слід позбутися ілюзій, що в Америці хтось вірить у її псевдореформи. Якби українській верхівці довіряли, то в нашій державі уже б працювали американські інвестори, і рівень партнерства був би зовсім іншим. Та й зацікавленість США в питанні захисту України була б значно більшою, адже це було б зокрема і відстоювання своїх економічних, а не лише зовнішньополітичних інтересів. Ми маємо виконати наше домашнє завдання – припинити імітацію та врешті-решт провести реальні економічні реформи. І це передусім у наших же інтересах.