За стандартами ООН та Європейського Союзу до категорії бідних людей належать не лише ті, хто має мізерні заробітки. Бідність у сучасному розумінні – це недоступність цілої низки базових соціальних, медичних та ІТ-послуг, автомобіля, смартфону, пральної машини, комп’ютера тощо. Бідність – це коли родини витрачають більшість коштів на продукти харчування та на оплату тарифів. Це життя від зарплати до зарплати, коли немає змоги відкладати гроші на майбутнє: поїздку на відпочинок з дітьми, купівлю власного житла чи його ремонту тощо.
А розмір прожиткового мінімуму, що виконує функцію індикатора бідності, сьогодні кричуще не співвідноситься із цінами на товари та послуги, які існують на даний час на ринку. Він вже тривалий час залишається заниженим та традиційно встановлюється ресурсним методом в залежності від динаміки економічних показників та фінансових можливостей бюджету.
В Україні протягом десятиліть паралельно існують два суттєво різних за розмірами прожиткових мінімумів - встановленого у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, який визначається виходячи із реальних можливостей бюджету країни (із 1 липня 2020 року - 2118 грн), та фактичного, який щомісяця розраховується відповідно до статті 5 Закону України «Про прожитковий мінімум» Міністерством соціальної політики України (у травні 2020 року становив 3901 грн без урахування суми обов’язкових платежів).
Щороку Кабінет Міністрів України з ентузіазмом береться за вирішення цієї проблеми, проте набір продуктів, товарів і послуг для споживчого кошика досі не переглядалося за всіма нормативними вимогами починаючи з 2000 року.
Уряди змінюються, а люди ледь зводять кінці з кінцями аби вижити. Разом із цим, поки державні діячі не дослухаються до людського невдоволення, працездатні та кваліфіковані українці виїжджають до Польщі, Чехії, Італії, інших країн на заробітки, а подекуди цілком втрачаючи зв’язки із батьківщиною, яка до них байдужа.
Чергову спробу закріпити на законодавчому рівні маніпуляції з прожитковим мінімумом зробили представники монобільшості у Верховній Раді України. Групою депутатів зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питання формування прожиткового мінімуму та створення передумов для його підвищення» (реєстр. № 3515, яким передбачається, зокрема, наступне:
• мінімальна заробітна плата відв’язується від прожиткового мінімуму;
• включення фінансових можливостей державного бюджету та інших економічних чинників до факторів, які враховуються під час визначення мінімальної зарплати;
• запроваджується встановлення єдиного прожиткового мінімуму, без його диференціації залежно від соціальних і демографічних груп населення (дітей різного віку, працездатного та непрацездатного населення), що унеможливлює врахування потреб кожної категорії населення;
• скасування застосування прожиткового мінімуму як основи для реалізації соціальної політики;
• скасування гарантії щодо принципів формування наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг тощо.
Наслідки такої реформи першими відчують, як завжди, самі незахищені верстви населення. Навіть сьогодні, зарплата у бюджетній сфері є значно нижчою ніж середня зарплата по країні. Після такої реформи лікар у державній поліклініці з вищою кваліфікацією та стажем роботи понад 15 років отримає посадовий оклад на рівні мінімальної заробітної плати, а його сім’я опиниться на межі бідності. Чи довго він пропрацює, якщо його праця не дозволяє заробити на достатній життєвий рівень в Україні? Я думаю, що ні!
Всі наші спроби донести до авторів законопроекту, які до речі є членами Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, негативні висновки та показати лобістські норми закону які суперечать інтересам звичайних громадян України, відверто ігноруються. І на своєму засіданні 1 липня 2020 року більшість проголосувала за те, щоб рекомендувати законопроекту № 3515 до включення до порядку денного сесії Верховної Ради України, ігноруючи
Ще раз наголошую: я як представник профспілок у Верховній Раді України, за проханням ФПУ, виступаю проти законопроекту № 3515. Він нівелює функцію прожиткового мінімуму як основного інструменту соціальної політики, руйнує соціальну основу інституту заробітної плати та суттєво знижує базові засади соціального захисту в Україні.
Формування прожиткового мінімуму має велике значення та передбачає високу відповідальність, оскільки розраховані на його основі державні соціальні стандарти і гарантії дозволяють забезпечувати достатній життєвий рівень від працездатних до непрацездатних. Ця величина є індикатором якісної та ефективної державної соціальної політики, що має бути стратегічною метою будь-якої цивілізованої держави для своєчасно й адекватно реагувала на вимоги часу.
Маю визнати, у світі, на жаль, не існує єдиної оптимальної для усіх держав методики його формування. Більше того, така методика залежать від соціально-економічного розвитку країни та ефективних управлінських рішень щодо добробуту населення країни. Але народ Україна потребує державних соціальних стандартів та гарантій вже сьогодні, а не тоді коли буде можливість.