Порівняння змісту громадянської освіти в естонській та українській школах дуже наочно демонструє дистанцію відриву сучасної «громадянської освіти» в Україні від тієї, яка була запроваджена в Естонії в середині 1990-х років, а до сьогодні вже значно просунулася вперед. Аби зробити реальні кроки у цьому напрямку, замість чергових імітацій і симуляцій, варто усвідомити цю дистанцію і зрозуміти суть системності.
У першій частині ми розглянули загальні засади функціонування естонської школи, які забезпечили її становлення як інституту первинної громадянської соціалізації молоді. Логічним продовженням є аналіз головних завдань і запланованих результатів громадянської освіти, а також, її змістовного наповнення.
Краще зрозуміти саму систему естонської шкільної освіти та її громадянську складову допоможуть кілька загальних зауважень.
• Виділяється 4 рівні шкільної освіти – 1-3, 4-6, 7-9 класи, та гімназія, для кожного з яких визначені не лише описи навчальної та виховної роботи, плани курсів, а й компетенції, що мають бути сформовані.
• Для кожного рівня представлені 3 групи компетенцій – комунікативні, ціннісні та практичні, що пов’язують загальні освітні цілі з конкретними предметними.
• Кількість годин для вивчення дисциплін вказано у вигляді діапазону – від мінімальної до максимальної. Для кожного класу визначається максимальне тижневе робоче навантаження.
• Починаючи з 3-го рівня значно зростає можливість учнів самостійно планувати своє навчання з допомогою факультативних курсів, зміст яких визначається школою з урахуванням побажань та можливостей студентів, за участю усіх учасників освітнього процесу – вчителів, студентів, батьків та опікунських рад.
• Кожна школа розробляє свою освітню програму, розвиває свою область/області поглибленого вивчення окремих предметів шляхом впровадження факультативів. Це дає школі більше прав, але і більше відповідальності.
• Роль вчителя в естонській школі кардинально відмінна від звичної для нас. Він виступає організатором і учасником співробітництва між усіма вищезгаданими сторонами. Саме вчителі відповідальні за розробку й реалізацію шкільної освітньої програми.
• Як наслідок, значно ширшими є вимоги до фахових компететностей вчителя. Окрім предметних і педагогічних, першочергово важливими стають культурні, історичні, громадянські, політичні й соціологічні, економічні, організаційно-управлінські. Це вимагає відповідного підходу і програм педагогічної освіти.
• В неестонських мовних школах додаткове завдання шкільної програми – сприяти збереженню культурних традицій країни походження студентів та підтримці їх почуття національної ідентичності. Такі практики заслуговують на окреме дослідження, з огляду на актуальну для нас проблему пошуку балансу між українським та інонаціональним у процесі формування української політичної нації.
Громадянські компетентності та навчальне забезпечення їх формування
Аналіз змісту Національної програми в частині громадянської освіти дає можливість визначити її головні цілі і завдання, проілюструвати засоби їх реалізації.
В середині 1990-х естонська влада взяла курс на виховання не лише громадянина Естонії та об’єднаної Європи на основі фундаментальних європейських цінностей, але й на формування «світової громадянськості» із відчуттям власної відповідальності кожного громадянина за долю світу.
Головним вектором шкільної громадянської освіти стало поетапне формування «гармонійних ідентичностей» (авторський термін, у програмі не зустрічається) - від ідентичності з малими спільнотами (сім’єю, школою) до європейської та глобальної. Головний акцент робиться на неконфліктному поєднанні відчуття студентами своєї належності до естонської/не естонської нації і усвідомлення себе громадянином Естонії, громадянином Естонії та громадянином Європи.
У програмних формулюваннях тісно переплітаються комунікативні та громадянські компетентності. Фактично кожна із компетентностей для спілкування на усіх рівнях шкільної освіти включає громадянську складову – від розуміння різноманітності думок і бажань людей та намагання мирно вирішувати конфлікти на першому рівні – до гідної поведінки як представника нації і громадянина держави – на четвертому.
Найбільш важливими для виховання демократичної культури громадянськості та формування відповідних громадянських якостей виглядають комунікативні компетентності (окрім власне громадянських), які можна умовно об’єднати у кілька груп (також авторська термінологія):
• Компетентності толерантності. На першому рівні закладається розуміння базових етичних норм спілкування та звичаїв. Далі студенти вчаться толерантно сприймати відмінності між людьми і їх інтересами, ситуаціями і враховувати це як при спілкуванні, так і в спільній діяльності. На третьому рівні вони вже мають вчитися оцінювати проблеми і ситуації з позицій інших людей, тобто, виробляти в собі, в тому числі, і своєрідну громадянську емпатію. Рівень гімназії передбачає вміння терпимо вести себе у різних ситуаціях, толерантно вести дискусію, прогнозувати наслідки, в тому числі, своєї комунікації.
• Компетенції співробітництва. Вони також формуються поетапно. У початкових класах закладається розуміння необхідності спільних дій, співробітництва, перші навички роботи в групі. Фактично з цього починається усвідомлення дітьми базових принципів життя і організації спільної діяльності у демократичному суспільстві. У кожного є свої інтереси. Для того, щоб їх реалізувати, треба шукати тих людей, у яких є такі ж інтереси, об’єднуватись, організовувати і координувати спільну діяльність. Тобто, в основі колективних дій лежать приватні інтереси. На кожному наступному рівні нашаровуються навички співробітництва, формуються відчуття індивідуальної та спільної відповідальності. Студент гімназії має відрізнятись вмінням цілеспрямовано організовувати співробітництво та вибирати форми роботи. Українська школа ж досі виховує «совковий колективізм».
• Компетенції у вирішенні конфліктів. Студентів естонської школи з перших років вчать, в руслі базових положень західної конфліктології, тому, що конфлікти – нормальне і необхідне явище в житті людини, суспільства. Тому їх треба цивілізовано вирішувати. У навчальних текстах підручників для українських шкіл досі пояснюють лише як уникати конфліктів. Згідно радянської догми про безконфліктність «суспільства нового типу». Тож студент естонської гімназії має володіти різноманітними вміннями – від запобігання конфліктів, у тих ситуаціях, де це можливо і доречно – до їх толерантного вирішення. Більшість першокурсників, випускників української школи, як показує досвід, не можуть дати однозначної відповіді на запитання, чи є конфлікти нормальним і природним явищем в житті людини/суспільства. Згадка про різні інтереси, як головну причину конфліктів, відсутня фактично у 100 % їхніх відповідей.
• Компетенції аргументації. Реалізація інтересів, передусім, соціально-групових, через систему влади, потребує їх ґрунтовної аргументації. На першому рівні головне завдання естонської школи полягає в тому, щоб студент усвідомив саму важливість знати і вміти, відрізняти реальне від уявного. Для другого рівня вже чітко прописані компетенції формулювати та обґрунтовувати свою точку зору/позицію, аналізувати та оцінювати позиції і дії інших. Студент третього рівня має бути здатним не лише представляти та обґрунтовувати свої ідеї та погляди, обговорювати їх, але й враховувати при цьому особливості ситуації і спілкування партнерів. Тобто, фактично поєднуються компетенції толерантності і аргументації. Студента гімназії, що готується до вступу у заклад вищої освіти, має відрізняти вміння аргументувати свою позицію в спорі, дискусії. Також свої заяви і аргументи він має зважувати з урахуванням власних здібностей, можливостей, тобто, ресурсів.
• Також доцільно звернути увагу на інформаційні компетентності. Їх формування починається із вироблення вміння шукати і отримувати інформацію з простих і доступних джерел – від батьків, дорослих, з книг. З другого рівня розширюються вимоги до вміння використовувати різні типи інформаційних джерел. Наступний рівень передбачає вже вміння ідентифікувати інформаційні маніпуляції, а на рівні гімназії вже формується медіа грамотність з акцентом на вмінні критично аналізувати матеріали ЗМІ.
Як бачимо, навчання спілкуванню водночас включає ґрунтовну підготовку до ефективної громадянської комунікації та організації спільної громадянської діяльності. Програмний перелік і формулювання компетентностей для кожного рівня чітко вказує на системність освітньої політики, зокрема і в частині громадянської освіти. Розглянуті комунікативні й інформаційні компетентності, що формуються усією сукупністю шкільних навчальних дисциплін, поєднуються із громадянськими, для вироблення яких передбачені відповідні дисципліни, що також включають комунікаційні блоки.
Історична складова громадянської освіти
Базовий курс з історії включає світову та естонську історію з найдавніших часів до наших днів. Ми не будемо вдаватись до детального аналізу змісту курсу. Адже перелік тем, особливо в курсі всесвітньої історії, дуже близький. Та й суть питання полягає не стільки в тематичному наповненні, скільки в визначених завданнях і запланованих результатах. Бо саме від них залежить, на чому буде акцентуватись увага в розрізі кожної теми, як буде подаватись навчальний матеріал. Тому ми зосередимо увагу передусім на важливих, з точки зору громадянської освіти, завданнях історії.
Головна громадянська цінність історії в тому, що вона не лише конструює соціальну пам’ять відповідно до проекту майбутнього суспільства, закладає в свідомість молоді головні цінності бажаної моделі суспільства, сприяє оцінці сучасності та визначенню свого місця в історичній фоновій системі, але й дозволяє краще розуміти проблеми сучасного суспільства та бачити ефективні шляхи їх вирішення. Адже більшість із них не є новими, тож вже вирішувались у різні часи і в різних країнах. Крім того, вкрай важливим є навчання відрізняти реальні історичні факти від політизованих інтерпретацій подій. Це було актуальним для Естонії після півстолітнього насаджування радянської ідеології під виглядом історії. Це вкрай необхідно для сучасного українського суспільства, яке розділене історичними міфами і досі керується більше історичними міфологічними емоціями, а не реальними знаннями історії. Зрозуміло, що цілковита деполітизація історії навряд чи колись і десь відбудеться. Тож йдеться скоріше про створення освітнього підґрунтя для консенсусного розуміння суспільством своєї історії та історичного примирення, підготовку молоді до свідомого сприйняття цінностей демократичного суспільства і їх втілення в реальне життя. А розуміння їх сутності і цінності, як результату боротьби на різних етапах, має закладати саме історія.
У 6-му класі студенти вивчають найдавнішу та давню історію. Одним із ключових ставиться завдання щодо розуміння важливості культурного та історичного спадку, зв’язку сучасного із далеким минулим. Досить наочно це можна проілюструвати на реальних прикладах. Наші шестикласники також вивчають аналогічний курс, в рамках якого, зокрема, міфологію Стародавнього Сходу та античну. Сприймають її як певну казку про життя давніх людей, що не має жодного відношення до сучасності. А в давньогрецькій міфології закладені фактично усі основи базових принципів сучасної демократії. І щоб розуміти сутність демократії, треба вивчати її з витоків і до сучасності. Але ж в такому контексті міфологія не розглядаються. Тож студенти, які вивчають основи політичної науки, не можуть провести жодної паралелі між демократією та давньогрецькою міфологією.
Якщо ми хочемо закласти в свідомості молоді цінності свободи, прав людини, то, вочевидь, потрібно показувати, як вони формувались, як люди боролись за ці цінності в різні періоди. Щоб впродовж всього курсу вони були «на слуху» і «в мозку». Якщо ключовою проблемою сучасності є олігархізація влади в Україні, то також треба показувати, що проблема не нова. Ще Платон і Аристотель показали сутність олігархічного правління. А в свідомості сучасної молоді олігарх – це багатий чоловік із телесеріалів. Сьогодні, в українських реаліях, такий підхід до вивчення історії необхідний і можливий, однак не реалізований. Він залежить від громадянської свідомості вчителя і розуміння ним завдань історії, а не від політичної та освітньої стратегій влади. Оскільки перша й друга просто відсутні.
Вже на цьому ж рівні в естонській школі ставиться завдання навчати студентів відрізняти факти від думок і оцінок, шукати матеріал в різних джерелах, порівнювати інтерпретації та обґрунтовувати власні висновки. А на наступному рівні студенти мають вміти знаходити докази з історичних джерел та обґрунтовувати висновки про їх достовірність. Тобто, вчаться розпізнавати історичні фейки. Тут згадується ситуація, як між першокурсниками розгорілася дискусія у питанні, як Україна отримала Крим – його подарував Хрущов, чи програв у азартні ігри. На моє запитанні про те, звідки у них в мозку сміття у такій кількості, щиро відповіли, перші і другі, що так їм говорив вчитель історії.
«Червоною лінією» через весь курс проходить боротьба за свободу – різних народів в різні часи. Особлива увага приділяється боротьбі за свободу естонського та інших балтійських народів. У контексті «нас завойовували, але ми боролись», а не «нас гнобили, а ми плакали». На це вказують тексти підручників і рекомендації для вчителів історії. В темах, у яких йдеться про поразки та занепад національно-визвольних рухів, проводяться паралелі із наступними етапами, сучасністю.
Громадянський спосіб життя розглядається в курсі історії у зв’язку з ідеями та вченнями, що його обґрунтовували. В середній школі вже приділяється увага розгляду демократій та диктатур. Її випускник має вміти аналізувати проблеми новітньої історії і проводити паралелі із сьогоденням, бачити зв’язок історії своєї країни з європейською і світовою. Доволі високою є аналітична планка – аналізувати не лише проблеми і події, але й первинні та вторинні джерела, інформацію зі ЗМІ.
Таким чином, саме історія забезпечує поступове засвоєння демократичних громадянських цінностей і розуміння необхідності громадянської участі, вчить критично мислити. Дисципліни, що безпосередньо забезпечують формування громадянських компетентностей, її органічно доповнюють, що і забезпечує системність. Щоб зрозуміти її суть, необхідний більш детальний аналіз – і завдань дисциплін, і їх змістовного наповнення. Тож продовження буде у наступному матеріалі.