«Захистимо свій дім – захистимо Україну»
Отже, почнімо. ТрО – це такий собі відносно «закритий клуб» (зважаючи на специфіку членства в ньому) хлопців та дівчат 18-60 років, які люблять свою Батьківщину загалом і свій населений пункт зокрема. «Ну й що?» – скаже мій улюблений пересічний читач. – «Я теж люблю Україну». А ось тут і є невеличкий сутнісний нюанс, який відрізняє цих людей від інших. Вони переконані, що «добрим словом і автоматом» можна досягти набагато більше, аніж просто «добрим словом». Більше того, якщо «ввічливий чоловічок» захоче неочікувано навідатися до них «з дружнім візитом» в компанії сумнозвісних «шахтарів-трактористів з воєнторгу», то його зустрінуть настільки гостинно, що він повернеться додому навіть швидше, аніж прийшов «у гості» – але під вантажним номером 2 чи 3 з двома нулями. І не просто так, а з гостинцями – калібру… ну, на який потрапить, таким і пригостять.
Це все, звісно, жарти. Але в кожному жарті є доля жарту. На сьогодні в Україні існує ряд військово-патріотичних громадських організацій, заснованих без участі держави. А також ті, які досталися нам у спадок від ще радянського ДОСААФ (сучасна назва – ТСОУ). Ну і ті, у формуванні яких так чи інакше бере участь і держава – від ТрО до Муніципальної варти тощо. На більшість цих організацій всезнаючий Google видасть безліч інформації, а соцмережі доповнять її, – тому спеціально зупинятися не будемо.
Але наша казочка, вибачте, розповідь, буде поки лише про найзначущішу структуру – ТрО України. Чому саме про неї? Тому що в разі спроби якогось там названого родича (до речі, не лише російського, а й з інших прикордонних держав) розширити свої обійми і далі на наші території, саме ця структура буде однією з ключових у допомозі регулярній армії. Деякі військові експерти взагалі припускають, відштовхуючись від досвіду Криму та Донбасу початку 2014 р., що реальна оборона країни від безпосередніх активностей «зелених/ввічливих чоловічків» (фактично – терористів-диверсантів) може початися саме з ТрО.
ТрО – не лише наше українське надбання. Вони існують в багатьох державах – і є одним із стримуючих факторів для недобратів щодо захисту своїх колишніх/майбутніх співвітчизників від (напів)міфічних загроз тих держав, де вони наразі перебувають. За прикладами далеко ходити не треба, особливо на пострадянському просторі – Крим та Донбас, Абхазія та П. Осетія, Придністров’я та Нагірний Карабах…
Служба в ЗСУ: «очна» та «заочна» форми
Отже, повернімося до героїв нашої оповідки. Українські ТрО формуються на базі місцевих військкоматів (обласних та місцевих/районних) – таких собі організацій, з яких починається реальний процес перетворення цивільних людей на військових ЗСУ. Це – основна відмінність ТРО від усіх інших воєнізованих (збройних) цивільних організацій в Україні. Але не потрібно лякатися, адже ТрО – це фактично напіввійськова організація, потрапивши до орбіти якої (скажімо, через участь у вже згадуваних «стрілецьких днях» або подібних заходах) громадянин(ка) України залишається цивільною особою – до певного негативного моменту в історії країни. Така собі геостратегічна «теорема Томаса» навпаки: чим більше патріотичних українців(ок) буде свідомо готуватися до відповідних негативних сценаріїв – тим менше шансів, що останні будуть активно реалізовуватися нашими недругами.
Наступна частина нашої казки (яка буде розгорнена після засвоєння цієї частини) – це проходження військово-лікарської комісії, присвоєння військового звання (для тих, хто його ще не мав(ла)) та укладання контракту зі Збройними Силами України (ЗСУ) на службу в резерві, оскільки бригади ТРО є частиною Сухопутних військ ЗСУ. Ще одна важлива примітка – штаби/управління бригад/батальонів ТрО наразі розташовані у військкоматах. Тому, якщо інші військові частини чи воєнізовані організації треба шукати через пошуковики, то тут все просто: прийти у рідний військкомат чи, якщо у рідному зустрінуть недостатньо гостинно, у військкомат сусідній – і просто спитати, де розміщуються ТрО.
А чим же відрізняється ТрО від інших структур та формувань ЗСУ? По-перше, особовий склад ТрО – це передусім громадяни-резервісти, які продовжують жити своїм мирним, цивільним життям; втім, «лише» до короткотермінових зборів раз на рік або оголошення мобілізації. Під час мобілізації вони повинні прибути в розташування своєї військової частини (а ТрО – це відповідна система військових частин) протягом 48 годин. В той час як контракт із ЗСУ, зрозуміло, передбачає перехід з системи цивільного життя у військове на весь термін контракту в режимі ледь не 24/7.
Якщо це пояснення дещо зарозуміле, то проведімо паралель із вищою освітою. У нас є студенти передусім очної та заочної, а також дистанційної форм навчання. «Строкова» чи контракт із ЗСУ – це студент-очник, тоді як студент-заочник – контрактник резерву (ТрО), а студент-дистанційник – всі інші військовозобов’язані і добровольці в період тотальної мобілізації.
Чим принципово відрізняється ТрО від воєнізованих/мілітаризованих громадських об’єднань? Тим, що ТрО – це аж ніяк не громадське об’єднання, а реальна складова такої «повноцінної» державної воєнної організації, якою «за визначенням» є ЗСУ. А вояки-резервісти ТрО, як мінімум, вже знають військову частину (факультет/кафедру – якщо у термінах освітянських окреслювати бригаду/батальон), до якої вони зобов’язані прибути у випадку оголошення мобілізації. А також – свою посаду в ній, заздалегідь підібрану з урахуванням як знань та навичок, так і особистих побажань самого резервіста (як вибір теми курсової і дипломної у студента). І, найголовніше, вони знають особисто своїх командирів як безпосередніх – взводу, роти (наукового керівника, зав.кафедри) – так і вище керівництво ТрО – начштабу, комбата, комбрига (заступника декана, декана, ректора). Тобто, під час сесії, ой, мобілізації, вони не бігають по військкомату як першокурсники в пошуках аудиторії, а одразу йдуть на місце зборів.
Ледь не «за визначенням» (саме «територіальна оборона» все ж таки!) «своя» частина ТрО знаходиться в тій же області (чи в місті, районі – як у випадку Києва та інших великих міст), яку ти свідомо збираєшся боронити, – і вірогідність служби в іншому регіоні набагато менша, аніж у випадку «класичного» призову до лав ЗСУ. А члени воєнізованих громадських об’єднань, за рішенням військкомату, можуть бути зараховані до тих військових частин, де недобір саме за їхньою військовою (військово-обліковою) спеціальністю. І, як у випадку з ЗСУ, не факт, що служитимеш так, щоб «мама у вікно бачила». До речі, на відміну від дещо спонтанно та строкато формованих колективів у інших підрозділах ЗСУ, підрозділи ТрО формуються за трохи іншим принципом – і в більшості випадків члени одного підрозділу (скажімо, батальйону) є ледь не сусідами по району, близькими друзями чи далекими родичами один одному. Близькими родичами – то навряд, адже може виникнути сумнозвісний «конфлікт інтересів». Втім, зближуватися ніхто, зрозуміло, не заважає – але про потенційний «конфлікт інтересів» тоді не варто забувати.
Поговорили про відмінності, а що ж є спільного між усіма ними?
Перша, і найголовніша – це не абстрактна, а реальна любов її членів до своєї Батьківщини. Особливо це проявляється у недержавних та напівдержавних об’єднаннях, де учасники зазвичай самі купують собі форму, а також вносять членські внески на розвиток організації чи залучення інструкторів і т.д. Друге – навчання поводження зі зброєю. Третє – це навички надання різного виду допомоги – від домедичної до психологічної (а відчуття підтримуючого плеча поряд – це запорука більш твердої руки під час конфлікту). Продовжувати – чи читач зможе сам далі доповнити список?
Втім, як то кажуть, продовження буде… А буде воно про особливості присвоєння військового звання та отримання військового квитка для тих, хто не служив (особливо це стосується жінок).