Дистанційне правосуддя передбачає проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, включно з віддаленою участю суддів, секретарів судів, свідків і експертів, з використанням власних технічних засобів. Онлайн-слухання можуть передбачати надання можливості суду виносити рішення в електронній формі або оприлюднювати їх на вебсайтах судів. Різні країни по-різному вирішують відправлення дистанційного правосуддя: деякі вимагають фізичної присутності судді в приміщенні суду, а деякі – ні. Також відправлення дистанційного правосуддя потребує підтвердження особи, для чого використовують електронні цифрові підписи.
Загальносвітовий тренд на впровадження дистанційного розгляду справ сформувався під час пандемії коронавірусу. У цій сфері яскравими прикладами служать США, Сполучене Королівство, Франція, Естонія та інші. Так, у США дистанційний розгляд судових справ запровадили в деяких штатах в обов’язковому порядку, а в інших – за можливості. У Сполученому Королівстві було збільшено кількість судових засідань, які слухаються у спеціально розробленому мобільному додатку. У Франції подібні слухання відбуваються також по телефону. В Естонії судді та інші співробітники судів дистанційно працюють завдяки впровадженню електронного правосуддя.
Після початку повномасштабного вторгнення вже була спроба, однак невдала, частково врегулювати здійснення дистанційного правосуддя на законодавчому рівні. Так, 16 серпня 2022 р. народні обранці відхилили проект закону №7404 про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо здійснення судочинства в умовах воєнного стану.
На жаль, досі існують побоювання, зокрема, у фаховому середовищі, що введення дистанційного правосуддя може призвести до збільшення зловживань з боку суддів, негативно вплинути на дотримання вимог публічного слухання справи, а також підвищити ризики зривів судових засідань через технічні проблеми засобів зв’язку тощо. Тому відповідні законопроекти зіштовхуються з певними проблемами на різних стадіях розробки та розгляду, хоча користь від їхнього прийняття – колосальна.
Наразі кілька законопроектів про дистанційне правосуддя перебувають на стадії фахового обговорення. Зокрема, під час XI Щорічного судового форуму ідею впровадження дистанційного правосуддя в Україні у своїх виступах підтримали Голова Верховного Суду Всеволод Князєв, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Наталія Блажівська та Голова Ради суддів Богдан Моніч.
Нещодавно щодо одного з них Європейська комісія з питань ефективності правосуддя (CEPEJ) Ради Європи за запитом Верховного Суду надала свої експертні висновки. Зокрема, вказала, що загалом запропоновані зміни сумісні з Європейською конвенцією з прав людини, узгоджуються з Керівними принципами CEPEJ щодо використання відеоконференцзв’язку під час судових розглядів, а також відповідають тим викликам, з якими зіштовхнулася українська судова система в умовах воєнного часу.
Так, експерти-автори висновку CEPEJ відзначили, що подальше розширення дистанційного відправлення правосуддя відповідає потребам сучасності, оскільки воно дає судовій системі можливість діяти там, де альтернативою було б повне зупинення роботи судів. Також автори висновку вважають: якщо судове засідання відповідає основним вимогам, які гарантують його справедливість, то присутність суддів у приміщенні суду під час дистанційних слухань не обов’язкова.
Отож, вважаємо, що нині для ефективної імплементації дистанційного правосуддя в Україні потрібно вирішити наступні блоки проблем:
- Паперова справа,
У це важко повірити, але досі існує обов’язок друкувати всі документи, які надходять до суду в електронній формі, незалежно від їхнього розміру. Те, що судова справа формується у паперовій, а не цифровій формі, змушує суддів, їхніх помічників, секретарів судових засідань та працівників апарату судів фізично перебувати на робочих місцях. Очевидно, що за таких умов неможливо працювати дистанційно. Також варто згадати, що в умовах війни паперова форма справ призвела до втрати численних проваджень та матеріалів судів, які знаходилися або знаходяться на окупованих територіях.
- (За)Хмарний ЄСІТС,
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) побудована за гібридним принципом: частина її функціоналу перебуває на серверах у суді, інша частина - в дата-центрі. На жаль, подібна архітектура системи не дозволяє суддям та працівникам апарату судів отримати дистанційний доступ до свого робочого місця, адже вхід до модуля ЄСІТС здійснюється з локальної мережі безпосередньо у приміщенні суду. Крім того, для належної роботи модулів ЄСІТС (зокрема, для доступу до справи, підписання рішення тощо) сервер суду повинен мати безперебійне живлення та доступ до Інтернету. У разі довготермінової відсутності світла та зв’язку неможливо забезпечити дистанційну роботу суду. Щоб вирішити цю проблему, необхідно змінити архітектуру ЄСІТС з гібридної на хмарну.
- Свідки,
Нині процесуальні кодекси не передбачають можливості дистанційного допиту свідків. Свідки повинні з’являтися до приміщень судів. Так, дистанційне правосуддя не дозволяє вжити належних заходів захисту таких осіб, проте за нинішніх умов відсутність механізму дистанційного допиту свідка може взагалі унеможливити розгляд справи, коли мільйони громадян стали вимушеними переселенцями. Особливо, коли мова йде про осіб, що знаходяться за кордоном.
- Безпека.
У багатьох судах відсутні умови для забезпечення хоча б мінімального захисту від обстрілів. Деякі суди взагалі знаходяться в аварійних будинках або розташовуються поруч зі стратегічними об’єктами, відділками поліції, військовими частинами тощо. Проведення судових засідань у таких приміщеннях не може гарантувати безпеку відвідувачів. Тож, дистанційний розгляд справ – єдиний спосіб мінімізувати наявні загрози для життя та здоров’я громадян в умовах воєнного стану.
Останніми роками Україна демонструє неабиякі результати цифрової трансформації у сфері надання державних послуг. Разом з тим, що стосується судової системи, ще необхідно зробити багато, включно з впровадженням дистанційного правосуддя. Це вирішило б не лише нагальні проблеми українського судочинства, зокрема гарантувало б безпеку всіх учасників судових засідань та забезпечило б своєчасний розгляд справ, але і намітило б шлях для подальшого впровадження загальновизнаних стандартів правосуддя в Україні.