У 2025-му подають документи, щоб діти отримали українське громадянство за народженням. Бо попри всі важку долю вважають себе українцями.
За законом - все просто: заява, копія свідоцтва про народження, копія паспорта одного з батьків-громадян України. Все. Ніяких «витягів», ніяких «спецформ». Закон № 215 від 27.03.2001прямо визначає вичерпний перелік документів.
Але, ніт. Українське консульство в Норвегії вирішило, що «потрібен повний витяг». Бо діти народжені в росії.
Тобто, пояснюю на пальцях. Консульство вважає, щоб довести, що діти громадянки України - українці, треба офіційний документ із (увага) російського РАЦСу. Який отримати неможливо, бо дипломатичні відносини розірвано бо війна.
Вітаємо в правовому абсурді.
Консул навіть не пояснює, яка «норма» це вимагає. Просто «норма». Нема номера, дати, підпису, постанови. Є бюрократ, який боїться підпису.
Хоча закон чітко каже: якщо потрібні додаткові документи — їх має самостійно запитувати орган влади, а не вимагати від громадянина (ст. 25 ЗУ «Про громадянство»).А Віденська конвенція, яка зобов’язує консульство допомагати громадянам, а не ускладнювати життя тим, хто вирвався з окупації.
Виходить, українська держава сьогодні створює паркан між собою і своїми ж дітьми. Дітьми, які народилися під окупацією або в депортації. Які хочуть бути українцями, але Україна ставить бюрократичний шлагбаум. Перед дітьми про яких суспільство потім каже, що їх викрала росія та ми маємо їх повернути. Справедливо каже.
Громадянство за кров’ю — jus sanguinis. Але наш МЗС живе за принципом jus «витяг з російського РАЦСу».
Ніхто не просить пільг чи подарунків. Лише - визнати факт народження українських дітей українських громадян.Та не відштовхувати тих, хто вижив під окупацією. Бо якщо не заберемо своїх — їх забере Москва.
Знаючи пана Сибігу, я певен, що це не позиція МЗС. А «перекоси на місцях». Тому щиро сподіваюсь, що ситуація буде вирішена і не лише в цьому випадку. А в тисячах подібних.