Якщо з Україною все більш-менш зрозуміло і українці можуть відвідувати церкви Православної церкви України майже скрізь, то в ситуації з біженцями це питання набуває не просто критичності з точки зору віри. Воно черговий раз ілюструє прогалину в національній безпеці та недостатню увагу до російського впливу на українців.
Мова про наших людей під захистом в Європі. Сотні тисяч українців сьогодні залишаються з простим вибором. Або без церкви на Різдво, або храми інших конфесій. Проте, ще один вибір, який буде зроблено – Різдво за московським церковним календарем в московській церкві або в церкві УПЦ (той, що типу українська та майже не московська). Повірте, більшість вірян, які ходять в церкву, зроблять саме цей вибір. І відчуття справжнього Різдва в релігійному значенні їм знову надасть московський патріархат. В комплекті з промовами та молитвами про “військо русское”, братні народи та всіма іншими російськими наративами.
Давайте відверто. Російські православні церкви та церкви УПЦ з початку Великої війни стали базисом впливу росії на українців та російськомовних православних. Філія ФСБ в рясі тишком-нишком обробляє наших співгромадян, сіє сумніви, паніку та переконує до нормалізації відносин з росією вже. Все це за повної фінансової та дипломатичної підтримки офіційного Кремля.
А ми? А ми знову на ініціативі людей та ПЦУ. Потужності яких на цьому етапі боротьби замало. Так, ми світська держава без умовно офіційної підтримки релігій або одній з конфесій проте. Тут знову питання національної безпеки та культурного суверенітету. Цілком логічно було вже забезпечувати розвиток мережі ПЦУ в місцях перебування українців. Одночасно з заснуванням культурних центрів. Точки впливу та місця забезпечення культурних потреб українців в комплекті. Чи знайдуться противники посилення нашої присутності та забезпечення релігійних потреб вірян? Навряд. Чи це допоможе вирвати наших людей з зони впливу росіян? Безумовно. Чи є на це в нас гроші? Теж – безумовно. Якщо скорегувати витрати на телесеріали, які ніхто не дивиться, телемарафон, якому ніхто не довіряє, та купу безглуздих витрат на псевдокультуру, грошей вистачить для першого кроку. Знов – саме тут має бути розмова з ПЦУ про їх пряму участь в залученні додаткового фінансування.
В цілому, це може стати великим та успішним проєктом. Коли нашим людям за кордоном ані в евакуації, ані в майбутньому в туристичних подорожах не доведеться обходитись без власних храмів та священників, а держава буде постійно присутня в культурному середовищі Європи. Демонструючи нашу культурну відмінність від росії.
Проте, головне, що це посилить нашу національну безпеку зараз та на роки вперед. Про що варто памʼятати в першу чергу. Тому що армія, мова, віра виявилися не передвиборчими гаслами. А реальністю кожного президента та уряду. Базисом, від якого треба відштовхуватись, допоки ми не наберемо повної міці Незалежності.