РПЦ благословляє війну проти України
Російська православна церква (РПЦ) прямо виправдовує й сакралізує агресію проти України. Наприклад, її патріарх Кирило благословляє російські війська на війну. У своїх заявах він не визнає за Україною права на самостійність й існування Православної церкви України (ПЦУ), незалежної від Москви.
Урешті, очільник РПЦ вважає, що за підсумками війни українська державність зникне, а Київ «звільнять». У березні 2024 року ці тези закріпили в програмному документі «Сьогодення і майбутнє російського світу», ухваленому за підсумками Всесвітнього російського народного собору.
Крім того, РПЦ брала участь у депортації українців з тимчасово окупованих територій і була стороною незаконної передачі українських військовополонених з Росії до Угорщини 2023 року, коли намагалася просувати пропагандистські тези про відмову української влади обмінювати полонених.
Аби аргументувати окупацію українських територій, російська влада і церква багато говорять про нібито репресії православних в Україні. Загарбницьку війну Росії показують як похід для звільнення «російських мучеників за віру» та возз’єднання великої православної держави. Усе це свідчить, що мета агресивної війни РФ — повністю знищити українську державність, а не історія про денацифікацію, демілітаризацію чи захист «братів по вірі».
РПЦ відриває по шматку від Української православної церкви
У червні 2022 року РПЦ «прийняла до свого складу» кримські єпархії формально незалежної від Москви Української православної церкви (УПЦ): Сімферопольську, Феодосійську та Джанкойську, — які об’єднали в Кримську митрополію РПЦ. Російська пропаганда аргументувала це рішення тим, що 27 травня 2022 року УПЦ змінила свій статут, який дозволив єпархіям самостійно приймати рішення, кому структурно підпорядковуватися.
Такі самі рішення 2022 році прийняли і щодо Бердянської єпархії УПЦ в окупованій частині Запорізької області та Ровенської єпархії в окупованій Луганській області. Улітку 2023 року Донецька, Маріупольська, Слов’янська та Горлівська єпархії теж оголосили про прямий перехід у РПЦ.
Частина священнослужителів окупованої Луганщини: зокрема, митрополит Луганський та Алчевський Пантелеймон і митрополит Сєвєродонецький та Старобільський Никодим — публічно стали колаборантами, але не перейшли в пряме підпорядкування РПЦ. Вони залишаються в структурах УПЦ, хоча й просять надати їм російське громадянство.
У грудні 2023 року РПЦ також сформувала на лівому березі Херсонської області Скадовську єпархію, виключивши її зі складу Херсонської єпархії УПЦ (МП). Російські окупаційні сили пояснили це тим, що митрополит Херсонський Іоанн не має фізичної можливості керувати всіма парафіями єпархії, оскільки в жовтні 2022 року армія РФ відступила з Херсона.
Росія проводить релігійні зачистки на ТОТ
Політику Росії на окупованих українських територіях можна описати як навмисне обмеження політичного, культурного і релігійного плюралізму. Окупанти забороняють і переслідують окремі течії християнства, а також оголошують сектами незручні релігійні групи, які можуть створити альтернативу російському православ'ю.
У межах боротьби за «чистоту віри» всі церковні інституції на тимчасово окупованих територіях, крім РПЦ, позиціонують як незаконні секти. Ця політика призвела до повної заборони Української греко-католицької церкви (зокрема, в Запорізькій області відповідний указ видали в грудні 2022 року) та релігійної організації «Свідки Єгови» (заборонена на території Росії з 2017 року). Окупанти також системно переслідують протестантські церкви.
Загалом процес зачистки небажаних для російської влади релігійних течій на окупованих територіях можна поділити на три етапи.
Етап 1. Уже 2014 року в окупованих окремих районах Донецької та Луганської областей загарбники почали впроваджувати власне релігійне законодавство. Згідно із «законом про екстремістські рухи», нелегальними релігійними організаціями проголосили католицькі й протестантські церкви, а також парафії православних церков, не пов’язаних з Московським патріархатом.
Домінантну роль Московського патріархату в «ДНР» мали закріпити також проєктом «конституції» 2014 року, де зазначено, що православ’я — офіційна релігія квазіутворення. Намагаючись замаскувати загарбницькі й імперіалістичні мотиви, у псевдореспубліці, як і в Росії, фіктивно все ж проголосили принцип свободи віросповідання, але дозволили «державі» обмежити діяльність окремих церковних інституцій.
Крім того, з 2014 року релігійна політика в окупованих частинах Донецької та Луганської областей супроводжувалася викраденнями й катуваннями православних, протестантських і католицьких священників. Тоді ж приміщення деяких протестантських церков (наприклад, «Віфанії» в окупованому Донецьку) переобладнали на військові шпиталі для бойовиків «ДНР». Ба більше, на окупованій Донеччині бойовики звинувачували протестантів у роботі на американську розвідку.
2017 року в «ЛНР» і «ДНР» створили експертні ради релігієзнавчої експертизи, які мали перевіряти діяльність релігійних організацій та ухвалювати рішення про можливість юридично зареєструвати за «законами республік», які повторювали закони РФ.
Також у «ДНР» усі церковні організації мали зареєструватися згідно із «законодавством республіки». Реєстрація передбачала не тільки зміну назв чи підпорядкування, а й надання спецорганам звітів про діяльність церкви, розміри й джерела фінансування, а також списків вірних, які її відвідують. Практику реєстрації (фактично переслідування) церков «ДНР» після повномасштабного вторгнення перенесли й на нові окуповані території Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей.
Етап 2. У перші місяці становлення російської влади в новоокупованих регіонах, навесні 2022 року, загарбники не забороняли діяльності українських церков, аби заручитися підтримкою лояльного населення. До репресій вдавалися точково, лише щодо конкретних священнослужителів, які активно виступали проти співпраці з окупантами.
Етап 3. Новий етап релігійної «інтеграції» почали у вересні 2022 року, після незаконного референдуму про приєднання окупованих українських територій до РФ. Українські церкви, що залишилися на ТОТ, загарбники вважають загрозою режиму й потенційним центром опору, тому їхніх представників репресують.
Натомість РПЦ декларує, що основне її завдання — «викорінити негативні й екстремістські тенденції» в релігійній сфері на захоплених територіях. Коли знищать усі альтернативні релігійні групи, саме РПЦ має стати провідником «правильних» ідей, зокрема любові до Росії.
Тому окупанти активно працюють зі священниками, переконують їх узяти російські паспорти, перереєструвати громади за російським законодавством, відмовитися від української мови богослужінь на користь російської та обов'язково молитися за главу РПЦ Кирила.