Такі цифри озвучив голова робочої групи з питань житла парламентської ТСК із захисту прав ВПО Максим Ткаченко. Ще раз. Сто. Тридцять. Тисяч. І це лише ті, кому вдалося пройти теренами Шереметьєво. В принципі, ці цифри абсолютно корелюються з нашими підрахунками, які ми озвучували кілька тижнів тому.
Це – безумовні наслідки свідомої політики ігнорування проблем та виштовхування внутрішніх біженців назад. В окупацію.
Вже не можна казати про помилки, прорахунки чи недолугість.
Це так було, можливо, на початку повномасштабного вторгнення. Коли держава отримала сотні тисяч біженців та була не готова до того. Хибно застосувавши алгоритми з 2014 року та повторюючи ті самі помилки.
Проте на календарі 2024 рік. Ми продовжуємо втрачати міста та села, ми продовжуємо евакуювати тисячі співгромадян. Та продовжуємо майже в цей час виштовхувати їх назад. В окупацію, на радість російській пропаганді.
Це ми не побудували жодного водного району, населеного пункту чи мікрорайону для біженців. Це ми не маємо розуміння, що робити далі: соціалізувати у нових громадах, чи тримати разом в надії на повернення. Це ми ніяк не задіяли біженців як економічний потенціал ані у ВПК, ані в будь-якій державній галузі економіки попри тотальний кадровий голод. Ми не зробили нічого окрім вітринно-показових рад ВПО, які по беззмістовних формах більше виконують функцію фону для фото посадових осіб, аніж вирішують реальні питання.
Проте ми пішли далі. Ми повністю відрізаємо муніципалітети від можливості дбати про своїх. Копійка за копійкою відібрані на користь державного фінансування, що дивним чином обходить ВПО. І не кажіть про “все на потреби фронту”, бо одразу хочеться наради про пенсії прокурорів-інвалідів на папері. Або згадали, що на третьому році війни ми досі не провели верифікацію пенсійних виплат та де-факто продовжуємо утримувати окупацію власними пенсійними виплатами. Хіба це помилка чи вже дійсно свідома диверсія? Подивіться, чим хизується уряд в питаннях внутрішніх біженців? Власними здобутками? Реформами? Пропозиціями? Законопроектами? Ні, він хизується допомогою міжнародних організацій та партнерів. Хіба для цього в нас потреба утримувати два міністерства: Мінреінтеграції та Мінсоцполітики? Аби вони нічого не робили. А робили все для того, щоб люди повертались в окупацію?
Сто тридцять тисяч, які повернулися офіційно. Це звучить як вирок. Та це і є вирок. Вирок системі, яка вперто продовжує шкоду, допоки не набере резонансу. Якщо не набере резонансу. А ми продовжимо чіплятись за мінімальні можливості та переконувати наших людей не вертатись. Попри все. Хоча за наших реалій та за відчуття покинутості державою це стає неймовірно складно.