Чому? Тому, що свідомо так розмовляти з дитиною та ще й на камеру може тільки провокатор, хворий або русофіл. Крапка. Щодо форми на цьому поки все.
А тепер щодо суті. Уявімо, що дійсно якась жіночка з Дружківки шукає гроші на квиток до Краснодару (чому туди – невідомо, але най буде). Можна погодитися із твердженням, що вона чинить нерозумно. Але чи вона – зрадниця? А от тут зупинімося. Чому? Як кажуть англійці, вдягніть її взуття.
Втратити все в окупації. Звісно, є свобода та гідність. Але дітей треба годувати та одягати. І головне – ви маєте десь жити. Маєте, але тільки теоретично.
На другий рік війни рівень підтримки суспільства на нулі, це просто факт. Це не добре і не погано – просто факт. Що робить держава? Житла для переселенців немає. Дві тисячі гривень допомоги на кожного – спробуй протримайся. Якщо ще отримаєш ті дві тисячі… А так, бувайте здорові. Ми зробимо вигляд, що вас не існує та сконцентруємось на поверненні людей з-за закордону. Навіщо? Мабуть, щоб їхні діти теж заробляли потім на квиток до Краснодару.
В цей час Росія розкинула нові пастки для таких жінок із Дружківки. Їм вливають у вуха розповіді про турботу. Їм спростили в'їзд через Шереметьєво. Їм обіцяють квартиру та гроші. А якщо в них є власне житло в окупації – це взагалі звучить як мед. Купа блогерів з рідного містечка буде показувати, як стало гарно в окупації. Думаєте, як швидко такі жінки зламаються? Скільки ще часу протримаються?
Отож.
Ні. Я їх не виправдовую. Я за характером занадто радикальний в питанні друг/ворог. Просто я з Маріуполя. Проте таке ставлення до внутрішніх мігрантів неприпустиме. До дітей – неприпустиме завжди.
А подальше табуювання та ігнорування з боку уряду мільйонів переселенців – злочинне. Саме воно породжує такі відео, таке ставлення, думки про повернення в окупацію. І не треба про гроші. Без грошей в нас мільйони квадратів житла, де можна жити вже. Почнемо з гуртожитків університетів по всій країні. Почнемо та зупинимось, адже навіть таке просте рішення уряд не здатен реалізувати вже два роки. Два довгих роки життя, протягом яких переселенці почуваються безхатьками у власній країні.
Час спливає. Перше березня, коли буде фінальна точка у допомозі, вже майже завтра. За ним побачимо каравани в окуповані міста. Маріуполь, Бердянськ, Пологи, Мелітополь. Тих, кому поки є куди повертатись. З Батьківщини в окупацію. Просто тому, що хтось сховався за фразою «немає грошей» і цинічно став у позу страуса під час війни. Та якщо це не співучасть у злочині росіян, то що це? В мене немає відповіді. Принаймні логічної або хорошої. На жаль.