Впевнена ви чули “молитву про спокій”, яка приписується теологу Райнхольду Нібуру, і звучить вона так:
"Боже, даруй мені спокій прийняти те, що я не можу змінити, мужність змінити те, що можу, і мудрість відрізнити одне від іншого."
Ми відчуваємо втому, коли “зливаємо” свої сили на постійне думання і переймання тим, що знаходиться поза сферою нашого впливу. Аналізуємо вчинки інших: хто, як і навіщо зробив те чи інше. Залипаємо на хайпових повідомленнях в соціальних мережах. Губимось у стрічках новин у месенджерах чи новостійних сайтах. Цей перелік може тривати і тривати. Доповніть його випадками зі свого життя, коли ви витрачаєте емоції, а потім відчуваєте розпач, від того, що насправді не можете нічого вдіяти.
Натомість, у сфері нашого впливу знаходяться наші вибори, наші рішення, наша поведінка, наші звички.
Наші емоції підказують нам, коли настав час “закрити крани”, не витрачати марно свої сили.
Спитайте себе: що я відчуваю тут і зараз, коли дивлюсь це повідомлення чи думаю про цю людину.
А далі рухаємось по алгоритму.
Чи є проблема, про яку я думаю, гіпотетичною або реальною, що стосується мого життя?
Якщо проблема стосується особисто вас, варто подумати, що конкретно можна зробити.
І запланувати.
Емоції є паливом, яке забезпечує наш рух. Коли ми просто відчуваємо, але не діємо, ми виснажуємось понапрасну.
Чим більше ми сфокусовані на вирішенні проблем у своєму житті, тим впорядкованим буде виглядати і світ навколо.
Але нам потрібно не тільки відповідати на виклики вмінням діяти там, де обставини потребують нашої уваги, а створювати свій “порядок денний”. Наповнювати свій день, попри хаос, передбачуваними ритуалами.
Створюємо свій порядок денний.
Візьміть ручку і білий папірець і накидайте список всього, що наповнює вас силами. Чашка кави за столиком у кав’ярні біля вікна. Розмова з людиною, яку ви цінуєте. Сторінка улюбленої книги. Прогулянка в обідню перерву.
Одна моя клієнтка, коли вона почувалася “не дуже” пекла торт. Пригощала ним своїх близьких. Їх радість передавалась їй. Її це надихало.
Іноді ми відчуваємось настільки «навзводі», що нам не до списків. Як описала одна моя подруга свій стан: серце калатається, голова як жбан, а тіло смикається від звуку тостера, що видає смажений хліб на сніданок.
Тоді спершу - заземляємось. Назвіть: 5 предметів навколо себе, 4 звуки, які лунають поблизу, 3 запахи, 2 предмети на дотик, 1 смак. А головне за все - дихати. Рівно. Глибоко. Повільно.
Тепер можна й список написати. Як писати, я вже згадала вище.
Оберіть з вашого списку найбільш привабливі варіанти і внесіть їх в свій щоденний розклад. Нехай це будуть маленькі “острівки” по 10-15 хвилин. Але це буде час для себе.
І ще одне. Раптом ви давно собі такого не казали. Чи не чули від інших. Я вірю, що ви можете. У вас усе вийде.