У середині жовтня цього року лідери країн "Вишеградської четвірки" (Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина) заявили про неприпустимість застосування різних стандартів виготовлення продуктів харчування у різних країнах ЄС. Йдеться про те, що міжнародні корпорації годують Західну Європу харчами однієї якості, а Східну — іншої, нижчої.
Не вдаючись у деталі, відзначу, що високі вимоги до харчів стають нормою не лише для країн-лідерів світової економіки. Разом зі зростанням стандартів життя, попит на якісні харчі зростатиме в країнах колишнього соцтабору та Китаю. Для аграрноорієнтованої України — це нові виклики й експортні можливості.
Продовжує зростати, хоч дещо уповільнено, попит на екологічно чисту продукцію. Це широке поняття, до якого можна віднести і продукти органічного виробництва, і так звану місцеву їжу (локал фуд), фермерську, натуральну.
У Німеччині навіть у порівняно невеликих містах почали відкриватися цілі супермаркети, які торгують лише продуктами з позначкою “Біо”. Ціни в них на 20-40% вищі, але це не лякає клієнтів з числа середнього й вищого класу.
Дедалі популярніші в німців щотижневі фермерські ринки. Раніше їх відвідували люди переважно старшого віку. Нині більшає молоді, особливо студентської. Це дуже примітно, адже нинішня молодь диктуватиме споживчу “моду” на “Біо” через десяток років.
Ринок органічної продукції у світі щороку зростає на 10-15%. У 2006 році його оцінювали в $30 млрд. У 2015-му — $81,6 млрд. Близько 90% споживання органічної продукції припадає на країни Західної Європи та Північної Америки. Німеччина — європейський лідер із продажу органічної продукції (понад 8,6 млрд євро на рік). Споживання “органіки” на душу населення найвище у Швеції — 262 євро на рік.
У вересні цього року випало відвідати комплекс “Еколандія” під Одесою. Це — сільгоспугіддя, готель, ресторан, де готують з екологічно чистих, переважно власних, продуктів. Мають 12 га під овочі-фрукти. Самі заготовляють корма для худоби. Надоюють щодня 300 літрів молока. Справа рухається, хоч прейскурант закладу не з дешевих. Господарі почали залучати консультантів з Німеччини. Збираються запустити виробництво ковбас, паштетів, іншої смакоти.
Як бачимо, попит на їжу з позначкою “Біо” є і в Україні. Його оцінюють в 21-22 млн євро на рік. При цьому український експортний потенціал сектору оцінюється нині у 100 млн євро.
З огляду на обмежену купівельну спроможність українців, виробникам екологічно чистої їжі понад усе цікавий експорт. Ми не пасемо задніх. Україна займає перше місце у світі за площею, сертифікованих за органічними стандартами посівами соняшника та гречки. Входить до першої десятки світових лідерів за площею органічних зернових (ячмінь, кукурудза, пшениця), овочів та бобових. В Україні сертифіковано 110 переробних підприємств, 50 імпортерів та 30 експортерів органічної сировини і продовольства.
Однак проблемою залишається спрямованість українського органічного експорту, втім і не органічного, на продукцію з низькою доданою вартістю. Експорт готової продукції набагато вигідніший, але тут наші успіхи значно скромніші.
Гостро стоїть проблема з фальсифікацією органічної продукції, відсутністю інструментів притягнення до відповідальності недобросовісних виробників. Як наслідок, європейці довіряють результатам аналізів еко-продукції лише своїх лабораторій. Роки забирає й підготовка ґрунтів.
Вихід на ринок екологічно чистої продукції дуже цікавий фермерам, адже дозволяє заробляти на 25-100% більше, однак тривалий та марудний з точки зору організації. Приміром, виробникові меду треба домовлятися про дотримання екологічних стандартів з власниками прилеглих до пасіки угідь. Іноді це майже неможливо, як каже бджоляр із Білоцерківщини Леонід Веред, що має понад 1640 сімей бджіл. Адже власники агрохолдингів часто живуть за кордоном і їм глибоко “фіолетово”, якими хімікатами кроплять їхні лани.
У виготовленні екологічно чистої продукції може допомогти кооперація фермерів. Спільними зусиллями легше забезпечити умови для “органіки”, пройти процедуру сертифікації. Але кооперативний рух завмер під натиском латифундистських монополій, які націлені на експорт сировини за будь-яку ціну. Отже про ренесанс українського екологічного виробництва можна буде говорити лише після зрушень у структурі всього аграрного сектору України та і всієї замонополізованої української економіки.