Останніми тижнями мала нагоду спілкувати з кількома директорами шкіл, вчителями. Враження обнадійливі. Найважчі десятиліття, сподіваюся, позаду. Тоді, коли хронічно бракувало грошей, а осучаснення освіти підмінювали політизацією. Нині, можливо, не найліпші часи з точки зору матеріального забезпечення, але помітно зросла престижність навчання. Прийшло усвідомлення ваги знань і нових навичок.
В останні часи, відмічають учителі, помітно змінилися самі учні. У дітей розвивається індивідуалізм. Це вимагає ще більшої уваги до особистості кожної дитини, корекції колективістських підходів у навчально-виховному процесі.
У школу прийшло нове покоління педагогів — молоді дівчата та хлопці з ґаджетами. Ці люди — громадяни вже модерного суспільства. Готові спілкуватися з учнями й батьками мовою глобалізованого світу.
Проте й світ стрімко змінюється далі. Усе нові виклики стають перед українською освітою.
На сьогодні, коли закриття малих “неперспективних” шкіл сприймається за даність, вчителі говорять про невідповідність новим вимогам уже нових опорних шкіл.
Наприклад, опорна школа повинна обов'язково мати плавальний басейн. Забагато? Аж ніяк. Цілком нормально для сусідньої Польщі, куди виїхало чимало наших педагогів, і навіть Білорусі.
Якщо говоримо про інтеграцію країни в світ, слід належно, а не балачками, приділити увагу англійській мові. Як у Китаї, де діти після середньої 6-річної школи зобов'язані знати тисячу слів англійською! Будьте певні, китайці цього дотримуються.
Якщо говоримо про збільшення зарплат учителям, то воно має бути істотним, а не індексацією інфляції. Поляки в складі для країни 90-ті роки встановили вчителям зарплати, що дозволяли педагогам подорожувати Європою.
Нині вже багато українських дітей, навіть у сільській місцевості, бувають із батьками за кордоном. Чи може дозволити собі таке сільський учитель із зарплатою 5 тисяч гривень? Хтось — так. Але як виняток.
Учитель має заробляти стільки, щоб бодай раз на рік поїхати на книжковий ярмарок до Львова чи Києва. Придбати екскурсійний тур, наприклад, до Праги. Злітати бодай раз у житті на тепле море. Лише тоді вчитель не почуватиметься перед дітьми зубожілим провінціалом. Зможе поділитися досвідом, відкрити дітям перспективу.
Україна в питанні реформ повинна ставити задачі масштабно, у відповідності до вимог часу. Новий Закон “Про освіту” багато уваги приділяє модернізації навчання.
Усе це не матиме значення, якщо ми, батьки, залишимося при своїх застарілих уявленнях про школу. Адже не секрет, що саме за наполяганням батьків учителі часто змушені працювати по-старому — перевіряти читання на час, знижувати оцінки за помарки, надавати готові відповіді замість стимулювати пошук інформації.
Тож освітня реформа — це виклик не лише школі, а й усій українській громаді.
Тому в перші дні жовтня, коли вітають учителів, хочу побажати педагогам терпіння. Це та якість, якої нині бракує багатьом у нашій країні. Ми ж повинні зробити все, щоб це терпіння не випробовувати вічно.