Забезпечувальний наказ КСУ: щось пішло не так

16 квітня мав би стати визначальним днем в історії Конституційного Суду України. Саме в цей день вперше був застосований новий інструмент забезпечення права на конституційну скаргу. Цей інструмент, закладений у статті 78 Закону України «Про Конституційний Суд України», є абсолютно винятковим і можливість його застосування обмежена як умовами, визначеними законом, так і імпліцитними рамками, встановленими Конституцією України.

Фото: Макс Требухов

Досить лаконічне повідомлення на сайті КСУ про обставини прийняття забезпечувального наказу і інформація про конституційну скаргу, тим не менш, дають підстави для висновку, що Суд помилився у застосуванні забезпечувального наказу у цій конкретній справі. Однак ця помилка може дорого коштувати як Суду, так і конституційній юрисдикції.

Що сталося?

У справі пана Дерменжи, особа звернулася до КСУ з клопотанням щодо перевірки на конституційність положень статті 23 Закону «Про іпотеку». Згідно обставин справи, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, скаржник придбав квартиру, яка, як згодом виявилося, була в іпотеці. Після придбання суди відновили іпотеку, скасувавши попередні рішення. Тому покупець опинився в ситуації, коли він придбав майно, яке в нього почав забирати банк. Це стало предметом тривалих судових баталій, які скаржник програв, оскільки у статті 23 Закону передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою».

Суб’єкт права на конституційну скаргу зазначає, що внаслідок застосування судами України оспорюваних положень Закону зазнало порушення його конституційне право власності на житло.

Конституційний Суд відкрив провадження у цій справі. Суб’єкт права на конституційну скаргу звернувся до Суду з клопотанням видати забезпечувальний наказ з метою запобігання незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення у його справі. Автор клопотання стверджував, що у разі виконання остаточного судового рішення, яким звернено стягнення на його квартиру, він та його родина фактично опиняться «на вулиці без житла та без коштів».

І Конституційний Суд з цим погодився. На перший погляд, може здатися, що Суд подбав про захист прав громадянина до ухвалення остаточного рішення. Але насправді, нажаль, йдеться про ситуацію, яка несе ризики дискредитації важливого і надзвичайного інструменту конституційного захисту.

Забезпечувальний наказ: FAQs

Сама природа та функції інституту конституційної скарги полягають у забезпеченні ефективного захисту конституційних прав і свобод і, як наслідок, захисту Конституції України, її цінностей і принципів. Для того, аби такий захист був ефективним в Закон України «Про конституційний Суд України» був введений інститут забезпечувального наказу. Це повноваження КСУ зупинити виконання остаточного судового рішення на всій території України.

Мабуть не є таємницею те, що цей інститут був запозичений з Правила 39 Регламенту Європейського Суду з прав людини. В початковій редакції, яку я запропонував робочій групі Ради з питань судової реформи, що розробляла нову редакцію Закону «Про Конституційний Суд України», забезпечувальний наказ був сформульований досить широко, як власне і в Правилі 39. В остаточній редакції, що була прийнята Парламентом, цей інструмент був звужений і обмежений.

Але, як показав казус справи, в якій цей інструмент був вперше застосований, мушу визнати, що таке обрізання парламентарями забезпечувального наказу мало якщо не юридичну, то практичну рацію. Адже у цьому випадку Конституційний Суд викривив цей інструмент, не дотримав конституційних обмежень і принципів, і, по суті, вистрілив з гармати по горобцях.

Вимоги статті 78 Закону України «Про Конституційний Суд України»

Забезпечувальний наказ видається Великою палатою у виняткових випадках з метою забезпечення конституційної скарги і полягає у тимчасовій забороні вчиняти певну дію, пов’язану з виконанням остаточного судового рішення.

Особа, яка звертається до Конституційного Суду з конституційною скаргою має вичерпати всі національні засоби юридичного захисту, згідно статті 151-1 Конституції, тобто пройти апеляцію і, якщо законодавство дозволяє, касацію. Це означає, що на момент подачі скарги судове рішення у справі такої особи або вже виконане, або знаходиться у стадії виконання чи підлягає такому виконанню. З іншого боку право на конституційну скаргу є таким самим гарантованим Конституцією правом, як і право на суд – обидва закріплені в статті 55 Конституції.

Підставою для забезпечення конституційної скарги є необхідність запобігти незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення, а метою – забезпечення ефективного права на конституційну скаргу, гарантованого статтею 55 Конституції.

В саму концепцію забезпечувального наказу закладена ідея запобігти незворотнім наслідкам. Найпростіше пояснення полягає в тому, що такі наслідки мають місце тоді, коли застосування restitutio in integrum (тобто повне відновлення у конституційних правах, порушення яких оскаржується) стає неможливим. Таких наслідків немає, якщо можливий, наприклад, поворот виконання згідно процесуального законодавства.

Незворотними наслідками можуть бути, наприклад, (1) шкода для життя та фізичного чи психічного здоров’я особи; (2) екстрадиція до третьої країни, де особа може зазнати катувань чи смертної кари; (3) незворотні негативні наслідки для довкілля, в тому числі для безпечності життєдіяльності людей та їхнього здоров’я, флори, фауни, біорізноманіття, ґрунту, повітря, води, клімату, ландшафту, природних територій та об’єктів, історичних пам’яток, об’єктів культурної спадщини; тощо.

Ситуації можуть бути різними, але головним критерієм наявності чи можливості настання незворотних наслідків є те, що виконання судового рішення позбавить провадження за конституційною скаргою його мети. І мова йде про мету саме суб’єкта конституційної скарги, його конкретну ситуацію і обставини його чи її справи .

При розгляді питання застосування забезпечувального наказу Конституційний Суд має виходити з високого ступеню ймовірності настання незворотних наслідків для гарантованого Конституцією права особи, а метою такого наказу є забезпечення status quo до постановлення рішення Конституційним Судом.

Якщо в наслідок визнання закону чи його положення неконституційним, можливий поворот виконання, тобто повне або часткове відновлення первісного становища особи, що передувало виконанню судового рішення, або застосування інших механізмів відновлення прав особи, то апріорі не може бути «незворотних наслідків» в сенсі статті 78 Закону «Про Конституційний Суд України» і забезпечувальний наказ є безпідставним.

Чи може виконання судового рішення у справі пана Дерменжи позбавити мети провадження за його конституційною скаргою? Банк забере і знищить квартиру? Чи вчинить такі дії, що квартиру не можна буде повернути?

Ні. Якщо Конституційний Суд визнає неконституційність застосованого у справі скаржника положення закону, суди мають переглянути відповідні рішення. Наслідком може бути повернення квартири чи виплата відповідної компенсації. Тобто відсутній ключовий елемент незворотності наслідків.

Не можна стверджувати незворотність і через відсутність механізму виконання рішення Конституційного Суду в процесуальному законодавстві, адже в Законі «Про Конституційний Суд України» закладений механізм і для цього випадку, а саме стаття 97 та частина друга статті 95 закону.

Можливо, скаржник опиниться в складній життєвій ситуації і я йому глибоко співчуваю. Доля людини не має бути заручником нездатності судової системи забезпечити справедливість для кожного. Можна зрозуміти і банк, який відповідає перед вкладниками і клієнтами і має забезпечити повернення кредитів. Питання тут в іншому: чи має КСУ виконувати роль соціальної служби і підміняти собою інші державні органи, в першу чергу, загальні суди? Адже цей наказ КСУ порушує цілу низку найфундаментальніших проблем для самого КСУ і судової системи.

Конституційні обмеження

Реформою 2016 року Конституційний Суд зробили арбітром над всіма іншими державними органами і посадовими особами держави. Це означає, що Конституційний Суд не належить до судової системи, а є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Основного Закону, вирішує питання про відповідність йому законів України, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження. Конституційний Суд взагалі не є судом у звичайному розумінні. Він судить не людей, а закони.

Тому дуже важливо забезпечити взаємну незалежність Конституційного Суду і судової системи. Можливість зупинити виконання остаточного судового рішення шляхом прийняття забезпечувального наказу є тим інструментом, який входить у протиріччя з принципом відокремлення і незалежності Конституційного Суду від судової влади. Але таке протиріччя вирішується на користь такого інструменту лише тоді, коли виникають ризики настання незворотних наслідків для гарантованих Конституцією прав і свобод. Адже при вирішенні конфлікту між принципом, що відокремлює КСУ від судової влади, і принципом ефективності конституційних прав і свобод, перевага має надаватися саме останньому.

Другим наслідком обраного КСУ підходу є те, що він перетворюється на четверту інстанцію судової системи, а також по суті визнає нездатність загальних судів виправити порушення конституційних прав навіть у простих справах. Я не виключаю, що наслідком недотримання судом конституційних принципів свого функціонування може стати вал справ з загальних судів, в яких особи намагатимуться отримати перегляд остаточних судових рішень просто тому, що ці рішення їм не подобаються. Адже так можна загальмувати на роки виконання будь-якого, навіть бездоганного, судового рішення.

Отже якщо Конституційний Суд нехтує тими межами, які встановлені Конституцією, у відносинах з загальними судами, забезпечувальний наказ перестає бути знаряддям справедливості і може перетворитися у знаряддя свавілля.

Погляди, висловені в цьому блозі, є виключно особистими поглядами автора і не обов’язково співпадають з позицією Координатора проектів ОБСЄ в Україні та не є офіційною позицією ОБСЄ.

Олександр Водянніков Олександр Водянніков , Національний радник з юридичних питань, керівник відділу верховенства права Координатора проектів ОБСЄ в Україні
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter