Два скликання парламенту (2006 та 2012 років) до цієї дати просто не дотягнули. «Любі друзі» Президента Віктора Ющенка так і не змогли домовитися між собою. Після тривалої «коаліціади» і призначення прем’єр-міністром запеклого ворога Помаранчевої революції Віктора Януковича довелося призначити дострокові вибори. Ну а через рік після виборів-2012 почався Євромайдан, що зрештою також призвів до дострокових виборів у Раду.
Не все було добре і у наших попередників «розливу» 2014 року. Вже на початку 2016-го з коаліції вийшли «Батьківщина» та «Самопоміч». У політичний лексикон увійшло поняття «ситуативна більшість», яка і дозволила восьмому скликанню дійти «по лезу бритви» до кінця каденції.
Ці події я нагадав передусім для тих, хто вважає «Слугу Народу» скандальною фракцією. Ви просто забули, що таке політичний скандал по-українськи!
Наша монокоаліція існує. Це математичний факт, який легко доводиться голосуваннями за важливі законопроєкти. Для українського політичного дарвінізму це вже непоганий результат.
Більше того, і Президент Володимир Зеленський, і партія «Слуга Народу» досі залишаються лідерами народної підтримки. Це при тому, що нам дістався надважкий «ковідний» період історії.
Втім, ми прийшли до влади не заради рейтингів, а заради змін. Саме критична маса українців, невдоволених ситуацією в країні, забезпечила нашу перемогу на виборах. Тому я говоритиму не про реформи, а саме про зміни. Не про косметичний ремонт, а заміну ключових конструкцій. Не лише про ротацію прізвищ чи облич, а про переосмислення відносин у суспільстві й державі.
Зміни останніх двох років я умовно поділю на три групи. Перед виборами ми задалися запитанням: що потрібно людині, аби вільно рухатися до власного добробуту, самореалізації та щастя?
По-перше, треба прибрати перешкоди, які блокують цей рух, – тобто корупцію, монополію, бюрократію.
Заради цього ми зняли депутатську недоторканність, відновили відповідальність за незаконне збагачення і брехню в деклараціях, внесли закон про олігархів та ухвалили антиофшорний закон, запустили роботу Антикорупційного суду, а також перезавантажили три важливих органи: прокуратуру, НАЗК та ДБР.
По-друге, треба створити умови для розвитку країни за сценарієм модернізації. Бо людський потенціал може реалізуватися лише в модерній країні, що розвивається швидко і збалансовано.
В цьому напрямі ми відкрили і легалізували ринки, що тривалий час були «заповідниками корупції» – земля, гральний бізнес, спирт, бурштин. Майже завершили децентралізацію, яка передає гроші та повноваження громадам. Впорядкували банківський сектор, відкрили можливість концесії, запровадили «інвестиційних нянь» для значних інвесторів, осучаснили стандарти будівництва. Ми рухаємося до народовладдя: ухвалили закон про всеукраїнський референдум та розробляємо закон про місцевий. Безпрецедентно та масштабно оновлюємо інфраструктуру завдяки президентським програмам «Велике Будівництво» та «Велика Реставрація».
По-третє, треба відкрити можливості для людей, які хочуть жити і працювати тут. Такі можливості надають програми «Доступна іпотека» та «Доступні кредити 5-7-9%», «Президентський університет» та «Зелена країна» (висадка мільярда дерев за три роки). Також ми розробляємо програму, згідно з якою кожна дитина отримуватиме для майбутнього навчання певний відсоток доходів з видобутку газу, нафти та інших корисних копалин. Ну і, звісно ж, наша гордість – додаток «Дія», який позбавляє українців пострадянської паперової бюрократії.
Ми поговорили про минуле і теперішнє – а як щодо майбутнього? Вже лунають саркастичні прогнози, що партія «Слуга Народу» стане таким собі феєрверком: спалахне яскраво, але згасне швидко, розчистивши дорогу для тих самих старих політиків, з якими боролася.
Вимушений розчарувати таких «аналітиків». Критична маса людей, які прагнуть змін, нікуди не поділася. Більше того: кількість їхня буде лише зростати. Формується нове покоління, яке не розуміє пострадянські договорняки та схеми, але знаходиться на онлайн-зв'язку з усім світом і знає про тренди розвинених країн. Тиск з боку нового покоління буде лише посилюватися. Тому зміни в бік сучасної, модерної держави – невідворотні.
Саме на це і була спрямована наша стратегія змін.