Перекроїти Україну: яка адміністративно-територіальна реформа нам потрібна?

У президента Зеленського планують провести адміністративну реформу: укрупнити чинні райони та ввести інститут префектів. Про це в інтерв’ю «Лівому берегу» говорить голова штабу «Слуги народу» Олександр Корнієнко. За його словами, з нинішніх 490 районів України залишити можуть лише сотню. Добре це чи погано?

Фото: www.osvitaua.com

Само по собі це – ніяк. Перекроювати Україну має сенс лише тоді, коли це принесе користь її мешканцям, той самий «добробут», який вже став мемом. До того ж, слід враховувати, що Гройсман вже розпочинав адміністративно-територіальну реформу, понастворювавши об’єднаних територіальних громад, які не корелюють з Конституцією. Відтак з одного боку у нас є ОТГ, а з іншого – старі районні ради та адміністрації, а тепер, ймовірно, будуть ще й префекти. Що з усім цим робити?

Я пропоную зупинитись, видохнути і почати все з початку.

Передусім треба усвідомити, що реформа адміністративно-територіальна – це дві частини. Адміністративна – це реформа виконавчої влади, а територіальна – це уточнення стосовно адміністративно-територіального поділу. Не так важливо, скільки в Україні буде районів – сто чи дві тисячі, головне, щоб вони ефективно управлялися та працювали на благо людей. Щоб усі коліщатка справно крутилися і машина рухалася без перебоїв.

А все це якраз і забезпечує виконавча влада. Її завдання, як і сенс адмінреформи в тому, щоб людям легше та комфортніше жилося. Щоб, наприклад, і поліклініка з аптекою, і школа з дитсадком були якомога ближче до людей. Щоб не довелося везти важкохворого «у район», як це повелося ще з радянських часів. І щоб так само, не покидаючи свого населеного пункту, можна було сконтактуватися з податковою або отримати довідку з БТІ.

Як все це організувати? Власне, в світі, і в найближчих до України східноєвропейських країнах вже все організовано, тож не варто винаходити велосипед, а тим паче міняти цей «велосипед» щоразу з приходом нової влади. Варто лише озирнутися на досвід наших сусідів. Інколи це буває не зайвим.

Отже, доволі давно – ще за президентства Віктора Ющенка – в Україні заговорили про створення в Україні громад. Таких собі невеличких «стільників», в кожному з яких буде свій «мед». Тобто перераховані вище поліклініки, школи, податкові та інше. Ще у 2005-му в Україні планувалося ліквідувати районні державні адміністрації, а базовим рівнем територіального устрою зробити громади.

Тоді передбачалося, що територіальна громада (за аналогією з польськими гмінами) створюється з одного або кількох населених пунктів за умови, що в її межах проживає не менше 5 тисяч жителів.

Наступна надбудова – це район, де проживає не менше 70 тисяч мешканців. Над ним – область або регіон з не менше ніж 750 тисячами мешканців. (У поляків це, відповідно, повіт та воєводство).

Так, нагадаю, планувалося, ще півтора десятка років тому. Тоді ж говорилося й про те, що всі подібні пертурбації слід обов’язково відобразити в Конституції, інакше в них не буде жодного сенсу.

Саме у такий спосіб й мала б відбутися децентралізація – тобто процес самоврядування, у ході котрого громадам передаються певні повноваження та механізми їхньої реалізації.

Що ж натомість було потім? За Ющенка жодна децентралізація та повноцінна адміністративно-територіальна реформа так і не відбулася, за Януковича цю тему закрили й поготів. Потім до влади прийшов Петро Порошенко та його команда «реформаторів», котра буцімто взялася за впровадження ряду реформ, в тому числі й адміністративно-територіальної.

Що вийшло у підсумку – ми знаємо. Для прем’єра Гройсмана є предметом особистої гордості, що на 70% території України створені ОТГ. Але це створення – те саме, що фарбування несумлінним ЖЕКом старої лавочки – коли на вже потріскану, але не зняту, не зачищену фарбу наносять шар нової.

Громади створили, вибори до них провели, голів обрали, але вони існують паралельно з райрадами. Для чого подібне двовладдя? Що хорошого воно може дати громаді? Крім того, що громада тепер годує два набори чиновників – тих, що залишились від старого адміністративно-територіального устрою, та тих, що прийшли разом із громадами – не змінилося абсолютно нічого.

Від самого початку треба було обирати: або громади, або райради. І обов’язково відобразити цей вибір у Конституції, бо там наразі громада як ланка місцевого самоврядування просто відсутня. Якщо у команді Зеленського не планують нічого робити із цим протиріччям, а лише запроваджують новий поділ на райони, то це також ніяка не реформа. Та й не з районів слід починати, а з найнижчих одиниць самоврядування.

Цитований вище Олександр Корнієнко говорить таке: «Реформа передбачає розширення повноважень влади на місцевому рівні і, відповідно, зменшення ролі таких елементів, як державні адміністрації та заміну їх на префектури, які будуть стежити за законністю рішень місцевих рад. При такій моделі потужний районний рівень не сильно потрібен, тому йдеться про укрупнення районів, якими буде займатися префект».

Як бачимо, він згадує місцеві (читай: районні?) ради і не згадує громади. В зв’язку із цим у мене запитання до нової президентської адміністрації. Чи означає це, що райради збережуться, а ОТГ підуть у небуття? Підкреслю ще раз: найгіршим варіантом було б збереження нинішнього статус кво, із паралельним існуванням і перших, і других.

Мені б дуже хотілося, як, напевно, й будь-якому іншому громадянину, отримати чіткіші відповіді на питання про те, як саме уявляють у Зеленського децентралізацію? Бажано – у всіх деталях, із розписаними рівнями самоврядування та принципами формування адміністративно-територіальних одиниць. Бо коли обиватель чує, що щось планується скоротити (в даному разі – кількість районів), він починає аплодувати заздалегідь, думаючи, що йдеться про значну економію коштів і зменшення кількості чиновників. Насправді ж все інколи обертається із точністю до навпаки, що вже доведено Гройсманом.

Дізнатися, якою є покрокова стратегія децентралізації від нинішньої влади є насправді дуже актуальним. І не лише у форматі інтерв’ю, де проблеми самоврядування згадуються побіжно та принагідно. Чекаємо від президента на розгорнутий план, який доведе, що децентралізація для нього – не порожні балачки.

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter