Нас всіх колись вчили, що держава має існувати для того, щоб виправляти провали ринкового механізму, що відповідає дійсності. Щоправда, як засвідчує економічна історія, відбувається це з різним ступенем ефективності та результативності. Слід відверто визнати, що що українська держава останні тридцять років виконувала свої функції вкрай недбало, тому й претензій до неї чималенько. У виправдання свого критиканства мушу зазначити, що важлива не помилка, а реакція системи на помилку, тому сподіваюсь на поблажливість читача.
Вважаю, що абсолютно природною реакцією громадянського суспільства України на провали держави став винахід інституту волонтерства, який вдосконалювався роками з часів ще першого майдану. Цей інститут дозволяє «заповнювати вакуум» на тому полі, де держава, з різних причин була не в змозі виконувати свої функції, на які її вповноважували платники податків – від безпекових до соціальних. Цей феномен – без перебільшення світового масштабу, який швидко поширився в світі завдяки українській діаспорі, людям доброї волі та сучасним цифровим технологіям.
Люди звісно й раніше допомагали одне одному та не лише своєму виду, адже функція емпатії, за що відповідає, як стверджують нейробіологи, лімбічна системі людини, була утворена 120 млн років тому. Проте обсяги такої допомоги завжди були локальними, адже обмежувались обставинами місця й часу. Сучасні цифрові технології, що зробили карколомний стрибок вперед саме в останні 30-40 років де-факто зняли ці обмеження. Більшість військових експертів відзначають, що наша війна є першим світовим прецедентом війни онлайн. Звісно, бачачи весь трагізм ситуації в своїх ґаджетах, нормальні люди (осіб ватної консистенції або з великими пустотами в голові до уваги не беремо) співчувають і прагнуть якось допомогти. Це нормальна людська реакція!
Тому волонтерський рух фактично став механізмом, який дозволяє направити обсяги потрібної гуманітарної, військової, медичної та іншого роду допомог саме тим, хто її потребує безпосередньо. При цьому, слово безпосередньо тут ключове, адже мається на увазі цільовий характер допомоги, на відміну, скажімо, від нецільових, за своєю природою, податків, що через «leacky busket» за Артуром Окуном державного бюджету колись може й попаде бенефіціарам або буде використано на певні види державних послуг з незрозумілою ефективністю.
Отже, виправлення «провалів» держави фактично означає, що волонтерська допомога є компліментарною функціям держави, хоча не стверджую, що не може бути субститутом, та власне змінює підходи до формування державних політик, в першу чергу, податкової. Адже еволюція штука вперта, бо торує свою дорогу шляхами, про які ми інколи й подумати не могли. Наприклад, в сфері оподаткування, на чому вже неодноразово наголошував раніше, еволюція форм і методів відбувається від дикунських засобів стягнення до добровільної сплати податків (згадаймо податкові KPI) й надалі до самооподаткування. Поряд з цим ми бачимо, все більшу й більшу підзвітність та прозорість держави перед громадянами щодо напрямів та ефективності використання податків. Схоже, що, принаймні в певних сферах суспільних послуг, податок як нецільовий платіж давно має перетворитись саме на цільовий, але, даруйте, для цієї, до певної міри, схоластичної дискусії тут не час та місце.
Одним із однозначних і співставних для коректних порівнянь є звісно кількісний вимір будь-якого явища. Для економістів найзручнішими є фінансові показники, тож спробуємо оцінити масштаби волонтерства в Україні саме за цими параметрами та порівняти їх з деякими іншими, цікавими, на нашу думку, цифрами.
Хочу зауважити, що безцінна частина волонтерської допомоги, бо вимірюється людськими життями, не підлягає жодним вартісним оцінкам, проте їх обов'язково потрібно також брати до уваги. Зокрема, є приклад цивільних людей – добровольців, які подекуди голими руками чи в кращому разі «бандерівським узваром» зупиняли рух армії рф, що по суті є нічим іншим як волонтерство й самопожертва.
На жаль, на період воєнного стану обмежено доступ до публічних електронних реєстрів та деяких відкритих джерел інформації, тому будемо користуватись тим, що є, та певними, сподіваюсь, достовірними припущеннями.
На сайті Національного банку України можна знайти інформацію про стан спеціального рахунку, що формується за рахунок пожертв громадян і кошти з якого використовуються на потреби української армії та гуманітарні потреби. Пропоную на час забути про юридичних осіб, адже до певної міри це абстрактна юридична конструкція, за якою завжди є живі люди, що приймають рішення. Станом на 25 липня поточного року з дня відкриття спеціального рахунку на нього було перераховано понад 19,8 млрд грн на потреби армії, ще близько 700 млн грн надійшло на рахунок в НБУ, відкритий для гуманітарних потреб. Загальним підсумком маємо більше 20 млрд грн за п'ять місяців війни лише через рахунок НБУ.
Один з найбільш відомих волонтерських фондів України «Повернись живим» звітує, що за останні п'ять місяців було отримано майже 3,8 млрд грн від більш як 770 тис донатів середньою сумою 4,9 тис грн.
На сайті благодійного фонду «Армія SOS» зазначається, що за перші два квартали цього року до фонду надійшло 76 млн грн.
Власне, цей перелік прикладів можна продовжувати довго, наша мета не зробити оцінки по всій «генеральній сукупності» хоча б офіційно зареєстрованих неприбуткових організацій, що займаються благодійною діяльністю. Завдання показати тенденцію. З проведених автором інтерв'ю з людьми, що займаються волонтерською діяльністю, можна дійти висновку, що оціночний обсяг надходжень для середнього фонду за місяці війни становить 10-15 млн грн. Враховуючи, що таких організацій в Україні декілька сотень, робимо знижку на непрацюючі та недоброчесні, то можна вийти на приблизну оціночну суму обсягу коштів, що були зібрані волонтерами за цей час, в розмірі 30-35 млрд грн!
Слід також пам'ятати, що крім офіційної мережі волонтерських організацій досить значні (на жаль, вони не піддаються жодним оцінкам) обсяги допомоги здійснюються через неформальні об‘єднання громадян, активістів чи безпосередньо напряму на карткові рахунки чи в натуральній формі особам, які її потребують. Гадаю, тут сміло можна до наведеної цифри додати декілька мільярдів гривень. Вартісна оцінка зробленого й пошитого спорядження, наданої та відремонтованої техніки й зброї, продуктів харчування, транспортних послуг тощо.
Це все допомога пересічних громадян, головна користь від якої якщо не в розмірі, то в своєчасності. Як-то кажуть «добра ложка до обіду».
Для порівняння з альтернативними джерелами фінансування потреб армії та нагальних потреб суспільства можна взяти обсяги куплених нашими співгромадянами за цей же самий період військових ОВДП.
НБУ звітує, що станом на 25 липня 2022 року другим за обсягом, після комерційних банків, є портфель військових облігацій, сконцентрований громадянами та бізнесом України. Він становить: 12 086,2 млн грн, номінованих у гривні; 167,7 млн дол. США; 136,6 млн євро. Враховуючи, що самі короткострокові облігації вже були погашені та вони могли належати громадянам, а не банкам, то сума може бути трохи більшою. Тож у підсумку можна вийти на цифру близько 22-24 млрд грн (в перерахунку по офіційному курсу долара і євро до моменту підвищення НБУ).
Інший прецедент чи-то довіри, чи недовіри до держави, якщо чесно, не можу збагнути, являє собою кампанія разового добровільного декларування. ДПС звітує нам, що станом на 20 липня з початку кампанії фізичними особами задекларовано 4 млрд гривень. Сума задекларованого до сплати збору склала 241,7 млн гривень. За даними того ж органу, під час дії воєнного стану обсяг задекларованих активів приріс трохи більше як на 1 млрд грн, що з огляду на феномен і масштаби волонтерства аж ніяк не можна вважати задовільним. Кажуть, що в кулуарах Верховної ради блукає привід пролонгації кампанії добровільного декларування, що само по собі є непрямою незадовільною оцінкою проєкту власне самими його ідеологами.
Таким чином, на цих декількох прикладах ми бачимо, що з поміж двох альтернатив вибору фінансування армії через бюджетну систему, боргові інструменти, з однієї сторони, та інфраструктуру волонтерства, з іншої, громадяни України обирають другу альтернативу, бо вона… простіша, ефективніша, швидша, а головне надійніша, бо кожен обирає тих, кому довіряє найбільше.
Країна тримається на довірі, а на чому тримається держава?
Здається усім потрібно зробити висновки.