Війна передбачає якщо не надлишковість, то хоча б достатність економічних та фінансових ресурсів, з дефіцитом яких ми стикнулись протягом третього місяця війни і в подальшому ситуація може розвиватись по-різному.
Українське експертне середовище будує плани на відновлення країни, над чим дійсно потрібно замислюватись, але не більше, оскільки для остаточної перемоги потрібно, на жаль, ще багато воювати та працювати. Поки що зарано ділити шкуру невбитого російського ведмедя, саме тому економіка війни та економіка відновлення країни – це трохи різні речі. Про що потрібна окрема велика розмова.
Одним із найвагоміших ресурсів для успішного воєнного протистояння є фінансові ресурси держави, яка має здійснювати значні видатки з державного бюджету на ведення військових дій. На тлі цього в експертному середовищі активізувалась дискусія за рахунок яких джерел здійснювати фінансування видатків і постійно зростаючого дефіциту державного бюджету, оскільки обсяги економічних втрат, збитків та діяльності вітчизняних суб‘єктів господарювання не дозволяють забезпечувати бюджет достатнім обсягом податкових надходжень. Нагадаю, що за підсумками квітня частка податкових надходжень в доходах державного бюджету впала до 70% в той час як за нормального стану економіки вона становить в середньому 85%.
Не потрібно бути Нострадамусом, щоб зрозуміти, якщо масштаби війни, темпи її інтенсивності будуть збільшуватись, то ця частка буде мати тенденцію до зменшення, а це означає лише ще більшу потребу в пошуках стабільних та системних джерел надходжень державного бюджету.
Теоретично, за своєю економічною сутністю, на час війни їх існує чотири. Перший – це іноземна допомога у вигляді грантів та кредитів наших партнерів по коаліції, другий – друк грошей центральним банком, третій – державні облігації, четвертий – збільшення податкових надходжень. Поки що нам вдається вдало поєднувати всі ці джерела фінансування, що дозволяє зберегти відносну макроекономічну та фінансову стабільність в країні, контрольовану інфляцію та обмінний курс. Проблема полягає лише в тому, що де-факто три перших джерела не є системними, оскільки політична кон’юнктура здатна змінюватись, емісія грошей загрожує інфляцією, попит на державні облігації теж вичерпний, адже заощадження населення, що його мають живити, вичерпуються у прямо пропорційній залежності до тривалості військових дій. Отже, більш-менш стабільним джерелом надходжень державного бюджету можуть залишатись податки, з якими також під час війни є певні труднощі, адже фактично усі об'єкти оподаткування – доходи від праці, капіталу, споживання, вартість майна, обсяги викидів – й зменшились за окремими позиціями в рази.
На фоні цього, наші policy makers не знайшли нічого кращого ніж повернутись в сфері оподаткування до статус-кво довоєнних часів. Що за поточних обставин місця й часу, на мою глибоке переконання, не має значного сенсу.
Зрозуміло, що в екстраординарний час потрібно шукати й вдаватись до екстраординарних рішень та дій, а не намагатись рухатись по хибному колу знецінених сутностей та фіскальних правил позавчорашнього дня. Звісно, можна спробувати вичавити з людей та підприємців останні соки, але це точно буде «квиток в один кінець».
Як говорить один з найглибших інтелектуалів сучасності Ювал Харарі економіка, гроші, податки і таке інше все це про ідеї. Ці ідеї й мають формувати новий порядок денний і нові форми організації соціального та економічного буття людей, країн, світової спільноти.
Насправді, щоправда за умови щирості намірів наших партнерів по коаліції в цій війні про рф, нам ніщо не заважає шукати та запроваджувати нові джерела фінансування видатків державного бюджету України. Одна з таких пропозицій полягала у тому, щоб джерелом додаткових податкових надходжень для українського бюджету були обсяги споживання наших біженців за кордоном, яких налічується близько 7 млн осіб. Це без малого 15-18 млрд грн доходів. Всі розмови про те, що це не відповідає вимогам відповідних європейських директив з розряду тих балачок, що їх розкритикував наш Президент, реагуючи на закид про те, що українська армія не відповідає якимось там стандартам НАТО. Збройні сили України на полі бою довели, що вони можуть значно більше за ці стандарти!
Днями відбувся Давос-2022, на порядку денному якого, зі зрозумілих причин, одним з ключових питань було українське. Політична, бізнесова та інтелектуальна еліта світу розпливлась в реверансах нашій країні, її мужнім воїнам та сміливим людям, говорячи про те як на полях баталій відбувається захист європейських цінностей. Поза всяким сумнівом так і є. У зв'язку з цим виникає запитання чи не запровадити такий собі податок європейської солідарності за захищені європейські цінності, якщо вони, насправді, так важливі для тих хто про це говорить. Не маю сумніву, що таких більшість, але одностайні рішення все країнах ЄС все ще не можливі, оскільки деякі його члени мають «окремі позиції». Прикладом цьому є провалене вчора рішення про запровадження ембарго на експорт російських вуглеводнів до Європи.
Сподіваюсь, що черговий розгляд цього питання наприкінці червня буде успішним, а Україні для остаточної перемоги було б достатньо якщо не повного ембарго, то хоча б запровадження податку на продаж російської нафти й газу, надходження від сплати якого спрямовувались би до державного бюджету. Оце й була б найвища податкова справедливість, справжня, а не риторична солідарність та дієвий інструмент захисту європейських цінностей.