Утім, не все, що роблять громадські організації, може бути корисним через недотримання методології документування або нехтуванням процесом збереженням доказів.
Truth Hounds — команда українських фахівців із прав людини, що займається документуванням і розслідуванням воєнних злочинів. Із 2014 року організація провела більше 220 польових місій та зібрала понад 5000 тисяч свідчень від постраждалих та безпосередніх свідків. Від початку повномасштабного вторгнення організація працює в усіх областях, де велися або ведуться бойові дії.
У цьому матеріалі ми розповідаємо, як громадським організаціям документувати воєнні злочини, аби не зашкодити слідству.
Чого ми прагнемо від документування?
Фундамент документування — це опитування безпосередніх свідків та потерпілих ймовірного злочину. Без проходження цього етапу всі подальші кроки вважаються беззмістовними, оскільки не підтверджуються конкретними та завіреними свідченнями.
Під час опитування документатори намагаються отримати найповніші відповіді на питання «хто», «що», «де», «коли», «чому», «як» і «який був результат»?
Інформація від свідків має допомогти аналітикам і слідчим знайти відповідь на два запитання:
• Чи був описаний свідками інцидент воєнним злочином?
• Якщо був, то хто його скоїв?
Необхідно зібрати інформацію від максимальної кількості джерел та обов’язково перевірити їхню релевантність. Після отримання даних від свідків та потерпілих документатори вивчають згадані опитуваними локації та місця інцидентів, і за потреби та наявності збирають фізичні докази.
Як опитувати свідків та потерпілих?
При плануванні власних польових виїздів спершу варто скоординуватися з офіційним слідством та документаторами інших правозахисних організацій, аби уникати дублювання зібраних свідчень та повторної травматизації потерпілих. Це також важливо, аби охопити максимальну кількість населених пунктів, унікальних опитаних свідків та постраждалих.
Перш ніж збирати будь-яку інформацію за участі інших людей (йдеться не лише про опитування, а і про фото- чи відеофіксацію та отримання документів), громадські організації мають отримати інформовану згоду.
Згода має бути оформлена письмово та мати підпис свідків чи потерпілих, яким вони погоджують подальше використання інформації, зокрема передачу свідчень національним чи міжнародним слідчим органам, ЗМІ, архівним інституціям або партнерським організаціям.
На початку опитування зафіксуйте довідкову інформацію. Запишіть, чим займається людина, яку має освіту, дізнайтеся її місце роботи та проживання, дату народження та інші персональні та контактні дані.
Далі варто перейти до запитань про дату та час інциденту, про який йдеться. Уточніть, як свідки можуть підтвердити цю інформацію. Наприклад, чи відштовхуються вони від якоїсь конкретної події чи спогаду (державне свято, спортивне змагання, сімейне свято, початок бойових дій, публічні заяви посадовців та лідерів, міжнародна подія, годинник, на який людина подивилася в момент інциденту тощо).
Зафіксуйте словесний опис локації, де стався інцидент: адреса, особливі об’єкти поруч тощо. Дуже важливо зʼясувати, де в момент події перебували свідки: безпосередньо на місці і бачили все на власні очі, перебували в іншому місці і просто роблять припущення, чули від сусідів чи інших людей тощо.
Якщо документуються наслідки обстрілів, то необхідно зафіксувати точний перелік місць ураження, що саме бачили (спалахи, активні кольори в небі, траєкторію польоту снаряду) та чули опитувані (залпи, вибух, свист, шипіння, рипіння, шелест). Зʼясуйте, з якого боку відносно місця перебування опитуваних вівся обстріл (із боку певної сторони світу, конкретного населеного пункту, об’єкту тощо). Якщо свідки стверджують, що обстріл вівся, наприклад, із РСЗВ, то необхідно дізнатися, звідки у них ця інформація.
Для встановлення умислу, оцінки принципів пропорційності, розрізнення та обережності потрібно дізнатися інформацію про сили сторін конфлікту та їхні локації в момент атаки. А також зʼясувати, чи були поблизу об’єкти, які могли бути легітимною ціллю обстрілу, або ж обʼєкти, які вважаються захищеними від прямих атак.
У випадку документування злочинів, скоєння яких передбачає прямий контакт між потерпілими чи свідками з одного боку та нападниками з іншого, документаторам необхідно зʼясувати, скільки було нападників, як вони виглядали та які елементи свідчать про їхню приналежність до комбатантів тієї чи іншої сторони (військова форма, зброя, нарукавні знаки, погони, автомобілі та військова техніка тощо). А також встановити, чи було видно обличчя нападників, чутно їхні голоси, специфіку мовлення, як вони представлялися або зверталися один до одного.
Памʼятайте, що у жодному разі не можна впливати на опитуваних: ставити закриті запитання, наштовхувати їх на відповідь, розповідати інформацію надану вам іншими свідками тощо.
У кінці кожного інтерв’ю свідкам чи потерпілим дають можливість ознайомитися з задокументованими свідченнями та виправити можливі помилки чи неточності у записах. Усі свідчення потрібно збирати окремо: не допускається присутність та вплив на покази свідка інших очевидців чи будь-кого іншого.
Як фіксувати наслідки обстрілів?
Документаторам не варто фотографувати і знімати на відео те, що наражає на небезпеку їх самих або інших людей. Якщо фіксація видається безпечною і доцільною, то необхідно взяти інформовану згоду тих, хто буде в кадрі.
Почніть зйомку із того, щоб виставити кадр у напрямку півночі: покажіть компас на камеру і виставте кадр на північ. Це не обов'язково, але значно полегшує орієнтування у просторі для розслідувача. Паралельно назвіть дату, час і місце зйомки, а також наслідки чого ви документуєте. Назвіть максимально точну адресу — номер будинку чи перетин вулиць.
Потім плавно зніміть панораму на 360°. Усі рухи мають бути повільними і плавними, щоб згодом можна було роздивитися всі деталі та зробити якісні стоп-кадри. Це дозволить розслідувачам визначити кут розльоту осколків, масштаби руйнувань, а також підтвердити місце зйомки. Намагайтеся проводити фіксацію так, щоб випадкові перехожі не потрапляли у кадр.
Потім перейдіть до зйомки наслідків обстрілу. Якщо є вирва від снаряда — переведіть камеру на неї. Обійдіть її по колу, на кілька секунд затримавшись у трьох умовних точках. Якщо пошкоджена будівля — покажіть руйнування, дірки у паркані тощо. Зніміть залишки снарядів. Необхідно заміряти розміри всіх цих пошкоджень, як-от діаметр і глибину вирви, а також розміри залишків снарядів. Заміри потрібно робити безпосередньо в кадрі. Зніміть не лише сам процес замірювання, але й наведіть камеру на показники рулетки. Постійно коментуйте свої дії.
Потім ретельно збережіть усі дані. Зробіть таблицю з максимально детальним описом даних про відео: локацію, час, GPS-координати, використаний пристрій, наслідки чого були зафіксовані, хто знімав та допомагав робити заміри пошкоджень. Ця інформація допоможе в майбутньому підтвердити автентичність відео.
Після цього зверніться до правоохоронців та узгодьте з ними, як саме потрібно передати ваші фото та відео. У жодному разі не пересилайте ці матеріали через месенджери.
Вразливі категорії
У рекомендаціях Євроюсту, Мережі з питань геноциду і Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду щодо документування міжнародних злочинів йдеться, що громадським організаціями варто зводити взаємодію з вразливими особами до мінімуму. Можна отримувати інформацію від них лише тоді, коли вона є абсолютно необхідною, має очевидну додану цінність і не може бути отримана з інших джерел. Але тоді опитування має проводити лише досвідчений документатор із відповідним практичним досвідом і спеціальною підготовкою, за потреби залучіть психолога.
Цей перелік не є вичерпним, але здебільшого до вразливих груп відносяться:
• діти до 18 років;
• люди літнього віку;
• постраждалі від сексуальних злочинів, тортур чи іншого насильства;
• особи з ознаками психологічної травми;
Рівень вразливості треба визначати в кожному конкретному випадку окремо. Для цього проводять оцінювання, його мета — встановити, чи здатна особа надати інформовану згоду, і чи можна провести документування так, щоб не заподіяти їй шкоди.
Якщо ви не зможете забезпечити свідкам чи потерпілим необхідну підтримку або є ризик ретравматизувати людину, відкладіть документування або взагалі його не проводьте.
Відповідальність та безпека
Пріоритет у процесі документування — безпека свідків та потерпілих. Йдеться не тільки про їхнє фізичне та психологічне здоров’я, а й право на недоторканність приватного життя. Ви маєте гарантувати захищеність і конфіденційність інформації, отриманої від них. Можна застосовувати кодові назви для збереження анонімності, використовувати зашифровані пристрої та засоби захищеного зв’язку.
Важливо також визначити, як можна направляти постраждалих до служб, що можуть надати їм релевантну допомогу.
Truth Hounds, учасники Коаліції «Україна. П’ята ранку»