ГоловнаБлогиБлог Ирины Федорович

Виконати домашнє завдання – чергова спроба "і рибку з’їсти", і традиції зберегти …

Перший тиждень вересня не тільки змусив політиків та чиновників повернутися до роботи, а приніс черговий виток роздумів про наближення України до Європи. Що й не дивно, час саміту у Вільнюсі наближується. Обіцянки ЄС щодо законодавчих реформ та «домашнє завдання» потрібно було вже виконати, а сьогодні звітуватися про успіхи. Але чи є вони?

Минулого тижня Президент заявив про те, що Україна виконає всі умови ЄС, необхідні для підписання угоди про асоціацію. Гарант був переконаний, що немає жодної перешкоди на цьому шляху. В свою чергу, посол ЄС в Україні Ян Томбінський вкотре нагадав про вільний європейський вибір України – жодних ультиматумів та тиску. "Якщо ми візьмемо різні вимоги ЄС - вдосконалення виборчого законодавства, судової влади, управління, в тому числі і державними фінансами, боротьбу з корупцією, - то жодне з них не стосується Євросоюзу. Це стосується України, це має допомогти українським громадянам жити в країні, якою управляють кращим чином",, - вважає посол.

Дивно, але єврочиновники в своїх заявах дбають про українців більше, ніж українські політики. Останні переймаються лише традиційними цінностями та своїми забобонами.

Так спочатку Уповноважений ВР з прав людини Валерія Лутковська зробила заяву про те, що потрібно просити Європу не наполягати на прийнятті змін до антидискримінаційного законодавства. За її словами, розроблений Мін’юстом законопроект включає заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, що, на думку пані Уповноваженої, є спірним, тому парламент не може його прийняти через брак розуміння цього питання в українському суспільстві.

Згодом аналогічну заяву зробив голова Комітету ВР з прав людини, пан Пацкан:

«… сьогодні Комітет ВР з питань прав людини разом з Омбудсменом та представниками інших політичних сил звернеться до Європейського Союзу з проханням виключити у цьому законі норму про сексуальні меншини. «Наразі українське суспільство не готове до появи у законі поняття «сексуальні меншини» …».

Виглядає як намагання першокласників виправдатися за невиконання домашнього завдання – не зробив, бо голова боліла, зошита загубив, світла не було чи що там зараз вигадують сучасні діти, аби уникнути відповідальності в школі.

Мені особисто важко погодитися із цією тезою. Так, я розумію, що в певних прошарків населення, законопроект № 2342 викликає обурення. Так само як його всіляко розкритикували певні депутати. Однак ні з боку народних обранців, ані з боку релігійних та традиційних охоронців моралі, я ще не чула жодного справді розумного аргументу на підтримку їх позиції.

Розмови про традиційність та про те, що закон «нам заборонить дискримінувати сексуальні меншини» - не лізуть, як то кажуть, у жодні ворота.

Аргументи проти введення в законодавство поняття «перенесення обов’язку доказування» також не витримують перевірки на логіку. Адже принцип перенесення обов’язку доказування є не українською новелою, він давно і успішно використовується в країнах із розвиненою системою права в справах проти дискримінації. Та, що, певно, дивно буде почути деяким противникам, захищає не тільки сексуальні меншини, але й всіх, хто піддається дискримінації.

Принцип перенесення обов’язку доказування вводиться в право для додаткового захисту жертв дискримінації та створення для них рівних умов із тими, хто зазвичай піддає дискримінації. Адже дискримінація можлива лише у випадках коли у когось більше влади чи важелів впливу для прийняти рішенні про обмеження чи позбавлення якогось права.

Так кожний традиційних українець, якого не візьмуть на роботу через мову спілкування, вік чи релігійні вподобання, зможе використати цей принцип для захисту своїх прав. Чи не зможе, адже суспільство та парламент надто традиційні, щоб вдосконалювати та розвивати систему права в Україні.

Якщо справді спробувати виконати тезу про те, що «парламент не має права приймати закони всупереч позиції, яка існує поміж громадянами країни», тоді у мене виникає безліч питань, а чому всі інші закони в країні приймаються без врахування цієї думки? Чи думка громадян важлива лише в тому випадку, коли мова йде про духовність та традиції, та не має жодного значення, коли розглядаються питання соціальних гарантій, економічного розвитку країни, боротьбі із корупцією та інше? Звісно питання риторичне та відповіді на нього ні від Парламенту, ні від чиновників ми не почуємо .. лише чергові запевнення, що:

"Верховна Рада України готова врахувати рекомендації щодо приведення національного законодавства у відповідність до стандартів ЄС та до ратифікації Угоди у стислі терміни після її підписання".

Але, мабуть, вже після того, як отримаємо відстрочку із виконання домашнього завдання.

Ирина Федорович Ирина Федорович , Координатор Коалиции по противодействию дискриминации, со-координатор Проекта "Без границ"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram