Здається, що донедавна відносини між Україною та Ізраїлем були майже безхмарні, а особливого розвитку набули після укладання угоди про відмову від візових вимог 2011 року. Багато хто вважає, що "чорна кішка" пробігла між державами лише із початком повномасштабного вторгнення РФ до України та неготовністю Держави Ізраїль прийняти українських біженців у великій кількості та надати необхідне обладнання та озброєння ЗСУ. Проте неможливо не згадати неоднозначну промову президента Ізраїлю Реувена Рівліна (2014-2021рр.) у Верховній раді, у якій він звинуватив ОУН в участі у масових розправах над євреями у роки Голокосту. Ця промова викликала неабияке обурення українського суспільства та політикума. Також не останню роль в ускладненні міждержавних відносин відіграв посол єврейської держави в Україні Йоель Ліон (2018-2021рр), який неодноразово висловлювався проти вшанування пам'яті бійців УПА та щодо їх неоднозначної ролі в історії.
Безвіз та нелегали
Трохи історії: за даними на 2014 рік маршрут Київ - Тель-Авів був другим за затребуваністю рейсом з Бориспільського аеропорту. Причиною популярності такого напрямку, на мою думку, є той факт, що в єврейській державі проживає понад 500 тисяч громадян України, які переїхали на ПМЖ до Ізраїлю. А означає це, що десятки тисяч сімей, які мають дружні контакти з українськими родинами, їздять один до одного, а також налагоджують спільний бізнес. У той же час за даними ізраїльського МВС за 2017 рік:
Усього в'їхали з України — 169.050
Відмовлено у в'їзді (у аеропорті ім. Бен-Гуріона) — 8453
Відсоток відмови – 5,00%
Усього виявлено нелегалів — 4015
Подано прохань про надання притулку — 7711
2018 року кількість депортованих громадян України, які отримали відмову при розгляді заявок на набуття статусу біженця, збільшилася майже вчетверо (порівняно з 2016), натомість відсоток тих, кому відмовлено у в'їзді в аеропорті ім. Бен-Гуріона, пішов на зниження. Тогочасний посол України в Державі Ізраїль Геннадій Надоленко в інтерв'ю місцевій радіостанції "КАН-РЕКА" сказав, що українська сторона була партнером у виробленні такої політики попередження нелегальної міграції. Ситуацію, за якої громадяни України могли без будь-яких підстав претендувати на певний статус в Ізраїлі, він назвав "ненормальною". Дипломат також нарікав на те, що навколо цієї проблеми склалася "ціла індустрія нелегальної міграції". Варто зазначити, що відповідно до ізраїльського законодавства там відсутнє таке поняття як "біженець", а отримати громадянство можна лише за "Законом про повернення до Держави Ізраїль" виключно євреям та членам їх сімей.
Тим не менш, вже 2019 року українські прикордонники почали не пускати групи ізраїльських туристів до України, аргументуючи це симетричністю заходів щодо недопущення нелегальної трудової міграції. Того ж 2019 року СБУ спочатку відзвітувало про затримання ізраїльского наркобарона Амоса Дова Сільвера, якого мали екстрадувати до Ізраїлю, але потім конвоїри його впустили і тільки після нетривалих розшуків затримали та віддали у руки ізраїльського правосуддя. Починаючи з 2011 року, Україна щорічно депортувала від 2 до 10 ізраїльських громадян, зазвичай за порушення громадського порядку під час паломництва до Умані, проте випадків нелегальної трудової міграції чи порушення чинного законодавства громадянами Ізраїлю не було зафіксовано.
Щорічно Умань приймає до 30 000 хасидів-паломників, переважна більшість з яких — громадяни Ізраїлю. Варто зазначити, що кількість прочан із українськими посвідками на тимчасове проживання теж є достатньо значною. Окрім Умані, в Україні є десятки визначних місць, які відвідують представники різних течій юдаїзму, щорічно організовуючи групові тури.
Останні дані про нелегальних мігрантів з України від МВД Ізраїлю датуються 16 лютого 2022 року. За словами тогочасної очільниці МВС, Аєлет Шакед, на території держави знаходилось понад 15 000 українців, які приїхали за туристичною візою і мали покинути країну, але не зробили цього і перебували нелегально. Загалом понад 4,5 мільйони українців у світі до початку повномасштабного вторгнення були легальними трудовимі мігрантами.
ВПК, правоохоронці та розвідка
Історія взаємодії української та ізраїльської правоохоронних систем починається із 90-х років, коли ізраїльська поліція намагалася протидіяти кримінальним угрупуванням, які формувалися із репатріантів з України та інших країн колишнього СРСР. Фактично діяльність таких угруповань та їхня специфіка були незрозумілими для ізраїльської поліції. Окремою великою темою для співпраці між спецслужбами було запобігання нелегальній торгівлі зброєю, адже після розпаду Радянського союзу кожна з республік стала бездонною діжкою для "торгівлі війною", чим і користувалися як легальні ізраїльські приватні компанії, так і нелегальні "збройові барони" — колишні громадяни нашої та не тільки країн. Далі така зброя могла потрапляти до рук ісламських фундаменталістів, що не відповідало безпековим принципам єврейської держави. Наприкінці дев'яностих років ізраїльска авіаційна промисловість зацікавилася українськими двигунами від компанії "Мотор-Січ", які мали б піднімати до неба ізраїльські безпілотники перших поколінь. Проте ця угода так і не була укладена через дії тогочасного глави СБУ Леоніда Деркача, що стверджує у своєму матеріалі журналіст Олег Єльцов. Тим не менш, відкриті дані говорять про те, що в період з 2003 по 2012 роки "Мотор-Січ" постачав в Ізраїль певні типи турбореактивних двигунів.
В той же час українське підприємство не гребувало й співпрацею з Іраном, який основною своєю метою вважає знищення Ізраїлю. Нагадаю, що 2020 року ППО Ірану збило український літак авіакомпанії МАУ (загинуло 176 осіб). Як виявили журналісти "Радіо Свобода", "Мотор-Січ" працювала із однією з іранських компаній з санкційного списку РНБО разом з іншою підсанкційною компанією з Ірану, причетною до розробки дронів Shahed-171 та Shahed-136, якими російська армія масово атакує українські міста.
Шокуючими та несподіваними були й події 2011 року, коли палестинський інженер, один із розробників ракетної програми ХАМАС (терористичне угрупування), Дірар Абу-Сісі зник з поїзда в Україні. Через дев'ять днів він опинився в ізраїльській в'язниці. Цю операцію приписують оперативникам Моссаду у тісній взаємодії з СБУ.
2016 року пройшов гучний тендер із поставок засобів зв'язку для сухопутних військ ЗС України, у якому брали участь ізраїльський та турецький виробники. Того часу профільні ЗМІ вказували на незрівнянні за рівнем інновацій та якості продукти від "Ельбіт" (Ізраїль) та Aselsan (Туреччина). Ізраїльський оборонний концерн постачає зв'язок арміям країн НАТО, — цей факт говорить сам за себе. І саме цей сучасний технологічний рівень було запропоновано Україні. А рації Aselsan поки що закуповуються лише кількома близькосхідними країнами. До того ж турецький партнер не планував, як "Ельбіт", розгортати виробництво в Україні.
Все ж таки 2019 року Україна проводить вдалу оборонну угоду з Ізраїлем та продає на Близький Схід єдиний зразок сучасного комплексу "Кольчуга-М", який на думку експертів мав тоді закрити певні прогалини в радіотехнічній розвідці на кордоні із Сирією, куди Росія перебазувала деякі комплекси ПВО, які б могли створювати загрози для ізраїльських ВПС.
Після 24 лютого 2022 року
Після масованих обстрілів українських міст від вітчизняних дипломатів та певних представників керівництва держави почав летіти меседж у ЗМІ: "Нам потрібен Залізний купол (ізраїльска сучасна система ППО)". Здається, що це стало тим самим моментом, коли відносини між двома державами стали напруженими, як струна скрипки. Саме таке прохання в очах експертів та професійної спільноти викликало більше подив, аніж якусь іншу емоцію, адже це запит на нереальну, ба більше того, — непотрібну систему для України. Варто нагадати, що Ізраїль не має екстра запасів цих комплексів, і за 10 років виготовив від 10 до 12 одиниць. З них 2 відправлені до США, а 10 оберігають єврейську державу від ракет малого та середнього радіусу дії. Нагадаю про те, що територія Ізраїлю майже дорівнює території Київської області. Проте жоден із представників українського істеблішменту не зробив ніяких публічних заяв щодо запиту військової техніки, яка могла б стати нам у нагоді із числа модернізованої радянської бронетехніки чи протитанкової зброї. Варто зазначити, що все ж таки частина ізраїльських ПТРК "Матадор" потрапили до українського війська, а на закордонних навчаннях наші військові вже відпрацьовують навички роботи із сучасним ПТРК "Спайк".
Згідно інформації ізраїльської газети "Гаарець" із посиланням на високопоставлених європейських чиновників, які говорили на умовах анонімності, Ізраїль на мільйони доларів профінансував стратегічні матеріали для України та дозволив постачати їй озброєння зі своїми компонентами. При цьому ізраїльська влада просила не розкривати угоду через присутність російських військ у Сирії, а також можливу загрозу для 200-тисячної єврейської громади Росії.
Окрім того, на початку вторгнення РФ Ізраїль розпочав декілька гуманітарних місій до України, в тому числі і розгорнув польовий госпіталь на території Львівської області.
У той же час єврейська держава виявилася абсолютно не готовою до прийому біженців з України, зважаючи на те, що у державі відсутній такий юридичний термін у рамках діючого законодавства. Тим не менш, тогочасний очільник МВС Ізраїлю Аелет Шакед встановила спочатку квоту на рівні 5 000 осіб, поступово збільшуючи її до 15 000 українців, яких Ізраїль погодився прийняти як біженців. Подібна ситуація стала певним прецедентом, адже ані державні протоколи, ані служби не готувалися до таких подій. Саме тому перші місяці повномасштабного вторгнення були не тільки випробуванням для наших співгромадян, а й для самої Держави Ізраїль, яка фактично вигадувала програми та налаштовувала процеси прямо "з коліс". Варто зазначити, що за цей час вдалося домогтися ваучерів на харчування для українців, страхування життя та надання права на легальну роботу в Ізраїлі. Значну частину допомоги надають і волонтери, і громадські організації, які виступають драйверами процесу активізації допомоги українським біженцям. На даний момент в Ізраїлі перебуває 14 528 біженців із України.
Замість підсумків
Насправді усі міждержавні суперечки України та Ізраїлю лежать у площині дипломатії та історії. Та закінчити їх можна, прийнявши наступні позиції:
Історичну:
- Українська РСР була однією з 33 держав, які підтримали Резолюцію ГА ООН №181 (Плану по розподілу підмандатної Палестини), що фактично означало створення Єврейської держави, чим допомогло справдитись двохтисячолітньої мрії всіх євреїв світу;
- Українці посідають четверте місце за кількістю Праведників народів світу (за оцінками деяких єврейських організацій ця кількість може бути більшою за 6 тисяч осіб). Серед українців, які ризикували власним життям заради спасіння своїх земляків-євреїв, понад 1000 жителів Львову, більше 600 вихідців з Тернополю та інших міст України, де проживала значна кількість євреїв до початку Другої Світової Війни та Голокосту.
Дипломатичну: за будь-яких умов необхідно вести діалог, а не звинувачувати та маніпулювати. На мою думку, неможливо домогтися результатів, коли діалог ведеться у форматі вимог та висунення умов, тим більш, коли допомога потрібна саме тобі. Шантаж, як на мене, ніколи не був дієвим методом ведення дипломатичної роботи, тим більш, коли ти намагаєшся впливати на державу, яка змогла переконати нацистського диверсанта Отто Скорцені працювати на її розвідку.
Дипломатична роботи — це важка щоденна праця десятків людей по обидві сторони кордону. Її успішність лежить у площині конструктивного діалогу, намаганні зрозуміти один одного та вибудувати такі відносини, у яких буде зберігатися парітет. Чи може Україна призупинити дію безвізового режиму з Ізраїлем? Звісно може. Але хто виграє від цього, чи отримаємо ми одразу після цього зброю чи більше гуманітарної допомоги від Ізраїлю? Чи готова українська держава забрати 14 528 українських громадян з Ізраїлю та забезпечити їм відповідний рівень життя десь у іншому безпечному місці?
P.S. Україна і Ізраїль занадто довго дивилися один на одного поглядом "закоханих", з одного боку був стрімкий економічний стрибок та швидкий розвиток ВПК, а з іншого — безліч можливостей для інвестицій, талановиті розробники, актуальні для промисловості підприємства. Нажаль, тривалий час дивлячись один одному в очі, можна спіткнутися о реальність, де є лише прагматичний розрахунок. Наші держави можуть і мають, на мою думку, створити успішне майбутнє, але цьому передує значна робота державних апаратів, заснована на вирішенні колективних стратегічних питань, а не тактичних маніпуляцій, які не матимуть жодного результату.