Тепер традиційно про підсумки минулого тижня.
Плюси:
1. Завдяки активній позиції української громадськості та експертних кіл вдалося відстояти червоні лінії України щодо Мінських домовленостей на фоні підвищеного інтересу до формули Штайнмаєра. Президент Зеленський підтвердив, що місцевим виборам має передувати виведення іноземних військ з окупованих територій України. Так само, представник України в ТКГ обумовив реалізацію формули низкою передумов, включаючи повне припинення вогню, ефективний та безперешкодний моніторинг СММ ОБСЄ, виведення з території нашої держави іноземних (читай, російських) збройних формувань, відновлення контролю над кордоном України з РФ, забезпечення належної ролі ЦВК, українських партій, ЗМІ. Добре, що Банкова поки прислухається до позиції суспільства.
2. Вельми оптимістично (принаймні, за повідомленнями ЗМІ) завершилися переговори у Брюсселі між делегаціями України, РФ і Європейської Комісії щодо транзиту російського газу територією України. Важливо, що дотримано попередній підхід, коли зустріч Україна-ЄС для вироблення спільної позиції передувала тристороннім переговорам по газу. Варто звернути увагу на вперше озвучену готовність російської сторони працювати за правилами ринку ЄС, на чому наполягала Україна всі попередні роки.
3. Добре спрацювала телефонна дипломатія на американському треку. Маємо три телефонні розмови за стратегічними для нас напрямками: на рівні адміністрацій, оборонних та зовнішньополітичних відомств. Розмова з Віце-президентом Майком Пенсом, з яким Київ завжди мав добрі відносини, відбулася з проекцією на майбутню зустріч президентів Зеленського та Трампа у рамках ГА ООН у Нью-Йорку. Прикро, що перша особиста зустріч глави Української держави з главою Білого дому відбудеться не у Вашингтоні. Очевидно, українській дипломатії так і не вдалося переконати американську сторону в доцільності іншого сценарію першого контакту.
4. Позитивним сигналом для економіки та міжнародних інвесторів стало проведення президентом Зеленським зустрічей з віце-президентом Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та делегацією МВФ. Продовжує укріплюватися попередній тренд на зміцнення співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Водночас, ці заходи були знівельовані неоднозначною ситуацією навколо націоналізації "Приватбанку" та відкритим залякуванням колишнього глави НБУ Валерії Гонтарєвої. Ці дві теми стануть справжнім індикатором готовності нової влади гарантувати сприятливий інвестклімат та забезпечити незалежність від колишнього власника "Приватбанку".
5. До позитивів тижня можна зарахувати спільне засідання Комітету парламенту з питань інтеграції України до ЄС та Комітету з питань зовнішньої політики. Важливо, що до участі у заході долучилися й ключові учасники - віце-прем’єр-міністр і глава МЗС. На тлі вкрай суперечливих зовнішньополітичних сигналів таке парламентське обговорення було своєчасним і корисним. Важливо, що були окреслені пріоритетні сектори інтеграції з ЄС, включаючи енергетику, цифровий ринок, «промисловий безвіз», нові підходи до підготовки РНП 2020, як і пролунали запевнення у незмінності курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Будемо слідкувати, як матеріалізуються ці заяви у конкретні справи.
6. Однозначним позитивом тижня, який, на жаль, не здобув належної реакції від української влади (що прикро), слід вважати включення пункту «Ситуація на тимчасово окупованих територіях України» до порядку денного сесії Генасамблеї ООН. Те, що спрацював «запас міцності» попереднього періоду зовнішньої політики України, поза сумнівом. Водночас голосування показало справжніх сателітів російської агресії. Маю надію, що МЗС зробить належні висновки та рішуче відреагує на позицію 17 країн, які не підтримали це рішення.
Мінуси:
1. Київ продовжує форсувати проведення нормандського саміту, до сих пір не розуміючи, які результати для миру на Донбасі він принесе. Дивним виглядає, як нова команда намагається виконати ті умови, які поставив Кремль для проведення Нормандського саміту. Звертаю увагу: не умови для досягнення миру на Донбасі, а лише для до того, щоб цей саміт відбувся. З Кремля голосом Пєскова прилетіла відмова рухатися далі, якщо Київ відмовляється від попередніх домовленостей щодо формули Штайнмаєра. Це стало підтвердженням найгірших підозр, що у гонитві за «швидким миром» нова дипломатична команда може не помітити пастку Кремля та погодитися на програшний для України сценарій.
2. Здивування викликала теза про «певні ознаки деескалації з боку Росії». Перш за все, не слід обманюватися самим, а також «допомагати» самообманюватися європейцям і всім нашим друзям з приводу конструктиву Москви. Багато хто з радістю пристав би на такі ілюзії. Телефонні розмови Лаврова з Маасом, коментарі Гризлова і Пєскова мали б стати для Києва холодним душем. В той час, коли Київ апробовує нові тактики, Кремль продовжує систематичне і послідовне нав’язування Україні та всьому західному світу ярлика повної відповідальності за ситуацію на Донбасі, як і відповідальність за інспіроване Москвою блокування будь-якого прогресу.
3. Не порадували і нові одкровення команди Зеленського про те, що миротворці для Донбасу – це, як виявляється, на випадок "якщо інші варіанти не спрацюють". Не забуваймо, що навіть саме обговорення перспектив міжнародної присутності на Донбасі є і потужним стимулом, і стримуючим чинником проти хижих планів Кремля нав’язати власний порядок денний до вирішення ситуації на Донбасі. Розгортання миротворчої присутності як раз і може бути тією face-saving стратегію для Кремля, до пошуку якої так активно зараз долучився Київ, стверджуючи про ознаки деескалації.
4. Відсутність домовленостей за результатами чергового засідання ТКГ в Мінську лише вкотре підтверджує, що РФ не збирається змінювати тактику, особливо щодо ув’язки політичних питань з мінімальними поступками з базових безпекових вимог. Блокування розведення у точках, по яких уже були домовленості, показує – Росія і надалі буде шантажувати Україну.
5. Пробуксовування робочих процесів у новій Верховній Раді України продовжує приковувати до себе увагу. Критика методів роботи «монобільшості» на цьому тижні посилилася демаршем під час формування парламентської групи дружби Україна-США. Варто відзначити, що забезпечення належної представленості має важливе значення для наших американських друзів.
6. Продовжуємо фіксувати законодавчі новації, які засвідчують перегляд окремих наших міжнародних зобов’язань. Йдеться, передусім, про внесеннях хибних змін до Закону про державну службу. Прогнозую, що ЄС, який інвестував біля 100 млн. євро на цей проект, не буде в захопленні від подібних дій.
Поради небайдужого:
1. Наступний тиждень має зняти завісу невизначеності щодо того, яким є засадничі підходи для зовнішньої політики України за часів президента Зеленського. Сподіваюся, що перший програмний виступ глави держави з трибуни Генасамблеї ООН не розчарує і допоможе розставити всі крапки над "і". Серед тих питань, які точно не можна обійти увагою, є триваюча російська агресія і наша висока оцінка міжнародної єдності і солідарності з Україною. Маю надію, що РФ буде названа агресором і окупаційною владою, що буде сформульовано підходи України у зв'язку припиненням дії Договору про РСМД, що буде підтверджена позиція щодо розміщення миротворців ООН на окупованому Донбасі, що будуть окреслені давно обіцяні елементи стратегії деокупації Криму, що буде наголошено на важливості відновлення судноплавства в акваторії Азовського і Чорного морів, що буде звернуто увагу на невиконання Москвою рішення Міжнародного морського трибуналу тощо.
2. Не менше уваги на наступному тижні і в Україні, і в світі буде прикуто до першої особистої зустрічі президентів Зеленського і Трампа. Те, що саме під цю зустріч у публічний простір вкинуто інсайд про те, що Трамп називав дії США в Україні «безглуздими», лише доводить, якою непростою буде розмова. Свої пропозиції та рекомендації, як критично важливо підготуватися та побудувати бесіду, вже викладав на шпальтах провідного українського інтернет-видання.
3. П’ята річниця підписання Мінського меморандуму мала б стати нагодою нагадати, наскільки Росія продовжує ігнорувати безпековий компонент, особливо у частині збереження контактної лінії від 19 вересня 2014 року. З того часу Москва її неодноразово порушувала, як і намагалася максимально ігнорувати ці домовленості, щоб зафіксувати фактичну лінію. Цей козир Київ мав би більш активно використовувати. Треба про це нагадувати і українським партнерам по нормандському формату, і США.
4. У контексті обговорення нових підходів було б доречним спонтанну ідею «формули Зеленського» спробувати перевести у справжню українську формулу для мирного врегулювання на Донбасі. І з цим баченням збиратися на Нормандський саміт. Її очевидними елементами мали б стати три параметри – жодної шкоди державному устрою України, жодної шкоди суверенітету і територіальній цілісності, включаючи Крим, та жодної шкоди правам громадян України. Все інше - розмови про тактику реалізації, включаючи формулу «малих кроків».
5. Наприкінці жовтня відбудеться візит Північноатлантичної ради на чолі з генеральним секретарем НАТО до Києва. Подія знакова і довгоочікувана, в ході якої варто обговорити весь спектр інтеграції України до Альянсу, включно з оцінкою досягнутого рівня взаємосумісності наших військ. Серед питань, які доцільно порушити у рамках візиту, є початок дискусії про перспективи надання Плану дій щодо членства в контексті підготовки до Лондонського саміту НАТО. Як правильно сказав міністр Пристайко, коли мовчить Україна – мовчать і партнери.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!