А потім прийшов ковід і перший локдаун. Десь в середині квітня, за 2 тижні, Давид з прекрасно розвиненої дитини перетворився на овоч, який лежав на підлозі і дивився в одну точку. Він перестав ходити, реагувати на будь-кого, їсти. Ми обдзвонювати всі лікарні. Все було зачинено. Спеціалістів викликали через такі еверести, що і уявити неможливо.
В якийсь з моментів нас відправили в Павлівську лікарню до дитячих психіатрів. Головний психіатр України та її заступник, подивившись на мою дитину, видали 2 офіційних документи з діагнозом F84.0. Це добре, що ви не знаєте, що це. Це тяжкий дитячий аутизм. Рекомендації були наступні: оформлювати інвалідність та приймати нейролептики. Все.
Я памʼятаю, як мені в спину кричав лікар: «Не йдіть на МРТ, не мучайте дитину! Змиріться!»
Я була в тяжкій депресії. Практично не спала, а коли провалювалася в сон, при пробудженні з рівня підсвідомості випливало: «це сон, зі моєю дитиною такого не могло статись».
В якийсь з днів, які я 24/7 проводила з дитиною, я взяла себе в руки і сказала: «Я не здамся. Все, що я можу зробити, я зроблю. Я не дозволю зламати мене і мою дитину. Якщо буде треба, я зміню світ заради нього».
І почався марафон довжиною вже 4 роки як. І це ще не кінець. Щоденна праця. Ліки, лікарі, логопеди, неврологи, дефектологи, гроші, гроші, гроші. І так щодня. Щодня. Щогодини. Йшла боротьба за дитину. Я записувала кожен новий звук. Кожне нове досягнення. Я забила на роботу і просто робила щоденний подвиг, який називався: як при трьох дітях, витягнути дитину з аутичного спектра.
Ми майже впорались. Але прийшла війна. Діти виїхали. Давид скотився в такий аут, що мені хотілось кричати в стелю від болю. Я повернула дітей в країну заради Давида. Це було ще те рішення. Поставити під загрозу життя трьох дітей чи втратити одного. Я ворогу не побажаю бути перед таким вибором.
Діти повернулись, і почалось все те саме: лікарі, ліки, логопеди, дефектологи та гроші, гроші, гроші.
І ось, коли приходячи додому і обіймаючи свою дитину, я вкотре чую: «Мамочко, я тебе люблю», чомусь я згадую слова лікаря: «Дай Бог, щоб ваша дитина світ по картинках розрізняла».
До чого я це все? Як би вам тяжко зараз не було. Але не здавайтесь, ніколи не здавайтесь. Давид вам це абсолютно точно підтвердить.