Спочатку — трохи сухої теорії. Всі БпЛА у польоті обмінюються з пультом управління пакетами зашифрованої інформації. Це можуть бути як фото чи відео, так і службові дані. Вони транслюються у певних радіоканалах за протоколами, властивими для кожної окремої моделі. На цьому й побудовані комплекси радіоелектронної розвідки (РЕР) та радіоелектронної боротьби (РЕБ). Перші системи перехоплюють сигнал від дрона та ідентифікують його, а потім другі засмічують канал безпілотника хибними пакетами. В результаті БпЛА просто втрачає контроль. Найбільш потужні комплекси РЕР/РЕБ вражають дрони на відстані до 50-70 км! Як самі розумієте, це ефективніше і безпечніше, аніж стріляти по безпілотнику в межах міста чи над окопом…
Логічне питання: так давайте використовувати ці системи, чого чекаємо?! Але, як з будь-якою зброєю, отримати комплекси РЕР і РЕБ можна лише одним з двох шляхів:
● Придбати готове. Це очевидний — але дорогий крок. Вартість навіть простих систем, які борються з дронами на кшталт DJI, дійсно висока. А комплекси, типу Aaronia X9, які вражають просунуті «Орлани», тягнуть на десятки мільйонів гривень. При цьому таких крутих систем для закриття тільки передової потрібно під сотню. Власними коштами Україні це не здолати. Звичайно, західні партнери нас підтримують. Наприклад, уряд Німеччини оплатив кілька комплексів Х9, які наша компанія передала захисникам на фронт і допомогла налаштувати. Проте цього замало. Воїнам краще мати ще й додаткові системи інших виробників, завдяки яким можна додатково аналізувати і перевіряти перехоплені дані. Тож остаточний бюджет просто космічний.
● Розробляти своє. Це теж очевидний — але ну дуже складний крок. Так, виробництво дронів у нашій країні сьогодні більш-менш налагоджено (хай і у «гаражному» форматі, який треба активно модернізувати та масштабувати). Але з системами РЕР/РЕБ так не вийде. Наразі в Україні вже є кілька крутих команд з великим потенціалом, які почали розробляти подібне обладнання. Але його створення коштує десятки мільйонів доларів. Плюс на це потрібні місяці, а то й роки. Наприклад, та ж німецька компанія Aaronia AG з 2008 року вкладала дуже багато зусиль у дослідження, прототипування та тестування обладнання, аби сьогодні стати одним зі світових лідерів у галузі… А нам подібні рішення життєво потрібні саме тут і зараз.
Але головне інше. Хоч чужі, хоч власні системи РЕР та РЕБ швидко втратять актуальність. Адже війна зв’язку і боротьби з ним ніколи не зупиниться. Як тільки хтось вигадав захищений канал передачі даних, хтось інший придумає, як його зламати. Але як тільки хтось заліз в протокол, хтось інший винайде новий. І так постійно, по колу — до безкінечності! Що з цим робити?
Шукати оптимальний баланс. Україна має йти двома шляхами одночасно. З одного боку, нам потрібні тактичні рішення. Тобто треба шукати, домовлятися і купувати різні системи радіоелектронної розвідки та боротьби. Це допоможе хоча б частково закривати міста та військові об’єкти, аби зменшити негативні наслідки безпілотної розвідки та атак дронами-камікадзе. З іншого боку, ми повинні думати стратегічно. Тобто потрібно бачити перспективи власних систем РЕР і РЕБ. Україна має вкладатися у своїх розробників подібного обладнання, тестувати їх техніку, надавати преференції та створювати комплексні програми підтримки. Звичайно, результат буде не сьогодні і не завтра. Але це важливі інвестиції у наше безпечне майбутнє. Адже тільки так, у пошуках балансу, ми зможемо тримати стрій у боротьбі з російськими безпілотниками. А не просто розстрілювати їх над власною головою.