Його мета – привернути увагу посадових осіб в Уряді України – тих які проводять експертизу політичних пропозицій та тих, які приймають рішення – до комплексу тенденцій та відношень, які виявляє аналіз даних, а також на необхідності урахування об’єктивних підстав при ухваленні рішень. Також слід зауважити, що методики статистичного обліку можуть відрізнятись у різних країнах, тому порівняння не завжди може бути повною мірою коректним. Усі графіки та мапи створені автором за допомогою програмного забезпечення і на основі даних, зібраних та оброблених Our World in Data, спеціально для цього блога.
Аналіз стосується таких показників: загальна кількість підтверджених смертей від COVID-19 та його ускладнень; кількість щоденно проведених тестів на одну тисячу населення; кількість тестів до кількості нових підтверджених випадків інфікування; частка позитивних щоденних тестів; показник щодвотижневої зміни кількості смертей; окремі заходи державної політики, спрямовані на подолання пандемії. За його підсумками доказово можна зробити декілька висновків, серед яких три головні:
1. Є вагомі підстави вважати, що реальна кількість пов’язаних з COVID-19 смертей в Україні в декілька разів якщо не на порядок більша, аніж показує офіційна статистика.
2. Кількість тестувань, які проводяться в Україні, непропорційно мала і вочевидь недостатня.
3. У березні 2020 року в Україні могло не бути достатніх підстав для запровадження жорсткого карантину, а зараз немає підстав для його послаблення.
Аналіз
Протягом останніх двох місяців в Україні, на відміну від, приміром, Італії чи Великої Британії, стабільно і досить стрімко зростає кількість підтверджених смертей від COVID-19. Самовпевнені але упереджені скептики могли б закинути: по-перше, відносна кількість смертей в Україні за офіційною статистикою суттєво менша, ніж у названих країнах, а по-друге, тенденція до збільшення, вірогідно, пов’язана зі збільшенням кількості проведених тестів. Добре, якби було так. Утім, і перше і друге припущення, на жаль, не відповідають дійсності. Почнімо з другого, а до першого повернемось після аналізу, у висновках.
Отже, насправді, кількість тестів на COVID-19, що проводяться в Україні, з 29 травня суттєво не змінилась, і станом на 21 червня становила 241 тест на день на 1 млн. населення. Ця кількість в 4 рази менша, ніж на ту саму дату провели Італія (897) та Велика Британія (949) – графік 1. При тому, що на відміну від України, ці дві країни вже майже вийшли на плато.
Крива смертей в Україні, починаючи з кінця квітня і дотепер виглядає так само, як вона виглядала щодо Італії з середини березня до кінця квітня (пам’ятаєте ті череди трун?) – графіки 2 і 3. У той самий період Італія, вочевидь узявши до уваги тенденцію, різко збільшила щоденну кількість тестів в ті самі 4 рази (з 200 до 940 на день на 1 млн. населення) – графік 1.
А що ж Україна? А Україна при аналогічній тенденції за період від кінця квітня дотепер збільшила кількість тестів зі 130 «аж» до 241 на день на 1 млн. населення! (графік 1). Але це ще не все і не найгірше. Погано те, що коли в Італії та Британії, як і у більшості країн, які успішно боряться з пандемією, співвідношення кількості проведених тестів до кількості підтверджених випадків COVID-19 стабільно зростає майже з самого початку пандемії, то в Україні це показник теж було зростав, хоч і не так стрімко – майже до кінця травня, втім, вже з його останніх днів – навпаки – раптом починає досить різко зменшуватись (графік 4).
Чому так відбувається? Перший час ніщо ніби не віщувало біди. Але вже з кінця травня, коли у Британії частка позитивних тестів стабільно продовжувала зменшуватися, а в Італії вже майже наближалася до нуля, в Україні спостерігаються ознаки нового спалаху інфекції (графік 4). Відповідно до даних щодо відсотку позитивних щоденних тестів, наведених на графіку 5, на сьогодні цей спалах в Україні (7,2%) виглядає майже в 4 рази сильнішим ніж масштаби поширення інфекції у Британії (1,9%) та у 18 разів більшим, ніж в Італії (0,4%).
На жаль, як можна ясно бачити з мапи 1, Україна разом зі Швецією (11,8%) сьогодні є двома головними розплідниками інфекції в Європі.
А тепер спробуймо з’ясувати причини, чому так трапилось.
Перша причина лежить на поверхні – це недостатній рівень тестування.
Як ми бачимо з мапи 2, Україна, разом із Словаччиною, Чеською Республікою та Фінляндією, має на сьогодні найнижчий рівень тестування на COVID-19 у Європі. Але є два суттєвих нюанси, які відрізняють ситуацію в Україні та у цих трьох країнах.
Перший нюанс полягає у тому, що протягом квітня і травня Чехія, Словаччина та Фінляндія проводили у середньому приблизно по 600 тестів на день на 1 млн. населення, в той час як Україна в середньому проводила грубо 150 (знову ж таки, вчетверо менше) – графік 6.
Другий нюанс полягає у тому, що на відміну від Фінляндії та Словаччини, у яких так само як і в Італії, показник позитивних тестів наближається до нуля (а у Чехії вже є меншим за 2%) – графік 7, в Україні цей показник є другим в Європі після Швеції (мапи 1 і 3).
Друга причина проблеми може критися у тому ж, що так підозріло уподібнює епідеміологічний стан в Україні зі станом у Швеції.
Якщо Швеція зустріла пандемію, як виглядає, у розслабленому режимі, з мінімальними активними заходами, то, можливо, і в Україні Уряд насправді не робив достатньо для того, аби ситуація не була такою плачевною?
Однак, подібним зі шведським український епідеміологічний стан видається лише на перший погляд, оскільки при глибшому аналізі виявляється суттєва відмінність між Україною та Швецією не на користь України. Більше того, така сама відмінність є і між Україною та п’ятьма іншими дослідженими у цій статті країнами. Швеція, як відомо, дійсно практично не вживала обмежувальних заходів для населення та бізнесу. Це втім, зовсім не означає, що шведська стратегія подолання епідемії була хибною. Адже серед країн Європи, що найбільше постраждали від COVID-19, кількість померлих на 1 млн. населення за весь час пандемії від коронавірусної хвороби чи її ускладнень у Швеції (500), є меншою ніж в Італії (573) та Британії (628).
Україна ж натомість вдалася до одних із найжорсткіших обмежувальних заходів по відношенню до громадян та бізнесу загалом у Європі (жорсткіші були лише у Британії, Португалії та Молдові) – графік 8. До, прикладу, примусової зупинки громадського транспорту, крім України, Молдови, Албанії та Кіпру, здається, не було більше ніде у Європі (графік 9).
Деякі обмежувальні заходи Уряду України видаються геть алогічними. Наприклад, в Україні було запроваджено найжорсткіші заходи з обмеження пересування всередині країни (графік 10) і одночасно – фактична відсутність обмежувальних заходів при в’їзді до України з-за кордону (графік 11).
При цьому за максимально ліберальної політики обмежень у Швеції там вже з другого тижня травня стабільно спостерігається від’ємний щодвотижневий приріст (тобто зменшення) кількості смертей, пов’язаних з COVID-19 (–40%), так само як і в Чехії (–31%), Італії (–31%), Британії (–44%) та Фінляндії (–75%). У Словаччині з 9 травня інфікування коронавірусом та пов’язані з ним смерті взагалі більше не виявляються.
Натомість в Україні після 5 червня швидкість приросту смертей знову почала збільшуватись. Станом на 22 червня вона вже сягнула 26%. (Графік 12 і мапа 4). На цьому ж графіку добре видно пришвидшення приросту смертей після відвідання Великодніх богослужінь: воно розпочалося за 17 днів після Великодня і досягло піку на 31-й день, після чого почало знижуватись і продовжувало знижуватись аж до 5 червня. Нове пришвидшення приросту смертей розпочалося одразу по двох тижнях після оголошення Урядом першого етапу пом’якшення карантинних заходів.
Які висновки можна зробити з цього побіжного аналізу?
Перший і головний висновок, який відповідає на перше припущення уявних скептиків, зазначене на початку, полягає у тому, що швидше за все, реальна кількість пов’язаних з COVID-19 смертей в Україні в декілька разів якщо не на порядок більша, аніж показує офіційна статистика.
Другий висновок пояснює перший: кількість тестувань, які проводяться в Україні, непропорційно мала і вочевидь недостатня.
Третє. У березні 2020 року в Україні могло не бути достатніх підстав для запровадження жорсткого карантину, а зараз немає підстав для його послаблення.
Четверте. Недотримання вимог щодо соціального дистанціювання під час Великодніх свят могло призвести до сплеску захворюваності на коронавірусну хворобу та пришвидшення приросту кількості померлих від неї та її ускладнень.
П’яте. В Україні після 5 червня спостерігається сплеск інфекції та пришвидшення темпів приросту пов’язаних з нею смертей.
Шосте. Вчасно розпочате у необхідних обсягах тестування має вирішальне, хоча й не виключне, значення для подолання пандемії.
Сьоме. Універсальної стратегії подолання пандемії немає.
Восьме. Обмежувальні заходи самі по собі, якими б жорсткими вони не були, не є достатніми для подолання пандемії.
Дев’яте. Різні країни для подолання пандемії використовують різні стратегії, які можуть різним шляхом призводити до позитивного результату.
Десяте. Цілісна комплексна стратегія подолання пандемії може бути ефективнішою, аніж набір розрізнених заходів, що суперечать один одному.