Географія наша постійно змінювалася. Так само, як і союзники, і уклади, і пісні. А що з нами завжди залишалося? Залишалася воля, швидкість і гнучкість — все те, що зараз ми би назвали підприємливість, інноваційність, адаптивність.
Країна, Незалежність, Держава — це не історична даність. Це, те, що ми творимо і відстоюємо кожного дня. Отже лише один день на рік — день Відновлення Незалежності. А кожен новий день — творення нової Незалежності.
«Власновільність» — гарне слово від Миколи Михновського. Це означає — субʼєктність. Це означає — не боятися. Це означає — змінювати.
Сталі кордони — як свідчать останні 10 років — нам не гарантує ні Статут ООН, ні міжнародне право, ні наш цивілізаційний вибір. Бо кордони — це результат сили, субʼєктності, звʼязаності.
Музей Голодомору — важливе нагадування для нас, що несе нам імперія. Але сам він не захистив нас від Бучі. А реалізація ракетної програми “Нептунів” — могла б захистити.
Інститут національної памʼяті важлива інституція, але він не забезпечить субʼєктність України у той час, коли таланти три десятиліття методично вичавлюються з країни. Відновлений палац в Батурині — це більше індульгенція для олігархів, в той час, коли в країні не реалізовані базові економічні свободи.
А перейменування вулиць в Одесі дасть справжній ефект коли паралельно знищується контрабанда і проводиться реформа митниці. Так, нам потрібно все одночасно. Але вишиванка на свята не може бути виправданням проваленої судової реформи, чи слабкодухості при проведенні економічних реформ.
Нова українська школа потребує нових українських вчителів — нових сенсів, іншого мислення, зміни відносин і ставлення до учнів.
Що нам, ще сім років блукати пустелею? Можливо, ми навіть ще й не вийшли з нашого радянського «Єгипту». Чи велика війна все ж таки прискорила нашу модернізацію? Чи вдається нам рухатися без помилок? Ні. Чи могли б ми діяти інакше? Так. Чи запізно щось змінювати? Точно ні.
Чергова наша перевірка — можливі переговори й хиткий мир, але ж ми з вами розуміємо, що тимчасовий. Але які у нас червоні лінії? Чи зможемо ми відстояти їх? Як скористаємось місяцями «затишшя перед бурею» — знову витратимо їх на передвиборчі чвари, чи все ж таки на розбудову обороноздатності?
Україна потребує чіткої візії майбутнього та стратегії для її втілення. Ми — країна можливостей і нерозкритого потенціалу, яка ще здивує весь світ — але лише якщо ми самі будемо вірити і діяти. Особисто я щиро переконаний, що зараз вирішується не тільки доля нашої Незалежності, але й майбутнє нашої Цивілізації.
Чи бути нам країною інновацій, віртуальної економіки, верховенства права, реалізації підприємницьких ідей і талантів людини? Чи вистачить нам розуму та витримки відповісти на глобальні виклики сьогодення? Чи зможемо ми гарантувати власну безпеку в широкому її розумінні?
Час продемонструвати, що Україна може бути найкращим місцем для життя, для будь-яких сучасних бізнесів та для інвестування. А для цього ми повинні мати чітку візію, виважено ухвалювати рішення — особливо ті, які стосуються бізнесу, підтримуючи його розвиток і процвітання.
Бо від життєстійкості економіки залежить не тільки наша здатність перемагати на полі бою. Від неї залежить наше виживання. Хоча я не люблю термін виживання. Бо той, хто орієнтується на виживання — завжди програє. Виграє зазвичай той, хто орієнтується на розвиток, на зростання, на інновації.
Все це залежить лише від нас самих. І від наших партнерів — їхньої спроможності навчитися в нас адаптивності і швидкості.
Лідери мають підіймати на прапор візію, а не страхи.При цьому громадяни мають ставати самостійними, відповідальними. А патерналізм має йти в минуле.
А всі ми разом кожною справою маємо доводити собі і світу, що ми глобальна країна, яка вдалася. Вдалася — як найкраще місце для народження дітей, ідей, бізнесів, творів. І майбутнього.