Поклавши «руку на серце» варто сказати, що подібні економічні напівсоюзи мають свою логіку. Багато країн вдавалося до такої співпраці. Слід пригадати Північноамериканську зону вільної торгівлі - НАФТА (North American Free Trade Agreement - NAFTA) 94-го року. Європейська асоціація вільної торгівлі 60-го, Австралійсько-Новозеландську торговельну угоду про поглиблення економічних зв'язків - підписана цими двома країнами на початку 80-их, зону на вільної торгівлі між Колумбією, Еквадором і Венесуелою та Бангкокську, підписану у 1993 році.
Це, часом, необхідна річ. Однак, тільки за умови деполітизації такого партнерства та об’єктивного паритету учасників. Чи є такий паритет у відносинах між Росією та Україною? Президент Росії, приїжджаючи до України, віддає перевагу гостинності свого кума та зустрічам з байкерами але ніяк не діалогу з Президентом та урядовцями. На теренах держави, за кількістю бордів і активністю передпартійного будівництва, лідирує проросійський проект Медведчука. Поточний місяць можна назвати місяцем Росії в Україні. Президент підписує мовний закон та зону вільної торгівлі, а трішки раніше приїжджає Президент Росії Путін. Можна зробити доступний висновок – підписання обох знакових документів це наслідок дипломатичного тиску, а не результат логічного діалогу між двома країнами.
Перед виборами ПР була вимушена згустити свої «електоральні фарби» та продемонструвати своїм виборцям декларативну прихильність цінностям проголошеним на попередніх виборах. Яким буде наслідок з точки зору політичного результату – сказати важко. Але експерти припускають, що на «електоральній вотчині» «регіоналів» такі стрибки у обійми сусідки сприймають як слабкість української влади. Саме на це розраховував Володимир Володимирович показово ігноруючи Віктора Федоровича під час останнього візиту. Для Росії ця багатоходівка вилилась у наступний результат: вдалося продемонструвати елітам на кого треба орієнтуватися, відбулася демонстрація сили та «погребіння» політичних перспектив Януковича.
Економічно такий союз означатиме, що українська влада потрапляє у підмайстри до Володимира Путіна. Це ще один крок до оновленого СРСР. У Росії та України вже є досвід співпраці у «одній зоні»: згадаємо космічні ціни за ввезення українського цукру до Росії, «трубну імпортно-експортну кампанію» між нами, інші «антидемпінгові витівки» Москви. Щодо майбутнього – вони примарне і неконкретне. Поки що все нарівні декларацій та сподівань прем’єрів. Досі ми не маємо чіткого списку товарів щодо яких Росією буде виключене мито. Поки що чути про акценти на цукрі, спирті та нафтогазовій сфері.
Є різні експертні припущення щодо того, чи є ЗВТ кроком до митного союзу. Європейські аналітики уникають категоричного висновку. Я це можу пояснити обережністю дипломатів та надією на про європейську рокіровку української зовнішньої політики, очікування на результати виборів, тощо. ЗВТ – Митний союз є оптимальною формулою для росіян. У цьому геополітичному змаганні вони поки що виграють у Європи, виграють через слабкість позицій влади в Україні, програємо ми, бо це партнерство народжується або нав’язується Україні в обхід її економним інтересам та ризикам про які знає кожна звичайна людина.