Вийшовши зі складу, здавалося, таких непорушних масштабних міжнародних проєктів, як Всесвітня організація охорони здоров'я і Паризька кліматична угода, Трамп також переказав щирі вітання Європі з Вашингтона й побажав якнайшвидше перейти на самоокупність. То що буде далі? Як понуро відкоментував у давоській промові канцлер Німеччини Олаф Шольц, за нових умов Європа повинна стати самостійнішою, задля чого доведеться тримати голову в холоді.
Тож неполітичний порядок денний зібрання в Давосі (світові ризики в добу штучного інтелекту, блокчейну, біотехнологій і криптовалют) тихо сплинув на манівці. Його замінило одвічне запитання: «Якщо ми вже такі розумні (навіть без ШІ), то чому ми досі такі бідні?».
Насправді це смішно. Євроспільнота запитує сама в себе про очевидні речі. Якщо ЄС десятиліттями не розбудовував власну оборонну промисловість, чому європейців так дивує нинішня залежність від американських корпорацій у збройній сфері? І якщо ЄС уже має закуповувати військову техніку у США, чому досі не об’єднав закупівлі на рівні блоку?
Давос показав, що без американської допомоги європейців очікують вкрай складні часи. Найближчим часом ЄС доведеться пройти перевірку на міцність, насамперед у сфері безпеки. Європа, що сотні разів клялася у відданості Україні, обіцяла допомагати стільки, скільки доведеться, ймовірно, муситиме покладатися лише на власні сили.
У нервовому збудженні учасники Давосу дискутували про майбутню роль Європи у світі. Як цитували в залі Дарона Аджемоглу, одного з трьох нинішніх лауреатів Нобелівської премії з економіки: у довгостроковій перспективі шлях до процвітання лежить через сильні, надійні інституції... Саме так! Для цього китайці з росіянами повним ходом розбудовують БРІКС на противагу Великій сімці, зловтішаючись над економічними санкціями проти Росії.
Усі із сумом зрозуміли, що палкими закликами поважних гостей з Банкової в Давосі («Європа має стати чільним світовим гравцем!») уже нікого не здивуєш. Тим паче не врятуєш, коли маєш нестабільну континентальну економіку, фінансових ресурсів бракує, а особливо покладаєшся на запевнення американців у пріоритетності трансатлантичної співпраці.
Як сказала в Давосі голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, свобода від російського газу мала свою ціну, «домогосподарства і підприємства зіткнулися із захмарними видатками на електроенергію». Її стурбованість поділяє міністр економіки Німеччини — його країна стає занадто залежною від американських енергоносіїв.
Лестощі в Давосі президента Володимира Зеленського про особливу роль Європи у війні з росіянами, може, когось з євроеліти ще тішать. Але все більше скидаються на ілюзії.
Відрив більшості європейських політиків від реалій не може не дивувати. Головна тенденція їхніх оцінок — самонавіювання. Як лунало в Альпах, «ми ще сильні, витривалі, але ми маємо стати кращими, більш конкурентоспроможними». Тому, мовляв, не боїмося майбутніх торгівельних війн зі США (справді, це було б повним безглуздям).
Цілком серйозно в кулуарах жваво обговорюють плани відправити сотні тисяч миротворців до України, забуваючи при цьому, що збройні сили європейських держав фізично не здатні зібрати такий контингент.
Європа має розібратися сама зі собою. Настає суворий час, коли кожен виступає за себе, кожен веде власну гру. Лідером стає не той, хто формально обраний демократичними процедурами на політичний Олімп у Брюсселі. Не той, хто поділяє європейські цінності й палко закликає до солідарності. Справжній лідер — той, на кого орієнтуються інші. І це вже не важковаговики на кшталт Німеччини…
Сьогодні це Східна Європа, що йде у відрив. Уперед висуваються ті, кого вчора ще в Берліні й Парижі поблажливо вважали «братами нашими меншими» чи аутсайдерами, що начебто безнадійно відстали від паровоза. Крапки над і розставила війна.
Насамперед погляньмо на сучасну Польщу. Ще кілька років тому їй слізно співчували щодо сотень тисяч прийнятих українських біженців і вимушених колосальних фінансових видатків на їхнє утримання. Тепер порівняймо і переконаймося: стрімкого піднесення польської економіки вдалося досягти завдяки якісній дешевій робочій силі з України.
Другим оком киньмо на одіозних «євродисидентів» — прем'єр-міністра Угорщини Орбана і прем'єр-міністра Словаччини Фіцо, що заздалегідь пообіцяли накласти вето на вступ України до ЄС. Як іронізує Орбан: «Мені Євросоюз нагадує СРСР». Днями він додав: але за підтримки друга Трампа ми продовжимо операцію з «окупації Брюсселя», натякаючи на швидку поразку глобалістів у Європейській співдружності. Тепер він договорився вже до того, що світ з нетерпінням чекає не на перебудову, а на зміну світового устрою — перехід від західноцентричного до багатополярного світу.
Як приклад, попри антиросійські економічні санкції, усупереч європейському здоровому глузду, Росатом повним ходом розбудовує стару радянську АЕС за 100 км від Будапешта по Дунаю. Коли запрацюють два нові ядерні реактори, потужність станції зросте з 2 тис. мегаватів до 4,4 тис. За умов енергодефіциту, демпінгуючи, угорці за п'ять років заллють дешевою електроенергією пів Європи.
Інший друг Орбана — Роберт Фіцо — вдруге за пів року збирається до Москви, ігноруючи міжнародну ізоляцію Путіна. Цього разу Фіцо поїде почесним гостем параду на Червоній площі до 80-річчя перемоги у Другій світовій війні. Неприємна новина для НАТО: прем'єр Словаччини назвав візит «особистим обов'язком» подякувати Червоній армії за спасіння Словаччини в минулій війні.
До дострокових парламентських виборів у Німеччині залишився лише місяць. На зміну соціал-демократам можуть прийти християнські демократи. На Всесвітньому економічному форумі в Давосі голова ХДС Фрідріх Мерц заявив, що готовий зустрітися з Трампом «якнайшвидше». Хоч обумовив це визнанням: «Тільки-но в нас буде спільна європейська позиція, нас сприйматимуть як сильного партнера».
Трамп увірвався до Давоса як потужний буревій, що давно все врахував. Виступ президента США по відеозв'язку викликала серед учасників форуму неабиякий ажіотаж і збентеження. На тлі того, що в розпал війни Дональд Трамп пообіцяв вивести 20 тисяч американських військовослужбовців з баз у Європі (залишивши 80 тисяч), президент США повідомив, що найближчим часом хоче зустрітися з Путіним, щоб припинити війну.
Як бізнесмен Трамп слушно запитав: на які кошти Росія веде війну та як зменшити ці джерела? Одне з них — завдяки високим цінам на нафту у світі. Американець звернувся до Саудівської Аравії та ОПЕК не з проханням, а з вимогою збити світові ціни на чорне золото.
Окремо Трамп наполегливо попросив китайців: якщо втручатися, то не підтримувати росіян у війні. Широким жестом він пообіцяв скоротити ядерні арсенали США, РФ і Китаю. Ультимативна риторика лідера вільного світу не змінилася, вона рясніла фразами «вам потрібно», «ви мусите». Невідомо, яким країнам сподобається таке звернення. Залишилося зрозуміти, якими інструментами володіють США для тиску на Росію.
А поки Європа є слабким партнером, пасе задніх і самозаколисується в Давосі («ми повинні стати більш конкурентоспроможними та витривалими»), політичним гольфстрімом її зносить на глобальний маргінес.
Та й сам Давос як місце проведення Всесвітнього економічного форуму втрачає свою вагу. Він девальвує. Раніше це був впливовий глобальний майданчик — центр ухвалення світових рішень. Нині ж через інавгурацію Трампа в ньому не брали участь американці на гідному рівні, зі зрозумілих причин організатори Давоса не запрошують Росію з 2022 року, китайці надіслали офіційну делегацію на чолі всього лише з віцепрем'єр-міністром. Давос перетворюється на респектабельну, суто європейську тусовку. А це вже зовсім інша історія.
Сьогодні в ЄС немає десяти років, щоб помедитувати. Він повинен пройти через катарсис, відмовитися від ілюзій, очиститися від безпідставних очікувань. Як вважає колишній єврокомісар Жозеп Боррель, стан Євросоюзу крихкий, і конфлікт між РФ та Україною став сигналом до пробудження ЄС. «Та мова йде не лише про те, щоб прокинутися, а про те, щоб підвестися й працювати». Бо інакше ЄС може заплатити значно вищу ціну за політичну недалекоглядність.
