Від “хорошого дружбана” для Британії, як Макрона назвав Борис Джонсон, до мало не ворога – така еволюція відносин між Лондоном та Парижем аж ніяк не влаштовує Францію. Коли фаворитку британських прем’єрських перегонів Ліз Трасс запитали, ким вона вважає французького президента, та у типовій для себе гострій манері відповіла, що “журі ще не вирішило” і додала, що оцінюватиме французького лідера “за діями, а не словами”.
Відповідь Макрона не забарилася. З Алжиру, де він перебував на той момент, французький президент запевнив, що Британія це “сильна нація і наш партнер”, додавши шпильку: “незалежно від того, хто стоїть на чолі і яких помилок допускається у популістських заявах”.
Не секрет, що Брекзит став для Парижа справжнім ударом у спину від давнього союзника, а 30 кілометрів Ла-Маншу перетворились на прірву світоглядів. Колись проєвропейські торі (саме так, раніше це була проєвропейська партія Британії) змінилися до непізнаваності і після остаточного виходу королівства з ЄС вигризають найкращі умови з усіх суперечливих питань. А таких виявилось багато.
Риболовля і мігранти: квоти, квоти і ще раз квоти
Перша велика пост-Брекзитівська сварка виникла на тлі рибальських ліцензій. Спочатку Лондон погодився продовжити дозволи французьким рибалкам займатися виловом у британських водах, як це відбувалося впродовж століть до цього. Однак, у перші місяці після Брекзиту британська сторона відкликала кілька десятків ліцензій французьких суден, адже ті буцімто “не змогли довести, що й раніше займалися виловом у цих водах”.
Напруга мало не дійшла до блокування французами тунелю під Ла-Маншем. Франція навіть грозилася відімкнути від електроенергії острів Джерсі, який підпорядковується британській короні, але залежить від французької електромережі. Париж бився до останнього і це не дивно: 30% усього вилову країни припадає саме на рибальство у британських водах. Після місяців погроз і переговорів квоти нарешті були узгоджені, проте… лише до кінця 2022 року. 1 січня 2023 року на французів знову може чекати несподіванка, а з огляду на войовничий настрій потенційної нової прем’єрки Великобританії, домовитись цього разу буде не так просто.
Інша тема, яка розсварила Лондон і Париж, – мігранти. Лише за один день у серпні 1295 мігрантів нелегально перетнули Ла-Манш з Франції до британських берегів на надувних човнах. Йдеться про добовий рекорд за останній рік. З 2014 року 200 людей померли, намагаючись здійснити цю вкрай небезпечну мандрівку.
Вже 20 років між країнами діє угода Ле Туке про кордони, якою фактично саме на Францію перекладається уся відповідальність за здійснення контролю у портах та на залізниці перед Ла-Маншем, так, ніби кордон Британії починався на французькій території. І якщо за часи членства королівства в ЄС Париж сяк-так погоджувався на виконання цих обов’язків, Брекзит став приводом перекинути відповідальність на британців, мовляв, мігранти пливуть до вас, то ви і розбирайтеся. Питання досі висить у повітрі та ризикує стати одним із центральних для майбутнього або майбутньої прем’єра.
Україна в центрі уваги
Різні підходи Париж і Лондон мають і щодо війни Росії в Україні. Несподіваним чином Брекзит і віднайдена самостійність британців пішли на користь Києву. Борис Джонсон з початку повномасштабного вторгнення РФ обрав безкомпромісну позицію щодо російського президента, у той час як Еммануель Макрон продовжував регулярно зідзвонюватися з Путіним у (марних) намаганнях вплинути на хід подій.
Поки 27 країн ЄС сперечалися і шукали спільну мову щодо чергових пакетів санкцій проти Кремля, Британія в одноосібному порядку запровадила обмеження проти російських банків та олігархів у перший день війни та поступово відмовилася від російських енергоресурсів. Так, наприклад, червень 2022 року став першим місяцем за треть століття, коли королівство не імпортувало жодних енергоносіїв з Росії.
На посаді міністра закордонних справ Ліз Трасс агітувала за запровадження нових санкцій проти Москви. Очільниця МЗС спочатку виступала проти участі Путіна у саміті «Групи двадцяти» на Балі, а потім заявила, що готова особисто “виказати його за його поведінку”. Чи стане Трасс навіть більшим другом України, ніж був Джонсон? Навряд це можливо, враховуючи неповторну особисту залученість прем’єра. Однак Ліз Трасс може стати тим, ким так і не став Макрон – лідером, який не боїться гостро висловлюватися у бік Москви.
