ГлавнаяМир

Оглядини у Парижі. Чому Макрон зацікавився українськими виборами

Президент України Петро Порошенко і Володимир Зеленський в один день зустрілися з французьким президентом Еммануелем Макроном у Парижі. З перспективи виборчих кампаній обох кандидатів, візит до Єлисейського палацу - це шанс похизуватися перед виборцями увагою європейського лідера. Інше питання - навіщо були ці зустрічі самому Еммануелю Макрону?

Фото: facebook.com/petroporoshenko

Український день в Єлисейському палаці

У цих зустрічах немає “нічого надзвичайного”, наполягає Єлисейський палац, і наводить приклад нещодавнього візиту до Парижа опозиціонера Яіра Лапіда напередодні виборів в Ізраїлі. Однак, це порівняння притягнуте за вуха з трьох причин. По-перше, Лапід давній товариш Макрона, з яким він вже не раз зустрічався, коли обидва були міністрами, по-друге, французький президент був “винний” Лапіду, адже той свого часу закликав французів з подвійним ізраїльським громадянством голосувати на виборах 2017 року за Макрона, по-третє, Лапід у спільному опозиційному списку був другим. Якби Макрон хотів влаштувати повноцінні ізраїльські “передвиборчі оглядини”, то запросив би до Єлисейського палацу першого у списку - Бені Ганца, а щоб бути справедливим і зваженим - Беньяміна Нетаньяху також.

Як би прес-служба Єлисейського палацу не хотіла применшити унікальність українського дня в адміністрації французького президента, але звички приймати конкуруючих кандидатів у Макрона до цього не було. За останні півтора року він не зустрівся з учасниками перегонів, навіть коли йшлося про надважливі для майбутнього Європи вибори - в Італії, Австрії і Угорщині. 

Тому візит Порошенка і Зеленського, та ще й в один день, - безпрецедентний для французького президента крок. За дев’ять днів до другого туру виборів Макрон раптом зацікавився Україною. Раптом - тому що за два роки у кріслі французький президент робив все, щоб відкласти “українське питання” на потім.

Французький егоцентризм 

Причина цього інтересу до України - далеко не пробудження совісті або бажання підтримати одного з кандидатів, а звичайний французький егоцентризм - “в Європі відбувається щось важливе, а ми не в курсі”. Іншими словами - стимулом зацікавитись виборами в Україні для Макрона став неочікуваний для Франції прорив Володимира Зеленського у першому турі. 

До цього у французькій пресі про Зеленського говорили мляво і мало, і окрім як “ колишній комік, черговий аутсайдер, що рветься до влади” особливо і не знали, що про нього написати. Аж тут раптом такий поворот, 30% у першому турі, і зразу купа запитань, відповідей на які у французького президента немає.

Однією з рис Еммануеля Макрона його близьке оточення називає “бажання все контролювати”. Кажуть, французький лідер дуже не любить несподіванок, намагається прогнозувати усе на кілька кроків уперед. Тому його цікавість до “українського аутсайдера”, який має шанси стати президентом країни на межі між ЄС і Росією, можна зрозуміти. У цьому контексті візит Петра Порошенка створив для Макрона комфортний контекст, який дозволив французькому президенту справедливо розділити свою увагу між двома кандидатами, але, з властивою йому обережністю, жодному офіційних обіцянок або підтримки не надати.

Фото: rti.fr

Вдома Макрона часто критикують за надзвичайну концентрацію на зовнішній політиці і недостатню цікавість внутрішніми справами (за що французький президент і поплатився кризою “жовтих жилетів”). Можливо, Брекзит і Трамп дійсно цікавлять Макрона більше, ніж ціни на бензин у Франції, але Україна до списку пріоритетних міжнародних питань французького президента досі не потрапила. Його зустріч з Порошенком нагадала “давно обіцяне побачення”, на яке все ніяк не було часу, а незабаром може взагалі бути пізно. За два роки президентства Макрона відбулася лише одна зустріч Нормандської четвірки на рівні міністрів закордонних справ, а сам президент так і не доїхав до Києва.

Нормандський спадок

Макрон отримав "Нормандський формат" у спадок від Франсуа Олланда, і що з цим спадком робити досі не придумав (проведення лише однієї “нормандської зустрічі” за останні два роки тому доказ). У цьому контексті зміна облич в українській владі могла б стати Макрону у нагоді, дозволити йому, так би мовити “почати все з чистого аркуша”. Це зовсім не означає, що Макрон має відверто антиукраїнську позицію. Французький президент один з небагатьох європейських політиків, які досі щиро вірять у сильну і мирну Європу. Будь-яка додаткова ескалація на порозі ЄС для нього - страшний сон.

Однак Макрон діє за логікою “не дражнити тигра” - сваритися з Путіним у нього в планах немає, аж надто багато інших питань прив’язані до Росії або до її, часто закулісного, впливу, - від Сирії і Сполучених Штатів до буму популістських рухів в Європі і протестів “жовтих жилетів”. У цьому контексті українське питання може стати якщо не “розмінною”, та все ж важливою картою, тому знайомство з потенційним переможцем виборів - цілком природне бажання Макрона заочно подружитися. Про всякий випадок.

Фото: facebook.com/petroporoshenko

Французькому президенту взагалі-то не позаздриш. Вже два роки він розривається між двома несумісними, але однаково важливими цілями - по-перше, стати новим “батьком Європи” після того як його однодумець і нинішня “мати Європи”, Ангела Меркель, добуде свій вимушено останній мандат, а по-друге, повернути Франції втрачений за Олланда статус лідера на міжнародній арені. 

Для першої мети потрібно бути рятівником і героєм: здружувати нації, повертати європейцям віру у їхню спільну долю, сіяти “європейську мрію” світом, зокрема у таких країнах, як Україна. Для другої мети, навпаки, потрібно бути хитрим, небезпечним, з козирями у рукаві і готовим домовлятися, інколи будь-якою ціною.

Як Макрон, так і Меркель, з якою Петро Порошенко зустрівся до свого візиту до Парижа, пообіцяли провести наступну Нормандську зустріч якомога швидше після виборів в Україні. Такий поспіх після майже року зволікань нагадує відчайдушне намагання взяти ситуацію під контроль і не дати післявиборчій Україні залишитися з Росією віч-на-віч. 

Враховуючи повну непередбачуваність розвитку подій, готовність європейських “батька” Макрона і “мами” Меркель тримати Україну за руку, якими б прагматичними не були їхні наміри, це, можливо, далеко не найгірший сценарій. 

​Марія Єщенко​Марія Єщенко, журналіст
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter