ГоловнаСвіт

Референдум для Макрона?

Швидко оговтавшись від першого шоку, Макрон прийняв правила гри і перехопив ініціативу. Завдяки дебатам він не тільки каналізував протестний рух, а й дестабілізував опонентів. Далі Макрон обмірковує різні варіанти їхнього завершення, включаючи референдум: він може його врятувати, а може поставити крапку в його президентській кар'єрі. Ставки високі як ніколи.

Президент Франції Еммануель Макрон під час зустрічі з мерами, молоддю та студентами департаменту Сона і Луари
в рамках «Великих національних дебатів», Бургундія, Франція, 07 лютого 2019.
Фото: EPA/UPG
Президент Франції Еммануель Макрон під час зустрічі з мерами, молоддю та студентами департаменту Сона і Луари в рамках «Великих національних дебатів», Бургундія, Франція, 07 лютого 2019.

З 15 січня у Франції тривають великі національні дебати, започатковані для пошуку шляхів виходу із соціально-економічної кризи, що охопила країну. За цей місяць президент Франції Еммануель Макрон провів шість публічних зустрічей, під час яких приймав скарги і пропозиції учасників, доводив їм правильність обраного курсу реформ і роз’яснював хитросплетіння урядової політики. З урахуванням останньої зустрічі з молоддю, що відбулася 7 лютого в гімназії містечка Етан-сюр-Арру департаменту Сона і Луара, президент присвятив більше двадцяти годин свого робочого часу безпосередньому спілкуванню з населенням. Нечувано для Франції, де вага цієї ключової державної посади традиційно вимагає збереження шанобливої дистанції. Ефект відкритості і присутності був багаторазово посилений онлайновою трансляцією цих політичних марафонів. Перші дві зустрічі – з мерами Нормандії та Аквітанії, кожна з яких тривала понад шість годин, – взагалі побили рекорди глядацького інтересу і зібрали багатомільйонну аудиторію.

Ноу-хау президента

Проте в сучасному світі життя нової політичної технології доволі коротке. Персональна участь президента у великих національних дебатах, що радикально змістили акценти в житті французького політикуму, поступово втрачає свіжість, а разом з нею – свою ефективність. Картинка з Еммануелем Макроном в оточенні мерів сільськогосподарських регіонів, заморських територій і передмість мегаполісів більше не гарантія концентрації суспільної уваги. Трансляція зустрічі з учнями профтехучилищ, ліцеїв і студентами Бургундії лише підтверджує тенденцію. Телеефір на 4,5 години подивилося 270 000 глядачів, що значно нижче від попередніх показників. А відповідно до програми, тур президента регіонами Франції та його участь у дебатах розплановані аж до 15 березня, з частотою один-два заходи на тиждень. Втрата інтересу до дебатів задовго до їх номінального завершення може бути не менш критичною для президента, ніж падіння рейтингу його особистої популярності.

Макрон во время встречи с мэрами, молодежью и студентами департамента Сона и Луары.
Фото: EPA/UPG
Макрон во время встречи с мэрами, молодежью и студентами департамента Сона и Луары.

Необхідність термінових кроків і нестандартних рішень розуміють і в Єлисейському палаці, і в урядових кабінетах. Щоб зберегти свою ефективність, ноу-хау президента має постійно удосконалюватись і трансформуватися. Над тим - як саме, сушить голову не один політичний радник. Вибір цільової аудиторії та формату проведення заходів за участю президента, формування його команди на дебати, діалог з лідерами думок, пошук ситуативного союзу з представниками політсил, які не надто радикально налаштовані до «макронізму» – ці завдання в порядку денному пересувного кабінету Еммануеля Макрона, який чим далі, тим більше нагадує передвиборчий штаб, а не офіс глави держави. Окремі зміни уже відбулися: зменшилася тривалість зустрічей, вікторини в гімназіях розбавили учтами, на допомогу президенту прийшов увесь уряд на чолі з прем’єр-міністром… Але, вочевидь, цього замало. Французьке суспільство, критикуючи Макрона за перетворення дебатів на шоу одного актора, застигло в очікуванні нових видовищ і вражень. Потреба бути здивованим вимагає нових художніх форм.

Референдум для Макрона

Чим глибше президент і уряд занурюються у великі національні дебати, чим більше зустрічей і дискусій вони проводять, чим товщою стає Книга скарг і пропозицій, які подаються громадянами у сподіванні на зміни, тим гостріше постає питання про те, чим ці дебати мають завершитись. Атмосфера невизначеності посилює народний скепсис щодо доцільності і корисності всієї вправи, створює родючий ґрунт для спекуляцій зі сторони право- і ліворадикальних партій. Втім події останнього тижня все-таки пролили певне світло на плани Еммануеля Макрона.

Першим сигналом стала низка зустрічей з лідерами політичних партій і керівниками фракцій у парламенті, що відбулась 4 лютого у Єлисейському палаці. Від початку з усією очевидністю можна було стверджувати, що предметом обговорення будуть криза «жовтих жилетів», великі дебати та пошук оптимальних рішень. Але з тих крихт інформації, що потрапили в пресу, стало зрозуміло, що одна тема переважила всі інші – тема потенційного референдуму. Чутки і здогадки підтвердились після неформального спілкування Макрона з журналістами наступного дня.

Фото: EPA/UPG

Зібравши представників провідних французьких видань «біля вогнища» для того, щоб підбити підсумки і поділитися планами, президент дав чітко зрозуміти, що такі опції, як відставка уряду або розпуск парламенту, він не розглядає. Для нього вони є занадто простим кроком, який не вирішить проблем, що наразі постали перед суспільством. Натомість у розмові глава держави не відкинув ідею референдуму, який міг би відбутись одночасно з виборами до Європейського парламенту, тобто 26 травня. «Всі опції на столі, всі «за» і «проти». «Проти», тому що європейська виборча кампанія може захлинутись у референдумі. «За», тому що більше людей візьме участь у голосуванні».

Намір відкинути очевидні і комфортні рішення та вдатися до референдуму викликав подив як у прихильників, так і у супротивників президента. По-перше, тому що за часів П’ятої республіки референдум зажив поганої слави «російської рулетки». Референдум спровокував падіння генерала де Голля у 1969 році і мало не саботував Конституцію Європейського Союзу, коли у 2005 році французький виборець відмовився ратифікувати Римський договір. Його як вогню боялись і всіляко уникали Ніколя Саркозі та Франсуа Олланд. Не кращі приклади референдумів подають останнім часом і сусіди по Європі: чого лише варті історія з Брекзитом та політичне самогубство італійського прем’єр-міністра Ренці після невдалого референдуму про реформування Сенату. По-друге, ще кілька тижнів тому ніхто не вважав Еммануеля Макрона, ослабленого скандалами і відверто непопулярного, у стані жорсткого протистояння з «жовтими жилетами», здатним зіграти у ризиковану гру з референдумом і зробити ставку ціною у президентський термін.

Водночас якщо добре поміркувати, то такий крок виглядає логічним і навіть єдино можливим. Всупереч застереженням своєї команди, Макрон одноосібно запустив машину великих дебатів, безпрецедентним чином оновивши стиль та інструментарій президентської посади. Його інновація не тільки спрацювала, а й набула статусу загальнонаціональної, доленосної події. Такі події мають достойно завершуватись. Завершуватися чимось не менш вагомим, ніж сама подія. У політичному арсеналі П’ятої республіки схоже значення має лише референдум – безпосередня форма демократії, пряма взаємодія з народом. З цього погляду виглядає абсолютно природно, якщо президент, якому народ протягом трьох останніх місяців кидає виклик за викликом, запитає його думку та легітимізує свою відповідь на кризову ситуацію.

Сутички протестувальників «жовтих жилетів» з поліцією на Єлисейських полях під час 13-го національного протесту в Парижі,
Франція, 9 лютого 2019.
Фото: EPA/UPG
Сутички протестувальників «жовтих жилетів» з поліцією на Єлисейських полях під час 13-го національного протесту в Парижі, Франція, 9 лютого 2019.

Що в імені тобі моїм?

Не встигло слово «референдум» повернутися на телеекрани і шпальти газет, як французький політикум занурився у нову дискусію: яким він повинен бути, щоб не тільки достойно завершити великі національні дебати, але й покласти край соціально-економічній кризі. Адже остаточна мета і дебатів, і референдуму полягає саме в цьому.

Зазвичай референдум призначається для того, щоб дати відповідь на одне важливе, але досить просте питання. Просте в тому розумінні, що на нього можна дати лише одну відповідь: «так» або «ні». Всі референдуми, які до сьогодні проводили за Конституцією П’ятої республіки, були саме такими. Проте навряд чи можна уявити собі одне і просте питання, відповідь на яке могла б задовольнити всі ті соціально активні групи, що об’єднались у рух «жовтих жилетів», не кажучи вже про багатомільйонну Францію, яка, сидячи перед телевізором, мовчки, але пристрасно співчуває маніфестантам.

Часи диктують рішення: уже зараз зрозуміло, що на референдум буде виноситись низка питань. Така опція є найбільш вірогідною і з інших причин: якщо буде одне єдине питання, то політичні опоненти президента згуртуються, щоб його провалити. Спокуса завдати дошкульної поразки Макрону буде занадто великою: однозначно більшою ніж, те суспільне благо, яким вони так опікуються. В той самий час розосередження результатів у вигляді декількох питань дозволить мінімізувати ризики. Такий собі експрес-тест на громадянську свідомість.

Розшифровуючи обережні сигнали з Єлисейського палацу, аналітики сходяться на думці, що президент запропонує французам референдум з інституційних питань, тобто питань функціонування органів державної влади та громадянських інститутів. Серед найімовірніших тем називають зменшення кількості парламентарів, включення до виборчого законодавства опції «голосування проти всіх», запровадження принципу пропорційності на парламентських виборах, введення заборони на поєднання мандатів у часі тощо.

Перелічені ініціативи є важливими, проте виглядають дещо «потриманими» і вже точно неоригінальними. Тією чи іншою мірою вони уже анонсувалися президентом і урядом у вигляді проекту конституційної реформи ще до кризи «жовтих жилетів». Анонсувались і не змогли їй запобігти, тому що рушійною силою кризи є не інституційні, а соціально-економічні питання, простіше кажучи «гаманець». Спробуй пояснити пересічному французу, яким чином зменшення кількості парламентарів чи голосування «проти всіх» зарадить його фінансовому становищу і підвищить купівельну спроможність. Зв'язок, можливо, і є, але далеко не очевидний. Натомість очевидно, що, обмежившись референдумом лише з інституційних питань, Еммануель Макрон не виправдає очікувань і не досягне мети.

«Жовті жилети» на площі Республіки під час протесту в Парижі 02 лютий 2019.
Фото: EPA/UPG
«Жовті жилети» на площі Республіки під час протесту в Парижі 02 лютий 2019.

Конституційна пастка

Якщо президент прагне представити референдум як заключний акт вищого ґатунку, що має підбити підсумки великих дебатів і наблизити суспільство до виходу з кризи, він просто не може обмежитись інституційною «косметикою». До питань, винесених на референдум, має увійти і соціально-економічний блок. На це, власне, вказує один з основних політичних опонентів Макрона, лідер партії «Республіканці» Лоран Вок'є. На його думку, якщо на референдумі не порушуватимуть питання оплати праці, потреб середнього класу, пенсійної реформи, то великі дебати і референдум – це шлях в нікуди.

В аргументах на користь включення соціально-економічного складника до переліку питань на референдум є раціональне зерно. Кризу «жовтих жилетів» потрібно вирішувати і вирішувати так, щоб не залишити відчуття ошуканості в населення. Переробити непрохідну конституційну реформу і видати за референдум – гарантовані звинувачення в шахрайстві. Але як поєднати те, що за своєю природою не поєднується?!

За французькою конституційною традицією, одночасно на референдум можуть бути винесені лише ті питання, які є предметом регулювання одного законодавчого акта. Якщо інституційні питання ще можна згрупувати в один закон, то як поєднати, скажімо, зменшення кількості депутатів парламенту і податкову чи пенсійну реформу? У такому разі, напевно, слід проводити два референдуми в один день: один - з інституційних, інший - із соціально-економічних питань… За весь час існування П’ятої республіки ще ніколи не проводився референдум з багатьма питаннями, а два референдуми за один день ризикують стати справжнім шоком для розміреної демократичної машини Франції. Якщо так трапиться, це буде великою прем’єрою для французької державності.

Під тиском часу

Звісно, залишається сподівання на те, що конституціоналісти знайдуть вихід із цієї ситуації і запропонують оптимальне рішення: замість одного бюлетеня на всі питання вони можуть передбачити по бюлетеню на кожне або зробити два бюлетені: один для - інституційної, інший - для соціально-економічної частини референдуму. Зрештою, саме для цього існують обов’язкові консультації з Конституційною радою і парламентом, які має провести президент перед оголошенням референдуму. Але навіть найкращі юристи не здатні вирішити проблему браку часу. А вона може виявитися визначальною.

Річ у тому, що, відповідно до календаря великих дебатів, їх завершення заплановане на 15 березня. За найскромнішими підрахунками, підготовка до референдуму – друк бюлетенів, організаційно-підготовча робота – триватиме місяць-півтора. У результаті реальні дати проведення референдуму за підсумками дебатів припадають на кінець травня. При цьому на 26 травня уже призначено вибори до Європейського парламенту. Дата фіксована і не підпадає під зміну, оскільки ці вибори мають пройти одночасно в усіх державах-членах Європейського Союзу.

Фото: EPA/UPG

Отже, у разі прийняття рішення про проведення референдуму Еммануель Макрон постане перед дилемою: поєднати його з виборами до Європарламенту чи двічі кликати французів до виборчих скриньок. Друга опція видається малопривабливою і з погляду навантаження на державні фінанси, і з погляду прогнозованої явки виборців. На референдум французи прийдуть, а от чи прийдуть вони на європейські вибори? Перенести референдум на осінь – теж примарна перспектива. Його віддалення в часі від дебатів позбавляє референдум того сакрального значення, яке в нього вкладає глава держави. Крім того, хто знає, що ще може статися за кілька літніх місяців? Ситуація розвивається занадто швидко і непередбачувано, щоб втрачати над нею контроль.

Під часовим пресингом президент може наважитись, поєднати і без того потенційно перевантажений референдум з виборами до Європарламенту. Але  вирішивши технічну проблему, він неминуче створить проблему політичну. Проти поєднання референдуму з європейськими виборами виступили не тільки право- і ліворадикальні партії, а й окремі наближені до Макрона політичні постаті. Публічно проти такої ініціативи висловився важковаговик уряду Едуара Філіппа Жан-Ів Ле Дріан, який обіймає посаду міністра закордонних та європейських справ. З ним солідарна Наталі Луазо, міністр європейських справ. Обоє вважають таке поєднання небажаним і переконані, що національний контекст може просто «розчавити» європейський порядок денний.

Схожої думки і лідер парламентської більшості Жиль Ле Жандр, і хоча він не акцентує на цьому увагу, стриманий негатив керівника пропрезидентської сили «Вперед, Республіко!» в парламенті є не менш промовистим, ніж публічні заяви міністрів. Можна передбачити, що ідея Макрона не викликала ентузіазму і в Брюсселі, чиї титанічні зусилля зробити проблематику ЄС більш рельєфною можуть виявитись марними, раптово і беззастережно розчинившись у кризі «жовтих жилетів».

Дволика опозиція

Плани президента провести референдум одночасно з виборами до Європарламенту жорстко засудила радикальна опозиція. Перший номер списку партії «Нескорена Франція» на європейські вибори Манон Обрі звинуватила главу держави у маніпуляціях. За її оцінками, це ніщо інше, як «політичний ліфтинг», що створює видимість діяльності, залишаючи переживання і сподівання людей без відповіді. У свою чергу очільниця «Національного фронту» Марін Ле Пен назвала ініціативу президента абсолютною фальшивкою, що має на меті продати французькій нації провальну конституційну реформу під виглядом референдуму. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що донедавна саме крайні праві та крайні ліві були найзапеклішими прихильниками референдуму і вимагали його проведення з будь-якої нагоди і без неї. Під час президентських перегонів у запалі популізму Марін Ле Пен неодноразово заявляла про свій намір провести референдум, щоб змінити Конституцію. Але коли у її гру вирішив зіграти Еммануель Макрон, ставлення докорінно змінилося.

Марін Ле Пен
Фото: EPA/UPG
Марін Ле Пен

Насправді річ не в референдумі і не в тому, що Марін Ле Пен має на нього виключне право. Річ у кон’юнктурі. Сьогодні Франція переживає надзвичайно популістський момент: той, хто приймає правила гри, виживає, той, хто відмовляється, гине. Подумки поховавши Макрона під уламками невдалих реформ, «Національний фронт» і «Нескорена Франція» спрямували всі зусилля на підготовку до виборів у Європарламент. Основна мета – поразка пропрезидентського руху «Вперед, Республіко!». Поразка мала бути гучною. Поразка мала пролунати на всю Європу. Поразка мала добити президента і поставити хрест на його другому терміні.

Неочікувано швидко оговтавшись від першого шоку, Еммануель Макрон прийняв правила популістської гри і перехопив ініціативу. Завдяки національним дебатам він не тільки каналізував протестний рух на діалог, а й дестабілізував опонентів. Внутрішній порядок денний підім’яв міжнародний контекст, і струнка, вибудувана європейська кампанія опозиції затріщала по швах.

Залишилося зробити останній крок: поєднати вибори і референдум - і тоді скільки голосів не отримали б радикали на виборах у Європарламент, підтримка глави держави на референдумі перекриє весь негатив. Головне – поставити правильні питання. Відчайдушні протести опозиції спричинені не тим, що вона розлюбила референдум, а тим, що президент у чомусь виявився більшим популістом, ніж вона сама.

Наразі великі дебати тривають. Еммануель Макрон продовжує обмірковувати варіанти їх завершення, включаючи референдум. Референдум, який може його врятувати, а може поставити крапку у його президентській кар’єрі. Ставки як ніколи високі, але чи буває в політиці інакше?..

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram