В академії працюємо на результат, але хочемо не нашкодити психологічному здоров’ю дівчини.
Ви відкрили академію художньої гімнастики у Києві. У чому особливість вашої школи, особливо з урахуванням того, що в Україні вже функціонує школа Ірини Дерюгіної?
Я б не порівнювала нас, адже не вважаю, що ми конкуренти. Я і тренери, які в мене працюють — це теж вихованки Альбіни Миколаївни Дерюгіної, якої, на жаль, уже немає з нами. Фактично, це її розминки, стрибки й інші елементи, тому нас можна вважати носіями знань легендарної людини.
Чим ви відрізняєтеся?
Я б говорила про трішечки інший підхід. Я працюю, орієнтуючись на свій досвід. Ми всі були гімнастками, тому розуміємо, як все влаштовано з позиції тренера і спортсменки. Звісно, працюємо на результат, але хочемо досягнути його без моментів, які можуть нашкодити психологічному здоров’ю дівчини. Не хочу, щоб наші діти ходили до психолога у 25-30 років після завершення кар’єри. Щоб запобігти цим процесам, потрібно змінити підхід до процесу тренування. Набагато легше накричати, насварити, вигнати із зали, але дитина буде знервована. Наслідки такого ставлення я досі відчуваю на собі та пропрацьовую їх з психологом. Водночас я не можу сказати, що у нас в залі суцільна райдуга: є дисципліна, авторитет, але ви не почуєте там образ і приниження. "Ти товста", — таке у нас неприпустимо. Ми даємо змогу тренуватися всім діткам. Навіть якщо у дівчинки, наприклад, є трішки зайвої ваги, ми ніколи не скажемо: "Ти корова!"… Є етичні моменти, через які ми не переступимо. Ось це — головна відмінність нашої школи від інших.
Ви фокусуєтеся на масовому спорті?
Він повинен бути у нашій країні навіть в умовах війни. Якщо ми не розвиватимемо його, то не буде й зірочок, які представлятимуть нас на Олімпіаді. Тому ми не відсіюємо дітей, а працюємо з усіма.
Можна зробити висновок, що у ваш час ставлення до дітей було гіршим?
Так, воно об’єктивно було не таким, як зараз у нашій школі. У Криму ще нормальне було ставлення. Щонайменше я не пам’ятаю, щоб на нас хтось руку піднімав. У збірній аж такого теж не було, але траплялися складні моменти. Я проживаю кожен момент дуже близько, тому кожне слово про "не такі ноги", про те, що я "занадто велика", пам’ятаю досі. Ті часи навчили мене, що тренер повинен чітко фільтрувати, що він говорить. Одна фраза про “короткі ноги” дівчини можуть зруйнувати її життя. У моєму дитинстві казали те, що думали, а це буває дуже боляче.
Наскільки охоче діти зараз доєднуються до вашої школи?
До повномасштабної війни справи були кращими, а потім пішли на спад. З вересня ми провели новий набір дітей, бо всі пороз’їжджалися. Окрім того, потрібно було знайти нову залу, бо стара була без бомбосховища. Точну цифру сказати не можу, адже є як відтік, так і приток, але понад 100 дітей точно у чотирьох філіях.
Навколо художньої гімнастики вирує чимало міфів. До прикладу, про те, що художня гімнастика руйнує здоров’я і психіку дітей, потребує багато часу. Що ви думаєте про це?
Я — одна з перших, хто захотів зруйнувати ці стереотипи. Я теж чула від батьків занепокоєння на рахунок речей, про які ви говорите. До мене приходять дітки з інших шкіл і розповідають історії, від яких я ще довго перебуваю в шоці. Невже таке досі існує в наші часи?… Ображають, принижують, руку піднімають —- все це є, однак, не я за це відповідальна. У нас подібне неприпустимо.
Ба більше, я бачу в гімнастиці багато переваг. У мене в самої є дитина і я шукаю для неї вид спорту, щоб віддати її на чотири години шість разів на тиждень, бо працюю. Баскетбол і футбол —- це година занять, максимум півтори. З погляду зручності для батьків і прийнятних грошей — це супер.
Стосовно здоров’я. Я, до прикладу, завершила кар’єру без переломів. Це все індивідуальна історія. Художня гімнастика розвиває поставу, координацію, вчить працювати в колективі. Я завжди раджу починати саме з гімнастики, а потім вже обирати, якщо не подобається. База — це про гімнастику.
У років 50-55, можливо, бачу себе тренером у збірній, але зараз мені 31…
Скільки часу варто приділяти гімнастиці, щоб досягнути видимих результатів?
Показник – це потрапити до складу збірної України. Щоб це зробити, потрібно мати великий рівень. Фактично ми для цього працюємо. Хочемо, щоб дитина фізично й морально була готова до збірної України. Уявляєте, зі ста дівчат дві реально фанатіють від цієї справи. Вони готові жертвувати собою, приходити в неділю, залишатися подовше. Однак, є проблема з тим, що ми не можемо собі дозволити брати додаткові години для користування залом.
Тобто шлях такий: спочатку дитина займається у вас, а потім потрапляє до збірної, в систему Ірини Дерюгіної?
Фактично так і є. Дехто мріє потрапити до збірної, і я хочу допомогти їм у цьому.
Ви дотичні до Федерації гімнастики України чи дієте автономно?
Академія входить до Київської й української федерації, щоб дітки мали ліцензії, щоб все було офіційно. Особисто я пів року попрацювала тренером у збірній України. Хотіла спробувати себе у цій ролі, зрозуміти, чи зможу подужати роботу. Потім зрозуміла, що станом на зараз я хочу займатися іншим. У років 50-55, можливо, бачу себе тренером у збірній, але зараз мені 31. Хочу спробувати того життя, яке було не доступним мені під час професійної кар’єри. Окрім того, хочу розвиватись в напрямку спортивної дипломатії. Коли потрібно говорити гучно про Крим, про відсторонення росіян і білорусів, було б добре розуміти всі тонкощі цієї справи.
Хоч ви вже не працюєте у збірній України, однак знаєте про стан справ у Федерації гімнастики України, яку хитає від скандалів. З останнього – проведення сумнівного Чемпіонату України зі спортивної гімнастики. Що ви думаєте про це? Як оптимізувати роботу федерації?
Роботу федерації коментувати складно, адже я працювала над спортивною частиною, а не технічною. Авжеж, я читала про цей скандальний чемпіонат, ознайомлювалася з коментарями Стелли Захарової. Я вважаю, що можна було обійтися без цих витрат. Спілкувалася з цього приводу з високопосадовцями й розумію, що є бюджет, який закладають на початку сезону. Однак, ці гроші, які пішли невідомій блогерці (мова про 23-річну Валерію Гуторку, власницю компанії "Київ медіа продакшн", якій заплатили 6,6 мільйона гривень на організацію змагань, – Lb.ua), можна було віддати на благодійність. В умовах війни ці кошти варто б витратити по-іншому. Важливо також, щоб у тому турнірі взяли участь члени збірної України. Таким чином можна було б популяризувати спортивну гімнастику серед молоді. Коли проводять такий великий турнір без зірок спортивної гімнастики, тоді навіщо взагалі він потрібен?...
Ганно, ви – остання олімпійська призерка України в художній гімнастиці. Невже в Україні за 8 років ніхто не зміг наблизитися до вашого рівня?
Така ж ситуація була, коли Анна Безсонова і Наталія Годунко завершили кар’єру. Здавалося, що вони будуть вічними, тому тренери були зосереджені саме на них. Як наслідок, не готували наступне покоління, тому була певна прірва. Потім з’явилася Аліна Максименко, я, Вікторія Мазур, Вікторія Шинкаренко, але ми були ще не готовими. У ситуації зі мною сталося теж саме. Хоча знаю дуже багато дівчат, які могли б і мали б мене замінити.
Наприклад?
Вікторія Онопрієнко, Христина Погранична, Влада Нікольченко — усі дівчата дуже високого рівня. Чому їм не вдалося здобути медаль? З плином часу я зрозуміла, що олімпійська нагорода — не для усіх, адже її треба вистраждати, проплакати, вигризти. Ми могли взяти медаль у Парижі, але, думаю, Таїсії Онофрійчук не вистачило часу. Вона яскраво заявила про себе, але світ був до цього не готовим. Зараз вона розпочинає нове чотириріччя лідером, тому — все в її руках.
Як ви відреагували на те, що замість Вікторії Онопрієнко, яка здобула ліцензію, на Олімпіаду поїхала саме Таїсія Онофрійчук?
Я розумію Вікторію як гімнастку. Теж саме могло трапитися й зі мною перед Олімпіадою-2012 у Лондоні. Важко уявити, як вона це пережила. Для людини, яка віддала стільки часу гімнастиці, це велике потрясіння. Після такого можна взагалі не встати. Однак, я бачила Віку, тому думаю, що вона знайде себе. У ситуації, що сталася, був один вихід — дві олімпійські ліцензії. А коли вона одна, то вибрати дуже важко. У підсумку можна припустити, що рішення було правильним, бо Тая якісно виступила на Олімпіаді. Якби поїхала Віка, чи взяла б вона медаль? Не знаю, можна тільки гадати.
Олімпіада у Парижі була останнім шансом Вікторії Онопрієнко?
Зараз такі правила у гімнастиці, що можна повернутися. Вони стали легшими, бо акцент на артистизмі. Нещодавно у спорт повернулася азербайджанська гімнастка Лала Юсіфова, яка виступала ще зі мною, потім закінчила кар’єру і поновила її. Зараз вона виступає за Велику Британію. Все можливо! Усе залежить від Вікторії, тому тут складно сказати.
Росіянам не місце на міжнародній арені.
Ви говорили про те, що хочете розвиватися у спортивній дипломатії. Якби міністр молоді та спорту Матвій Бідний запропонував би вам посаду в міністерстві, ви би погодились?
Складно сказати. Усе залежить від посади й обов’язків. Коли я чогось не знаю і не розумію, то не беруся робити абияк. Я би подумала про це.
Якби ви погодилися, то, швидше за все, одним з напрямків роботи було б продовження недопуску росіян і білорусів до міжнародних змагань. Останнім часом у світі спорту говорять про ймовірне пом’якшення санкцій для них. Що робити Україні у цьому напрямку?
Україна повинна не зупинятися говорити. НОК і Мінмолодьспорту повинні працювати над цим 24/7. Те ж саме стосується і спортсменів. На початку повномасштабного вторгнення ми писали листи до Томаса Баха (президент МОК, – Lb.ua), до міжнародних федерацій. Уявляєте вагу листа, який підписали 50 українських призерів і чемпіонів? Це золотий папір. Це все теж вплинуло на те, що росіян і білорусів забанили. Нам потрібно продовжувати говорити про це на пресконференціях, пушити цю тему у соцмережах. Війна триває, росіяни продовжують вбивати наших людей, тому не можна зупинятися. Їм не місце на міжнародній арені. Спорт – це частина пропаганди у Росії. Не здивувалася б, якби росіянки з’явилися на килимі у купальниках зі своєю “зеткою”, або на трибунах влаштували б якийсь акт пропаганди. Спорт – це про дружбу і повагу, тому їм не місце на змаганнях з цивілізованими країнами.
Чи може кейс Саші Паскаль (українська гімнастка, яка втратила ногу внаслідок російської ракетної атаки, – Lb.ua) стати ще одним аргументом того, що російські й білоруські гімнастки повинні бути відстороненими від змагань?
Я обожнюю цю людину. Мені не подобається, коли її життєву трагедію називають кейсом. Водночас, я розумію, що Олександру повинен бачити світ. Хочеться, щоб вона вийшла на сцену і їй поаплодували. Її поранення — це наслідок російської агресії, це наслідок прильоту російської ракети у будинок її сім’ї. На жаль, це не поодинокий випадок. Гімнастка з Маріуполя загинула внаслідок російських бомбардувань. Це діти! Про це потрібно голосно говорити, щоб про це знав весь світ.
Світова гімнастика втратила без росіянок і білорусок за три роки відсторонення?
Років десять не думала, що скажу так, але тренди зараз задають Італія, Болгарія, Німеччина й Україна. Україна завжди була серед найсильніших, а от інші країни зробили якісний ривок. Російські гімнастки були сильними, але, мені здається, що світ просто звик до них. Навіть якщо вони помиляються, до них ставилися краще. Ймовірно, це теж була частина російської пропаганди. Спорт від цього не вигравав, бо в інших країн було менше шансів на медаль. Зараз же загальний рівень гімнастики зростає, адже він масштабується.Чекаю, щоб США теж підібралися до п’єдесталу. У підсумку від цього всі виграють.
Его не дозволило піти в тінь. Тому вирішила розвиватися у різних напрямках.
Ви зробили круту кар’єру спортсменки та змогли продовжити розвиватися поза спортом. У чому секрет?
Я думала, що відпочиватиму після завершення кар’єри, бо довелося багато працювати у дитинстві і юності. Не вдалося… Зрозуміла, що у випадку зупинки публічної діяльності про мене за тиждень забудуть. Я не могла цього допустити, его не дозволило піти в тінь. Тому вирішила працювати над собою та розвиватися у різних напрямках. Це і про гімнастику, турнір, академію, книгу, телебачення, соціальні мережі. Це про особистий бренд. Художня гімнастика — дуже популярний вид спорту серед дівчат, але загалом невелика кількість українців цим цікавиться, особливо коли кар’єра закінчилася.
У цьому суть спорту і спортсмена. Спочатку здобуваєш нагороди, потім передаєш досвід наступним поколінням і працюєш для змін на краще у країні.
Наскільки складно це робити під час війни?
Багато енергії витрачаю на суперечки з родиною. Коли ви не думаєте однаково, коли намагаєшся пояснити, що насправді відбувається. Крим – це вкрай болюча для мене тема. Мене, як й інших українців, буквально, вирвали з Криму у 2014 році, забравши вагому частину життя. Після повномасштабного вторгнення було складно зібрати себе докупи. Діти поїхали, деякі тренери теж. Потрібно було знайти новий зал з бомбосховищем, забезпечити світло і тепло. Розвивати академію зараз – це вкрай складно, адже є багато організаційних моментів, які кожен день потрібно вирішувати.
У вас родина в Криму?
Мама, так. 11-й рік окупації Криму. Людина, яка живе там, я думаю, не може не піддатися пропаганді, але від цього не легше. Коли чуєш від рідних деякі слова, то навіть не розумієш, як таке може бути. Водночас я не можу нічого з цим зробити. Чекаємо на повернення Криму. З Криму все почалося і ним все закінчиться.
Що ви думаєте про зміну спортивного громадянства Іллі Ковтуна?
Мені теж пропонували змінити громадянство у 2014 році, але я відмовилася. Спортсмен – це про ціль: або медаль здобути, або грошей заробити. У Ковтуна вже є медаль. Мені здається, що він керувався якимись своїми інтересами, про які я не знаю. Я не підтримую це рішення, але прошу не сваритися і пам’ятати, що він зробив для України. Як мінімум, підняв прапор України у Парижі.
У вас є можливість звернутися до українців.
Я прошу об’єднуватися, гуртуватися і підтримувати один одного. Зараз складний час, багато викликів, які ми зможемо подолати тільки разом, тільки об’єднаними. Фокусуймося на точках, які нас об’єднують, будьмо гідними тих людей, які кожного дня боронять нас на фронті від ворога.