Інженери в регіонах
Розкажіть, як ви визначаєте міста, через які пролягатиме серія подій?
Тури ми проводимо в семи містах, не повторюючи їх. Лише для Дніпра зробили виключення, адже минулого року там була досить насичена програма – багато класних, якісних спеціалістів, цікаві розробки. Багато фіналістів було з Дніпра і три переможці з п’яти.
Ми спеціально не фокусуємося на Києві і Львові, тому що там і так досить багато подій defence-сектору. А якраз у регіонах їх менше або немає взагалі. І ми отримали на місцях багато фідбеку, що цього дуже не вистачає, оскільки спеціалісти є, але вони один з одним не комунікують, а проєкт не тільки для пошуку фінансування, а й для спільнотоутворення.
Ми маємо успішні кейси, де команда інженерів познайомилася з військовими на минулій «Країні інженерів», довго працювали над продуктом і зараз він допомагає і працює на фронті. Це «Кабан» – комплексна система віддаленого керування автомобілем. Команда розробників спочатку познайомилася з Третім армійським корпусом ЗСУ, а зараз вже співпрацюють із 429-ю окремою бригадою безпілотних систем «АХІЛЛЕС» і 49-ю окремою бригадою розгородження ЗСУ.
Читайте такожВ Україні розробили систему дистанційного керування автомобілями. Як вона працює
Який вигляд має один день із туру?
Формат класичний: в кожному місті на один день. Перша частина дня – це case study (ситуаційний аналіз) від експертів.
Друга – пітчинг проєктів і нетворкінг вже в кінці дня. На пітчинг виходить від 10 до 15 проєктів на кожне місто.
Що це за проєкти? Що було в тренді минулого року і що цього року?
Точно в тренді БпЛА і все, що їх стосується. Загалом багато різноманітних розробок. Є більш публічні, є менш публічні.
Можу говорити про наших переможців, що є у публічному доступі. Наприклад, $30 тис. отримав ручний дрон-перехоплювач для перехоплення FPV-дронів «Бабка», по $20 тис. отримали мультиканальна станція перехоплення аналогового відеосигналу, єдина екосистема контролю рубежів та розумні системи РЕБ для подавлення відеосигналу «Жаба» і $10 тис. – дрон-розвідник «Спостерігач».
Як ви відбираєте учасників?
Звичайно, що пріоритет надається людям з інженерним досвідом. Учасники проходять реєстрацію, безпекову перевірку.
Якщо у кандидата зовсім немає технічної освіти, досвіду, то є велика ймовірність, що реєстрацію він не пройде, бо локація по кількості учасників достатньо обмежена – зважаючи на безпеку, більшість заходів ми проводимо в укритті.
Але і студенти до нас теж приходять, якщо вони навчаються на профільних спеціалізаціях або мають потужну мотивацію.
Читайте також«Постійна інженерна гонка». Як влаштований ринок праці в українському DefenseTech і чи допоможе відкритий експорт
Який рівень зазвичай у команд-учасниць?
Насправді дуже різний. В Черкасах була студентка четвертого курсу Чернігівської політехніки, представляла прототип вбудованої системи керування мобільним роботом з використанням комп'ютерного зору.
Всі були в захваті, зважаючи на те, що це досить юна учасниця, але достатньо талановита і представники виробників звернули на неї увагу.
Приходять і військові з конкретними розробками. Звичайно, їхній рівень значно вищий, бо вони розуміють проблему і чітко готують рішення.
Були команди, що складаються з одного інженера, який працює над розробкою, а є – у яких уже невеличке виробництво.
Але всі учасники, які пройшли у фінал або які стали переможцями, це вже більш зрілі розробки. Ми оцінюємо розробки за технічною якістю, рівнем готовності, наскільки вони актуальні для сфери, який у них потенціал до реалізації, масштабування, роботи на фронті.
У чому такий феномен Дніпра?
Думаю, тому що там багато військових. І насправді саме в Дніпрі було багато військових розробок. Плюс це достатньо близько до фронту, відповідно і цивільним розробникам простіше знайти контакти і ближче поїхати, протестувати.
Як шукають роботу і кандидатів
Яка роль компаній-виробників у проєкті – пошук кадрів?
У нас є великий представник українського miltech-виробника, з яким ми ексклюзивно співпрацюємо, не можу озвучувати назву.
Цього разу на підготовці до нової серії «Країни інженерів», ми отримали велику кількість заявок від виробників, які хотіли долучатися. Але на той момент партнерства вже були сформовані. Та ми для себе їх записали і на майбутнє будемо думати, можливо, над розширенням формату, щоб залучати ще більше компаній, можливо регіональних виробників.
Наскільки якісна ця історія в плані пошуку роботи і пошуку кандидата на посаду в своїй компанії?
Насправді складно оцінити, тому що є конфіденційні етапи і безпекова складова, через що ми не можемо до кінця відслідковувати кандидатів.
Плюс, окрім якості кандидатів, важливо, щоб була глибока експертиза у рекрутерів, які "хантять" собі співробітників, тут потрібно більше розуміти фахово, хто тобі потрібен.
Складність у тому, що це досить рідкісна зараз спеціалізація, чи це нюанс галузі, що вона така закрита?
Не вистачає досвіду в RnD, з інноваційними продуктами. Галузь швидко розвивається, запити фронту змінюються і потрібно швидко адаптуватися. Ти, можливо, тільки навчився одному, а тобі вже потрібно вчитися іншому.
Плюс, якщо ми говоримо про міжнародну компанію – потрібно знати іноземну мову і часто це може стати стопером.
До вас часто звертаються саме іноземні miltech-компанії, що відкривають в Україні свої представництва?
Звертаються. 1-2 кожного тижня, в середньому. Загалом, українські miltech-виробники становлять 32% наших замовників рекрутингу під ключ.
Чи реально, на ваш погляд, взагалі порахувати, скільки в Україні інженерів, здатних працювати саме в miltech-галузі?
З підрахунків наших рекрутерів розуміємо, що кілька десятків тисяч досвідчених точно є. А без попереднього досвіду в miltech, можливо, навіть і кількасот тисяч з інженерним досвідом.
Насправді залежить, про яких спеціалістів мова, бо можна, наприклад, працювати збірником БпЛА і без інженерної технічної основи. Це не зовсім інженери в класичному розумінні.
Люди є, спеціалісти є, але питання в їхньому рівні, тому що, на жаль, не вистачає часу на підготовку цих спеціалістів. Є кейс програми Fire Point з Київським авіаційним інститутом, які планують починати співпрацю із студентами. Але програма цьогоріч не вдалася. І вони зараз запускають курси, щоб готувати спеціалістів до вступних іспитів під програму.
Читайте також«150 заявок на програму з Fire Point і ніхто не пройшов». Президентка КАІ про вступну кампанію, співпрацю з бізнесом та вплив ШІ
Можливо, нам потрібно йти ще далі і зі старших класів починати цю освіту. Але зараз з безпековою ситуацією, особливо в Києві і прифронтових містах, де постійні тривоги і навчання в укриттях або онлайн – це далеке від ідеалу навчання.
До речі, щодо навчання школярів, згадала, що в Житомирі був кейс, коли нам написав учитель, дуже просив, щоб допустили його учня, бо він не встиг зареєструватися, але дуже хотів узяти участь. І потім цей учитель після «Країни інженерів» написав відгук «попри паніку перед НМТ, невизначеність та втому, цей термінатор після заходу буквально ожив, забув про все і одразу сів розробляти нову плату, щоб вивести наш проєкт на новий рівень».
Тому «Країна інженерів» надихає і школярів.
Читайте такожОнлайн інженера не навчиш: який виклик для київських університетів створили тривалі та часті тривоги
Президентка КАІ Ксенія Семенова також розповідала, що значний вплив на вибір абітурієнтів мають їхні батьки, особливо мами. Вони це якось відслідковували по відвідуваннях сайту. Вашими проєктами цікавляться батьки школярів, студентів?
На «Країні інженерів» було декілька випадків, не дуже багато, але дійсно приходили студенти з батьками.
Та все ж ми переважно спеціалізуємося на залученні вже більш досвідчених спеціалістів.
Що, із ваших спостережень, варто змінювати вже сьогодні, щоб, умовно, за п'ять років ситуація стала кращою на ринку праці в miltech-галузі?
Напевно, зважаючи на тенденцію, це освіта і освітні програми. Також більше працювати з регіональними інженерами. Тому що зараз все одно багато можливостей сконцентровано навколо столиці. Це зрозуміло, але компанії швидко ростуть, технічних спеціалістів не вистачає, тому потрібно їхати і шукати їх.
І посилювати команди інженерів з інших міст. Можливо, створювати навчальні програми, хакатони, як для молоді, яка тільки починає свій шлях, так і для вже досвідчених спеціалістів. Тут потрібно розуміти, що якщо ти, маючи технічну освіту, вже 20 років не працюєш по спеціальності, вона, на жаль, зараз вже не така актуальна.
Тому якщо б було багато освітніх програм, де, наприклад, більш досвідчені команди вчили менш досвідчених, то це допомогло б нам краще розвиватися і бути більш готовими до майбутніх викликів.
Що б ви могли порадити інженерам, людям із технічною освітою, які не в Києві, чи Львові, а десь в регіоні спостерігають за ситуацією і не знають, варто чи ні долучатися?
Шукати можливості, слідкувати за Lobby X, анонсами, подаватися на вакансії, вчитися, не зупинятися в своєму розвитку, експериментувати.
Якщо є така можливість, то намагатися тестувати свої розробки з військовими, щоб не було розриву, коли цивільні інженери придумують щось, що потім не працює в бойових умовах. Тому – не забувати про те, що вони це розробляють для військових, і це повинно бути швидко, легко, адаптивно до змін, і за ідеального сценарію – мати перспективу для масштабування, оскільки гарний якісний виріб користуватиметься попитом і буде потрібен на фронті у значно більших масштабах.
