ГоловнаСуспільствоВійна

Влад Маховський, волонтер-евакуаційник: «Спочатку сидять через корову, а потім вже ні їх, ні корову ніхто не забере»

Влад Маховський вивозить людей з небезпечних прифронтових місць з 2014 року. Звичайний підприємець, пастор баптистської церкви із Запоріжжя, волонтер. Просто мав бус, якось спробував допомогти — і евакуює людей донині. Було, що в чоловіка цілеспрямовано влучив дрон, сильно поранив. На Луганщині він побував у полоні в донських козаків — як український «диверсант». Шість днів Влада катували і погрожували розстрілом, зрештою відібрали авто і відпустили. Кошти на новий бус допомогли зібрати друзі з-за кордону. Страхи навчився переборювати, максимально захищає себе й авто від ворожої зброї і їздить далі. Зараз шляхами Запоріжжя. Уже за кілька кілометрів від обласного центру, каже, умови такі, що треба людей евакуйовувати.

Він розповів LB.ua, як пробираються волонтери через смугу суцільних перешкод, як захищають себе і пасажирів у дорозі, чому люди до останнього відмовляються виїжджати і що відбувається, коли втікати все-таки доводиться або надто пізно.

Волонтер Влад Маховський
Фото: Facebook/Влад Маховський
Волонтер Влад Маховський

Учора ще стояв міст, а сьогодні район уже відрізаний

Пане Владе, звідки зараз евакуюють цивільних на Запоріжжі?

Здебільшого з Оріхівського напрямку: Зарічне, Юрківка, Комишуваха. Зараз ще підключилось Біленьке — дзвонять люди, просять вивезти. Раніше постійно з Гуляйпільського забирали. А потім почалося — Різдвянка, Любицьке… Та вже відразу за Запоріжжям починається зона, де жити, можна сказати, вже неможливо (і в самому місті не скрізь можливо). А ще пару місяців тому така зона починалась кілометрів за десять від нього. Небезпека все ближче, хоча лінія фронту не наближається і місцями ми навіть відкинули їх. Але російський контроль FPV-дронами, КАБи — і стає небезпечніше. Над Запоріжжям «Молнії» вже літають.

Усе більше руйнувань навколо. Дістають і по обласному центру, і села кошмарять. Ось Біленьке: Дніпро відділяє селище від ворога (це 2–2,5 км), природна перешкода — і прямих штурмів немає. Але ця близькість дозволяє постійно кружляти над ним FPV-дронам. Учора (розмова з волонтером відбулася 24 березня. — Ред.) евакуйовували звідти бабусю на візочку — скаржилась, що аптеки вже не працюють, світла нема, води теж, магазини виїжджають. Комунікації розірвані, і людині, яка потребує особливої допомоги, вже важко виживати в таких місцях.

Населення починає всерйоз нервувати і просити евакуації, коли, умовно, КАБи падають уже не щотижня, а щодня?

Вони постійно вже падають. Зазвичай найбільше людей звертається після особливо інтенсивних обстрілів. Поприлітали КАБи, пару вулиць знесли — маємо сплеск заявок. Чим спокійніше, тим менше дзвінків. Так завжди було. Люди до останнього чекають: а раптом все закінчиться, якось пронесе. Це хіба вже загине хтось у родині чи поряд, будинок зруйнує прильотом…

Евакуація населення
Фото: Зі сторінки Влада Маховського у Facebook
Евакуація населення

Ось у Зарічному довго було більш-менш тихо, хоча сусідню Комишуваху обстрілювали. І люди жили собі. Тільки після кількох серйозних прильотів, руйнувань, коли дрони в повітрі висіли вже щільно і за цивільними ганялися, почали виїжджати.

А до того часу в Зарічному ще були якісь зв’язки з іншими населеними пунктами, можна було жити, працювати?

На городі хіба що. Логістичні шляхи руйнуються, мости теж. Сьогодні заїжджали в один район Комишувахи — Хитрівку: там раніше міст був, а вже зруйнований. Інший шлях є, але там насип, коли погода дощова, вже не заїдеш — розвезе і район відрізаний. Тобто це вже не життя, а виживання.

Усе дуже швидко міняється. Ще вчора тут було життя, а сьогодні руїни. Три-чотири КАБи прилетіли — і вулиці нема. Їдемо сьогодні в Комишуваху — на в’їзді вже нові будинки стерті, а ще днів зо два тому стояли. Озираєшся наліво, направо — як же сильно за місяць усе змінилося…

Навіть якщо люди готові виживати, як вони це роблять і коли вирішують тікати?

Коли житло знищене, нічого не лишилось, ніде жити — край. А доти ховаються в погребах, підвалах. Місяць тому на околиці Комишувахи сильні прильоти, та люди вижили, бо в підвалі сиділи. Вилізли — будинку нема, що вдієш? Виїхали.

Люди наважуються виїжджати, коли будинки вже вщент зруйновані
Фото: Facebook Влада Маховського
Люди наважуються виїжджати, коли будинки вже вщент зруйновані

Бувало, що і гинули так люди. Ще раніше, коли евакуйовували з Авдіївки, людей присипало і навіть тіл не могли забрати. Бо ні ДСНС, ніхто не приїжджає розкопувати. Одна жінка так загинула, я потім приїжджав до тіла — собаки його розірвали, порозтягували.

Не встигли її вивезти?

Заявки не було. Просто сиділи люди до останнього, а прилетіло сильно — і все. Лікарі й інші служби на допомогу вже не приїжджають в такі місця. Техніка не може заїхати. Раніше колись ще пробувала, щоб людей з-під завалів діставати — але її відразу нищать.

У Запорізькій області, слава Богу, ще поки до того не дійшло — і поліція, і ДСНС прибувають.

Хто ці люди, які просять вас про евакуацію: маломобільні, старенькі чи й молоді родини з дітьми?

Буває, родини. Ось у Комишувасі зараз обов’язкова евакуація родин з дітьми. Але обов’язкова ще не примусова… Повинні б виїхати, і багато родин з дітками так зробили, та не всі. Стареньких багато. Ось вивезли сьогодні бабусю 88 років із сином (50+ років) — самі вже не вибралися б. Бабусю виводили, в машину ледве затягли.

Ждуни трапляються? Чи їм уже ні за що триматися і де жити-чекати…

Хтозна, завжди десь щось таке є. Учора в Біленькому трапилась жіночка — почала розказувать, що ось, воюють брат з братом. Кажу: який брат, а напав хто? Таке мислення — от воюють якісь між собою, а якби не бились, то й лиха усім не було б. Я їй пояснюю, хто напав першим, хто захищається. Але такі думки є в людей. Не те що дискусії з ними вів, але ж не хочеться, щоб останнє слово за ними лишалось.

А ті, хто з дітьми до останнього лишається, як аргументують?

Завжди питаємо: чому? «А де жити, за що жити…» Важко на нове місце перебиратися, у невідомість. Удома хоч і небезпечно, але все знайоме, є город — щось собі там робиш, звичний побут. Людям так зрозуміліше. Декого вивозиш, а вони потім повертаються. Не влаштувались, приїхали додому. І бувало, потім вдруге таких вивозили. Якщо не гинули, сидячи до останнього в небезпеці.

Головою на всі 360 градусів і рушниця напоготові

Наскільки небезпечно проводити евакуації, що найбільше дошкуляє — дрони?

Так, найбільше. КАБ летить — про це навіть у Telegram-групах можна прочитати, на яких напрямках небезпека. Бачимо, що на нас — виїхали за місто, стали десь, перечекали загрозу, поїхали. А FPV з’являються зненацька. Їдемо сьогодні, детектор дронів показує, що над Комишувахою летить, над центральною вулицею. Заховалися, бачимо — пішов за місто, можна вибиратися. І таке будь-якої миті. Учора були в Біленькому — «мавік», імовірно, над нами розвідував, виявив, що ми є, а вже потім прилетів камікадзе. А «мавіків» детектором ми не бачимо. На щастя, РЕБ спрацював, дрон упав на підльоті. А був би на оптоволокні — невідомо, як би скінчилося. І таке постійно.

Волонтери завжди мають при собі рушниці для захисту від дронів
Фото: Facebook Влада Маховського
Волонтери завжди мають при собі рушниці для захисту від дронів

Маємо на озброєнні, крім детектора, РЕБ на авто, помпові рушниці, сіткомет проти дронів — усе, що можна використати для самозахисту. Краще, коли вдається сховатися від FPV: треба вибігти з машини, знайти укриття чи якісь дерева, через які дрон не залетить. Але трапляється, що влучає. Місяців зо два тому у Верхній Терсі їхали двома авто, і в перше — поліцейське — влучив дрон (наше другим йшло). Ледве відтягнули, потім поліцейські вже якось забрали.

Працюєте в супроводі поліцейських?

Не завжди, але стараємося підключати їх або вони нас. Вони нас, бо в нас більша автівка (можна вивезти лежачого) і броньована, з РЕБ-системами тощо. А нам з ними краще, бо можуть контролювати небо, у них більше інформації про повітряні небезпеки. От і кооперуємося, разом зручніше. Недавно і з Оріхова їхали з поліцейськими, і вони першими помітили, що над шляхом дрон висів. Заховались, перечекали, поки не полетів далі.

Їдемо завжди напоготові, з рушницею в руках. Періодично доводиться відстрілюватись, особливо важко в Авдіївці було, Гуляйполі. Хоча в Авдіївці я сам евакуйовував — ситуація дозволяла, а зараз один не впораєшся, напарник потрібен — вчасно вискочити, відстрілятися. Очей треба і рук.

Ми ж не професіонали, просто віримо, що Бог допоможе. Я віруючий, пастор церкви, і віра мені допомагає. Хоча влучало вже двічі і не тільки по автівках, а й по мені. Та зазвичай нема часу розмірковувати, виберешся чи ні, треба їхати і все. Робити, що робимо.

До евакуації намагаються залучати поліцейських
Фото: Facebook/Влад Маховський
До евакуації намагаються залучати поліцейських

Червоні хрести на вашому транспорті привертають увагу росіян чи, навпаки, захищають?

Ми часто на білому авто з червоними хрестами їздили, воно без РЕБів. А останнім часом більше на зеленому, бо воно із засобами РЕБ. І в Біленьке того разу, як дрон на нас летів, вирішили їхати зеленим, хоч воно захисним кольором більше уваги привертає. Досвід каже, що і по цивільних автівках росіяни б’ють, колір і червоні хрести значення не мають. У 2024-му в Авдіївці евакуаційне авто з великим хрестом знищили ж. Спочатку прямо в мене поцілили, поранили, а машину вже потім добили. Це все вже було, проходили.

А ворожі групи: ДРГ чи розвідників — зустрічаєте в поїздках?

Лише раз, у 2022 році їхав у Василівку, натрапив на розвідницьку групу. Затримали нас і, на щастя, відпустили. Просто пощастило тоді.

Везуть каструлі, курей залишають

Буває таке, що доводиться відмовляти людям?

Звісно. Якщо заявка з таких місць, які, розуміємо, вже не в сірій, а в червоній зоні і заїхати неможливо. От зараз ніхто з волонтерів уже не їздить у Костянтинівку, наприклад. Тільки якщо у військових буде ротація, то з ними іноді цивільним вдається проскочити.

Зазвичай з часом евакуація тільки ускладнюється. Сьогодні ти з населеного пункту можеш ще і людей, і більше речей їхніх вивезти, а що далі, то небезпечніше. Хіба що безпекова ситуація тимчасово міняється на краще і виникають вікна можливостей. Дощ чи туман, наприклад, дозволяють заїхати, поки дрони малоактивні, або до сходу сонця, затемна.

Але сидять. Пропонував якось жінці вивезти її разом з коровами, козами, коли ще була така можливість — не хотіла. А потім мости розбили — і все. Знаю, потім якось вивезли її, але ж не з усім майном. Люди сидять спочатку через корову, а потім настає момент, коли ні їх, ні корову ніхто не заїде забрати.

Спочатку люди не хочуть виїжджати, а потім уже не мають змоги
Фото: facebook/Влад Маховський
Спочатку люди не хочуть виїжджати, а потім уже не мають змоги

І що тоді з ними?

Багато тварин просто бігають — і кіз залишають люди, і курей. Коли вже страх охоплює, усе залишають і тікають. Іноді допомагаємо — ось з Оріхова вивезли цілу машину собак і кількох котів. А взагалі хоч відв’язували б собак, перш ніж виїхати. Бо є й такі індивідууми: залишають на прив’язі, мовляв, буду приїжджати, годувати, а насправді потім ніхто не їздить, а собака припнута. Чи на сусідів лишають, а люди виїхали й забули. Тоді збиваються у зграї, якісь і гинуть.

А що зі собою везуть в евакуацію?

Хто що може. І каструлі, і подушки, і ковдри. Не завжди можемо все вмістити, просимо про дві-три сумки зі собою і все. Гуманітарку тягнуть, крупи, запаси намагаються взяти. Тяжке, ще й габаритне. Хом’яків вивозили, шиншил, папуг. Одна, з Авдіївки, у мене жила і якось випурхнула, а іншу вивезли — у знайомих зараз. А в мене дві собаки врятовані живуть: одна на виїзді з Оріхова в антидроновій сітці заплуталась, виплутали і забрали. Нерідко таке буває, що в сітках-тунелях, якими захищають дороги, собаки застрягають. Вони без допомоги людини вже не виберуться з такої сітки.

Евакуація з Оріхівського району
Фото: Зі сторінки Влада Маховського у facebook
Евакуація з Оріхівського району

Якісь особливі людські історії запам’яталися? Хоч зрозуміло, що за плечима їх уже сотні.

Найбільше дівчинка з Авдіївки, яку не вдалося врятувати. Еля, Еліна Федоренко. Бабуся з дідусем у неї були опікунами і відмовлялися виїхати з міста, у підвалах жили. Я виставляв тоді цю історію в соцмережах — намагався вивезти дитину, та опікуни не давали. А вона лякалась постійних вибухів — і померла внаслідок серцевого нападу. А потім прийшли росіяни, ті бабуся з дідусем їх дочекалися і ще розповідали на російських каналах, які погані українці.

Ось із Таврійського бабусю вивозили — остання лишилася на вулиці. Нема куди їхати, онуки десь живуть, але кажуть — нема місця, щоб прийняти. Плаче. Відвезли в транзитний центр її, а потім у соцмережах про неї писали і одна жінка взяла до себе. Шкода літніх людей, які залишилися самі, і навіть рідні не допомагають їм. Слава Богу, чужі відгукуються. Іноді відслідковую, хто як прилаштувався, але треба далі, далі, інших вивозити. 

Тетяна НегодаТетяна Негода, журналістка