Дві масштабні оперативні цілі противника, які цілком можуть стати жирними крапками напередодні якоїсь переговорної паузи чи подібного перемир’я, – український «пояс фортець» Слов’янськ – Краматорськ – Дружківка – Костянтинівка та Запоріжжя.
Завдання захопити «пояс фортець» покладене на угруповання військ «Юг» та «Центр», посилені угрупованням морської піхоти (тут – вся морська піхота росіян, крім 810-ї бригади ЧФ, котра вмирає на Сумщині) та 76-а десантно-штурмова, днями відведена з передової біля Мирнограда через втрати. Північно-східніше Слов’янська 20-а і 25-а армії противника намагаються через Лиман обійти агломерацію та створити загрозу оточення.
Похід на Запоріжжя намагаються реалізувати УВ «Восток», що атакує через Гуляйполе, та УВ «Днепр», котре наступає на північ вздовж Дніпра на Оріхівському напрямку.
«Пояс фортець»: вздовж шосе від Слов’янська до Костянтинівки – кілометрів 40-50, відстань до передової від Слов’янська – 26 км (до Різниківки), від Краматорська – 30 км (до Васюківки), від Дружківки – 15 км (до Віролюбівки), на околицях Костянтинівки вже точаться бої. Після відходу підрозділів Сил оборони з Сіверська противник намагався просунутися на ділянці близько 2 км завширшки між Сіверськом та Свято-Покровським. За січень тут окупанти мали локальний успіх західніше Сіверська, намагаються оточити Свято-Покровське (що практично виконали станом на 28 січня), але вперлися в оборону Різниківки і далі рухатися не можуть.
Південніше на початок року ворог мав два вклинення глибиною 3 км південніше Званівки та 5 км – між Федорівкою та Васюківкою в напрямку Никифорівки. Після окремих просувань 17 та 22 січня ворог був зупинений, тривають позиційні бої. Напрямок штурмових дій свідчить, що ворог проривається на Никифорівку.
Ще південніше ворог намагався обійти Часів Яр з півночі та просуватися біля Новомаркового. Противник активний на ділянці Новомаркове – Майське та на південний схід від Привілля. 26 січня агресор просунувся на Міньківку та увійшов до села.
Головні події розвиваються на південний схід від Костянтинівки. Ворог наступає вздовж трьох шосе (спрощує собі логістику) – Бахмут – Костянтинівка, Ясинувата – Костянтинівка та Мирноград – Костянтинівка. Головні актори, які ведуть постійні штурмові дії проти Сил оборони, – 103-й мсп 150-ї мсд, 255-й мсп та 68-й розвідбат 20-ї мсд 8-ї армії, які намагаються тиснути вздовж всієї цієї ділянки фронту навколо Костянтинівки. З часів боїв за Бахмут тут наступає 72-а омсбр 3-го корпусу та перекинутий з Оріхівського напрямку 78-й мсп 42-ї мсд 58-ї армії. Щодо 20-ї та 150-ї дивізії – їх головні сили також тут, хоча згадок у відкритих медіа про них малувато.
У районі Костянтинівки противник тисне переважно штурмовими підрозділами, дії яких підтримуються артилерією, БПЛА та періодично – окремими бронегрупами. Значну роль відіграють розвідувально-ударні БПЛА для коригування вогню і розвідки українських позицій.
Тактика противника полягає не у швидкому прориві, а в поетапному «видавлюванні» підрозділів Сил оборони: інтенсивні обстріли, атаки малими групами та інфільтрації, спроби зайти з флангів через села й промзони, закріплення на проміжних рубежах і поступове розширення захоплених плацдармів навколо населених пунктів на підступах до Костянтинівки. Бронетехніка застосовується обмежено, переважно для вогневої підтримки або коротких ривків після артпідготовки, щоб мінімізувати втрати від ПТРК і дронів. Противник постійно намагається перерізати логістику 19-го корпусу та знизити стійкість оборони, змушуючи українські підрозділи маневрувати й витрачати резерви, але це не надає гарантій швидкого оперативного успіху.
Ворог несе значні втрати при спробах великих проривів, але продовжує створювати тиск постійними обстрілами і штурмовими діями на кількох напрямках навколо міста.
Покровський напрямок в контексті наступу на пояс фортець є лише проміжною метою, хоч і інтенсивність бойових дій там найвища. В такий спосіб командування УВ противника «Центр» намагається сформувати південний фланг для майбутньої наступальної операції на Слов’янсько-Краматорську агломерацію.
Якщо дуже стисло, то обстановку на напрямку днями в своєму інтерв’ю вичерпно описав командир 7-го Корпусу швидкого реагування ДШВ Сил оборони бригадний генерал Ласійчук: українські десантники частково контролюють північну частину Покровська, Мирноград, хоча російські війська продовжують спроби охопити місто з півночі та атакують з позицій в Котлиному, накопичують живу силу та бойову техніку в окупованій Новогродівці для атак Мирнограда з півночі, продовжують атакувати Гришине, активно застосовують FPV-дрони.
Олександрівський напрямок так само є проміжним. Мета дій ворога – повна окупація Донецької області. Сили оборони утримують трикутник Філія – Олександроград – Іскра. Ворог намагається просунутися вздовж шосе Донецьк – Запоріжжя, прорватися до Покровського, що сприятиме захопленню Гуляйполя.
Запоріжжя: якщо окупація Донецької і Луганської областей одразу була проголошена ціллю так званої СВО, то окупація Запорізької області якось була розчинена в боях за відрізання України від морського узбережжя. Після того, як львівські десантники зламали у Вознесенську Миколаївської області шию російським намаганням прорватися до Южноукраїнської АЕС (яку чекала доля Запорізької АЕС), а 406-а артилерійська бригада ВМС України втопила ракетний крейсер «Москва» і разом з нею – надії росіян на морський десант в Одесі, цирку з вивіскою «Госдума» довелося змінювати конституцію і вписати туди Запорізьку і Херсонську області України, яка свої території. Але Сили оборони і ці плани зламали, тому «конституція» пише про одне, а лінія бойового зіткнення показує зовсім інше.
Саме ця суперечність штовхає УВ «Восток» через Гуляйполе та УВ «Днепр» через Оріхів на Запоріжжя – обласний центр України, майже мільйонник до війни. Від «нуля» вздовж шосе Маріуполь – Запоріжжя – 72 км, від Гуляйполя полями – 87 км, по шосе Донецьк – Запоріжжя від Іскри – 113 км. Бачимо, що з темпом просування ворога, як сьогодні, тут кілька років наступу, не менше. Але для того, щоб робити в Запоріжжі те саме, що зараз – в Херсоні, ворогу треба вийти на рубіж Вільнянськ – Комишуваха. Тоді САУ 2с19 противника зможуть обстрілювати східні і південні райони міста, оператори БПЛА розгорнуть терор цивільного населення. На ці плани критично впливає kill zone Сил оборони, яка сягає 20-25 км, тому всі, хто наблизиться до рубежу максимальної дальності стрільби, будуть знищені. Як зараз відбувається в районі Плавнів: теоретично дальність дозволяє стріляти по південних околицях Запоріжжя, але не виходить, всі, хто і хотів би висунутися на позиції тут, розуміють, що вмруть. Тому не висуваються.
Впродовж січня в Гуляйполі тривали дуже інтенсивні бої за утримання передових позицій і стримування спроб противника просунутися на захід. Окупанти ведуть енергійні штурмові дії поблизу Гуляйполя, в Зеленому, Варварівці, Солодкому, Добропіллі. Щодоби в Гуляйполі 102-а Запорізька бригада ТрО відбиває 16-20 атак. Тут же б’ється 65-а механізована бригада Сил оборони. Після втрати 14 січня частини позицій в місті, зокрема КСП одного з батальйонів 102-ї бригади, командування Сил оборони перекинуло сюди резерви – 425-й штурмовий полк «Скеля», котрий суттєво виправив ситуацію.
Штурмовики активно діють в обороні, проводять пошуково-ударні дії в районі міста. Паралельно проведено низку ротацій, гарнізон Гуляйполя посилено. Ворог втратив наступальний порив, зазнав втрат і останні два тижні мав локальні успіхи лише біля Першотравневого і Дорожнянки. Йдеться про просування на декілька сотень метрів.
Оріхівський напрямок: УВ противника «Днепр», сформоване переважно зі з’єднань ПДВ та 58-ї армії, інтенсивно атакує в районі Степногорська в напрямку на Запоріжжя, тобто найкоротшим шляхом вздовж Дніпра на обласний центр. Весь місяць бойові дії перебували в стані інтенсивного позиційного протистояння з регулярними штурмовими діями, проте масштабних проривів лінії оборони не сталося. Сили оборони утримують свої позиції. Противник обстрілює район Плавнів та прилеглі ділянки. Головні напрямки атак – Приморське і Лук’янівське.
Перекидання 78-го полку 42-ї дивізії з цього напрямку під Костянтинівку, тобто зниження бойового потенціалу УВ «Днепр», може говорити про другорядність цього оперативного напрямку. Це також підтверджує перегрупування 70-ї дивізії 18-ї армії з Придніпровського напрямку під Часів Яр для заміни побитої 98-ї десантної. З високою ймовірністю можна стверджувати, що просування біля Гуляйполя вздовж шосе на Запоріжжя для ворога є більш пріоритетним, а діяти одразу на всіх напрямках ресурси не дозволяють.
Між Дорожнянкою і Малими Щербаками – майже 60 км лінії фронту і вздовж всієї цієї ділянки інтенсивність бойових зіткнень оцінюється як низька.
Придніпровський напрямок: триватимуть бої за острови в дельті Дніпра, спроби противника створити тактичні плацдарми на нашому березі Херсонщини біля мостів, можливо – біля переправ в Тягинці і у Львовому. Наприкінці січня противник евакуювався з острова Олексіївський поблизу Олешок через повну втрату боєздатності особовим складом, котрий не витримав українських обстрілів та атак БПЛА.
Ворог не відмовився від ідеї формування Дніпровської річкової флотилії, тому удари по місцях накопичення будь-яких плавзасобів противника триватимуть.
Хід бойових дій показує, що впродовж зими угруповання противника вирішуватимуть дуже обмежені тактичні завдання, формуючи умови для проведення наступальних операцій під час своєї весняно-літньої кампанії, цілями котрих стануть штурм «поясу фортець» та прорив до Запоріжжя.
