Досі розгублені і непотрібні
Звісно, для ВПО давно є певні програми й сервіси, способи розміститися. Працює «Прихисток» — найбільший в Україні сервіс пошуку безкоштовного житла. І там інформація про майже 36 тис. вільних місць у різних точках країни. Є програма компенсації за втрачене житло за програмою «єВідновлення», пільгові кредити зі ставкою 3 % річних зі строком погашення до 30 років від Держмолодьжитло. З січня 2025 року працює Державна програма субсидій на оренду житла для ВПО (передбачає часткову фінансову компенсацію орендарям й частини податків орендодавцям).
Але «Прихисток» — це, з високою ймовірністю, теж тимчасове житло, ще й з переїздом (часто до місцевості, де роботи не знайдеш).
Іпотека — для молоді до 35, яка має кошти на житло, до якого ще й купа вимог (воно має бути збудоване не більш як 20 років тому тощо). Хоч у липні голова правління Держфонду сприяння молодіжному житловому будівництву Микола Марчук казав, що у 2025 році за програмою «Житло для ВПО» за фінансової підтримки Банку розвитку Ради Європи помешкання зможуть отримати ще майже 1100 родин. Це немало.
Субсидію дають на оренду, тобто це шанс вирватися з гуртожитку, але не осісти у власній квартирці.
З єВідновленням теж усе непросто. «Люди подаються, але суми компенсації замалі, щоб придбати нове житло, і проблеми з обстеженням втраченого житла. Нам часто відказують, що це неможливо, бо там тривають бойові дії», — каже Марина Шевченко, що теж подала заяву на таку компенсацію й обіцяє на своєму кейсі вчити інших, якщо вдасться. Хоча часто без підтримки юристів вибити кошти за цією програмою — задача нереальна, розповідає волонтерка. Кожен випадок треба розбирати індивідуально і боротися.
Буквально днями з’явився ще один механізм: 10 вересня очільник Мінгромад Олексій Кулеба оголосив про старт єОселі для внутрішньо переміщених осіб і мешканців прифронтових регіонів.
У рамках проєкту держава компенсуватиме частину витрат на придбання житла: до 70 % першого внеску, але не більш ніж 30 % вартості житла; протягом першого року відшкодовує до 70 % щомісячного платежу, загалом до 150 тисяч гривень; додатково покриває до 40 тисяч гривень на комісії, збори і страхування.
Вартість житла, яке можна придбати — до двох мільйонів гривень. Але як запрацює проєкт і скільки громадян зможуть скористатися ним, поки що спрогнозувати важко.
Та головне — люди досі розгублені і просто не знають, як їм діяти, будувати далі життя. «Дезорієнтовані, хочуть повернутися, хоч ми всі розуміємо, що вже нема куди, — пояснює пані Марина. — Щось купувати бояться, бо невизначеність. Немає впевненості, що й тут буде безпечно».
Живуть поки що там, де вдалося зачепитися, бо це хоча б безкоштовно. Настрої 50/50: багато пасивних, не готових брати відповідальність за своє ж життя.
«Люди різні, декотрі просто вимагають допомоги, — розповідає засновниця ГО «Фенікс ОМ». — Справді, місцева влада не опікується ними. Але я їм кажу: треба жити тут і зараз, нікому ми не потрібні, треба разом виступати і говорити про свої проблеми».
Три з половиною роки війни, нові люди постійно евакуюються із зони бойових дій, але державної системної допомоги в облаштуванні на нових місцях для них так і немає. Навіть точної цифри немає, скільком людям потрібне постійне житло, каже Ольга Соловей: є тільки кількість зареєстрованих ВПО, яка постійно змінюється. І черги на житло в громадах, яким теж вірити не можна: обставини в людей змінюються швидше, ніж рухаються ті черги. Це все досі на плечах благодійників, волонтерів і спільнот, організованих самими переселенцями для взаємовиручки.
Щастить вирватися з тієї невизначеності, отримати новий дім часто завдяки рідкісним точковим ініціативам. Але вони є.
Смартквартира під ключ
4 вересня 14 родин переселенців отримали сучасні квартири в селі Мізяківські Хутори (Вінниччина). БФ «Житло для ВПО» цілий рік працював з будівлею колишнього будинку для літніх людей, яка роками стояла занедбана і буквально завалена сміттям. Її повністю реконструювали і перетворили на центр соціалізації ВПО. Це такі гуртожитки з повноцінними смартквартирами, зонами відпочинку і навіть укриттями. Таких будинків реанімували вже два, третій у роботі. Перший вдалий проєкт — закинутий гуртожиток в Ірпені — відновили на початку 2024-го, там уже живуть 19 родин.
Під час роботи в Ірпені до фонду звернулася Стрижавська громада з Вінниччини, і завдяки активній співпраці вдалося за рік реалізувати ще один проєкт.
«Велика частина успіху залежить від зацікавленості громади в процесі», — пояснює Ольга Соловей.
Ідея відбудовувати старе житло для ВПО за певною юридичною схемою виникла ще у 2022 році. Зараз і сам фонд шукає об’єкти, і до нього звертаються громади з пропозиціями. Не за кожну будівлю беруться — є перелік вимог.
«Ми робимо невеликі об’єкти — площею до 1000 м² — і в такому стані, який дозволяє завершити роботи за рік. І без юридичних проблем із землею», — розповідає Соловей.
Часто нерухомість у комунальній власності якщо не приватизована, то проблемна: використовується не за призначенням, земля відповідно не оформлена тощо. Був випадок, коли пропонували зайнятися будівлею у приватній власності. Доводиться відмовлятися.
Зараз фонд працює над пропозицією громади Заворичів (Броварський район на Київщині). «Два корпуси гуртожитку, дуже схоже на проєкт в Ірпені», — розповідає президентка благодійного фонду.
Коли роботи завершать, новий центр буде розрахований на 38 сімей (114 осіб). Великий шмат роботи — до пів року — займає саме оцінка ситуації, співпраця з громадами, щоб зрозуміти, чи взагалі можна з того матеріалу щось зробити.
«Активно пропрацьовуємо Київську область, є ще кілька потенційних об’єктів, проводимо оцінку», — каже Ольга Соловей.
Громадам від того чиста вигода, запевняє вона. Кожна має певне навантаження від обладміністрації — повинна прийняти і розселити певну кількість евакуйованих, виконати план. Тож самі шукають, як виходити із ситуації. Нові люди — це покращення демографії, це діти, які підуть до школи і, можливо, врятують її від закриття тощо. Серед переселенців можуть виявитися медики, учителі, комунальники — представники професій, яких не вистачає громаді і які можуть осісти в ній назавжди.
Житло хоч і тимчасове за документами (бо держава взагалі поки що розцінює ситуацію з ВПО як тимчасову, довгострокової політики немає), але воно повноцінне, підкреслює пані Ольга.
«Це принципово важливо: мова не про гуртожитки, а про окремі смартквартири з окремим обліком комунальних послуг», — пояснює вона.
Люди не платять орендної плати, а тільки комуналку і можуть контролювати свої витрати. Житло у власності громади, і вона вирішує, хто має першорядне право на поселення. Крім ВПО, є ще цілий перелік категорій, які можуть претендувати: родини ветеранів, люди з інвалідністю внаслідок бойових дій, багатодітні родини тощо.
«Але це можливість якісного розселення, і ми завжди проговорюємо з громадами, що на перспективу вони можуть застосовувати житло для залучених спеціалістів», — пояснює Соловей.
Якщо ними будуть переселенці — житло просто стане постійним і службовим.
Ремонтні роботи оплачують міжнародні донори. Так, перший об’єкт в Ірпені профінансувала польська Група Dom Development, яка виділила на це 2,5 млн злотих (близько 25 млн грн за тодішнім курсом). На відкритті оновленого будинку побував навіть тодішній посол Республіки Польща в Києві Ярослав Гузи.
Точніше це не ремонт, а повна реконструкція. З облаштуванням ванних кімнат, кухонь, придбанням меблів і техніки для кожної квартирки. «Останній проєкт на Вінниччині коштував 28 млн грн, — розповідає президентка фонду. — Площа 700 м², нове облаштоване укриття поблизу будинку, благоустрій — дитячий майданчик і відпочинкова зона, обладнані квартири».
Є у фонду і досвід купівлі будинків для родин ВПО. Але це ситуативні проєкти, їх реалізували завдяки пожертвам німецьких благодійників. Люди просто зібрали кошти і передали на придбання будинків для двох українських родин.
«Як тільки з’явиться можливість реалізувати нові проєкти з купівлі будинків, ми одразу повідомимо про це», —- пишуть на сторінці фонду у Facebook.
Містечко для луганців на схилах Дніпра
Київська область — серед лідерів за кількістю біженців (більше тільки в Донецькій, Харківській, Дніпропетровській областях і в Києві). На початку року, за даними КОВА, на обліку перебували понад 254 000 внутрішньо переміщених осіб. Це більше, ніж, наприклад, зареєстровано в Запорізькій області (200 тисяч).
Для них на Київщині за всі роки війни створили 32 місця тимчасового розміщення. 17 з них — це модульні містечка, в яких оселилися майже 6 тисяч людей. Під соціальне житло для ВПО облаштували шість об’єктів: гуртожитки в Богуславі, у Сквирі, селах Дорогинка та Михайлівка-Рубежівка, приміщення соціальних готелів у Томашівській, Бориспільській громадах.
Переобладують поліклініку під житловий будинок квартирного типу в місті Славутич. І ще триває Київська обласна цільова програма «Підтримка внутрішньо переміщених осіб на 2023–2025 роки», що передбачає реконструкцію наявних приміщень, а також переобладнання нежитлових приміщень на житлові для тимчасового проживання.
Житла безкоштовного замало навіть тимчасового, каже Марина Шевченко, не всі громади в цьому однаково активні. «От в Обухові нічого не передбачено для ВПО. Я з цим борюсь і вже вступила в комісію з інвентаризації житла», — розповідає вона.
Такі комісії обстежують наявний житловий фонд (гуртожитки, комунальні і порожні квартири, недобудови тощо), дають висновок, чи придатне для проживання і якого ремонту потребує, тоді передають на розгляд міської ради. А та вже вирішує: виділити об’єкт для тимчасового проживання, провести ремонт за бюджетні кошти, передати об’єкт у користування під потреби громади… Складний процес.
Нещодавно стало відомо, що Луганська ОВА вирішила будувати на Київщині нове житло для своїх переселенців. Луганська й Київська обласні адміністрації, Сіверськодонецька міська військова адміністрація та міська рада Українки підписали Меморандум про співпрацю, який передбачає виділення земельної ділянки в межах Української міської громади для спорудження житлових будинків для переселенців.
«Київщина стала домом для понад 55 тисяч жителів Луганщини. Тож Київська ОВА підтримала наші пропозиції щодо будівництва житла на території області», — пояснював очільник ЛОВА Олексій Харченко.
Домовилися вже облаштувати інфраструктуру: під’їзні шляхи, інженерні мережі й інші умови для комфортного проживання.
Олексій Харченко налаштований оптимістично. Наступним кроком має стати виділення землі Українською міськрадою — за планом, наприкінці вересня. «Тоді зможемо повноцінно анонсувати. Забігаючи наперед, хотілося б збудувати три типи житла», — розповідає голова ЛОВА в коментарі LB.ua.
Перший — службове. До міста Українки релокувалася Сіверськодонецька міська лікарня, у ній працюють понад 100 лікарів-ВПО. Тому й будуватися вирішили в цій громаді.
«Вона непроста з огляду на затребуваність землі, але з релокацією лікарні вибудувалися соціальні й ділові зв’язки, — пояснює Харченко. — І службове житло має бути поблизу цього найбільшого переміщеного з Луганщини об’єкта».
На додачу на Київщині живуть 20 % усіх переселенців з Луганської області, тому тут усе збіглося. «Область обрали для пілотного проєкту — першого, мабуть, такого масштабного проєкту для вихідців з Луганщини», — каже чиновник. ОВА розраховує профінансувати це службове житло власним коштом.
Друга частина плану — спеціальне житло для незахищених верств (теж переселенців). Її можна реалізувати за участю міжнародних партнерів, донорів, деякі попередні домовленості вже є.
Паралельно вивчають законні механізми реалізації третьої частини плану — створити житлово-будівельний кооператив для громадян зі статусом ВПО, які зможуть інвестувати власні кошти в будівництво (зокрема, розрахунок і на держпрограму «єОселя» тощо). Розраховують, що ця частина проєкту потенційно успішна: громада приваблива економічно, до Києва близько, інфраструктура розвинена, бонусом — краєвиди Дніпра.
«Ділянка розташована в селі Халеп’я (60 км від Києва. — Ред.). Думаю, людям буде цікаво інвестувати в такий проєкт», — міркує очільник ЛОВА.
Тільки-но її виділять, почнуть проєктування і перемовини з донорами. Якщо це буде за планом, то до кінця року спроєктують будинки і, за словами Харченка, наступного року проєкт на 100 % реалізують. За попередніми розрахунками, мова про 300–400 квартир на приблизно 1000 мешканців.
«Багато хто з міжнародних організацій готовий співпрацювати у сфері забезпечення соціальним житлом, але важливо взяти частину проєкту на себе, щоб вони бачили, що ми теж не пасивні й інвестуємо. Тоді підтягнуться», — переконаний чиновник.
Адміністрація проводила неофіційні опитування і зробила висновок, що якщо відновити будівлю для луганців десь на Черкащині, люди туди не поїдуть — надто травматично знову переїжджати. Зробили висновок, що найдоцільніше скористатися державними програмами компенсацій, які дадуть можливість людям придбати житло, де їм зручно, щоб не руйнувати побут і не змінювати регіон. Навіть школу хочуть облаштувати для ВПО. Точніше в Халеп’ї вона є, однак функціонує, за словами Харченка, відсотків на 10, тож чекає на нових учнів.
Хто зможе претендувати на соціальне житло, ще визначатимуть.
Чудо-містечко
Триває розбудова так званих містечок Хансена. Уже цієї осені мають розпочати роботи в рамках нової програми — будівництва 10 000 квартир для людей, що втратили домівки.
Завдяки підтримці американського благодійника Делла Лоя Хансена на Київщині вже звели понад 800 помешкань для 2,5 тисячі осіб (за даними КОВА). Зокрема, Чудо-містечко Хансена вже є в селі Тарасівка. Збудували комплекс для літніх переселенців у селі Колонщина. А на Софіївській Борщагівці фонд викупив 259 квартир для біженців.
Загалом пан Хансен уклав 50 контрактів про будівництво соціального житла на Київщині. Цього року вони ще тривали, наприклад, будують другу чергу містечка на 200 осіб у Колонщині. Це комплекс індивідуальних чотирикімнатних будинків для літніх людей, які втратили домівки, та інфраструктура. Сучасні комфортні оселі, з терасами, повністю мебльовані, із сантехнікою, побутовою технікою (навіть кондиціонерами) та посудом. Проживання в них абсолютно безкоштовне, навіть комунальні послуги. Дійсно чудо-містечко.
У березні засновник Charity Hansen Ukrainian Mission представив новий проєкт — «Житло для всіх». 20 громадам пропонують побудувати доступне соціальне житло у форматі районів, схожих на Чудо-містечко Хансена. «Житло для всіх» розселило б аж 50 тисяч українців. В ініціативу готові вкласти мільярд доларів США (хочуть залучити міжнародних партнерів, зокрема Світовий банк). Будівництво збиралися завершити до літа 2027-го. Нових заявок на житло, щоправда, поки що не приймають.