Інтерв’ю з відомою за справами Майдану адвокаткою Євгенією Закревською, яка сьогодні захищає Україну зі зброєю в руках, показує, як сильно доводиться змінювати життя задля перемоги у війні. Сьогодні Євгенія — аеророзвідниця. І вона не шкодує про свій вибір.
«Кажуть, що піти воювати – це такий сміливий крок. А яка альтернатива? Сидіти вдома і чекати, що буде те, що в Бучі й Ірпені? А я розуміла, що це буде. Я знала, що росіяни будуть саме так поводитися», – каже адвокатка.
У зоні бойових дій Євгенії також вдається слідкувати за судами у справах Майдану, перипетіями «містобудівної реформи», змінами у сфері правосуддя.
Пам’ятаєте бійця, що читав книжку історика Тімоті Снайдера просто в окопі? Олександр Ширшин – військовослужбовець, громадський активіст, нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня. Він розповідає в інтерв'ю про непросту адаптацію цивільної людини до армії, про важке поранення, повернення до війська, зміни, які необхідні, щоб перемога не стала нашою поразкою. А також про те, чому важливо писати книжки про військових.
Відомий адвокат, правозахисник, військовослужбовець Масі Найєм, який після важкого поранення зосередився на правовій допомозі військовим, розказує про свій бойовий досвід. Про те, як змінилася армія за майже два роки війни; про проблеми зі знанням своїх прав у військових; про першочергові зміни, яких ми потребуємо; про те, як кожному з нас переходити зі стану війну до стану миру. А також про бажання повернутися до війська.
«Коли я був на війні, я був не травмований, я був щасливий. Я туди дуже хочу повернутися. Я хочу відчути цю силу, яку відчував, коли був там», – каже Найєм в інтерв’ю.
Своїм досвідом роботи зі «Стугною» (протиракетний комплекс українського виробництва) в інтерв’ю ділиться колишня народна депутатка, нині військова Тетяна Чорновол. Вона натхненно розповідає про особливості своєї зброї, про власні слабкості, кризу й перший підбитий російський танк.
Бахмут довго був критичною точкою на карті бойових дій. Олександр Солонько – військовий ТрО, аеророзвідник – написав про те, як четверо військовослужбовців: Аляска, Кроп, Вітер і Коса – потрапили в повне оточення в закритому ангарі біля Опитного. Відрізані від своїх, під шквальним вогнем і без надії вийти звідти живими, вони все ж змогли вибратися неушкодженими.
«Падали колони, ми просто підстрибували на бетонній підлозі від вибухів, каски злітали з голів навіть попри те, що були застебнуті на підборідді. Стояла хмара пилу... Ми попрощалися одне з одним. Я роздав хлопцям по гранаті, сказав, щоб у разі чого пхали їх під бронежилети».
Є на війні місце і для кохання й дружби. Це доводить балада про неідеальних солдатів. Щемлива історія про те, що, незважаючи на пекельні умови, люди будь-де залишаються людьми.
«Я не втомлююсь від війни», – каже військовослужбовець, відомий громадський діяч Ігор Луценко. З лютого 2022 року він ще жодного разу не брав відпустки, у вихідні робить справи, пов’язані з війною, – ремонтує обладнання, створює нове, проводить зустрічі, пов’язані із цим.
Він не втомився від війни, але є речі, які «гнітять, лютять і бісять». Про його особистий досвід у війську читайте в матеріалі «Я не втомлююсь від війни».
Також Ігор Луценко порушує трепетну тему загибелі будинків на війні. Вони гинуть першими, «бо не можуть утекти».
«Мертві будинки схожі на мертві тіла, вони смердять особливим запахом, котрий – запах мертвого будинку – ні з чим не сплутаєш і розпізнаєш миттєво. Якщо описати його словами – це запах напівтління з напівгниттям», – каже військовий.
Про цікавий погляд на сумну правду нашого сьогодення – у його тексті «Будинки і війна».
У травні 2022 року в оточенні на території Азовсталі опинилися українські захисники, яких не могли деблокувати військовим шляхом. Командування наказало їм зберегти життя – так у полон потрапили понад 2,5 тис. бійців. Частину з них розмістили в колишній виправній колонії №210 смт Оленівка (тимчасово захоплені терени Донецької області). У липні колонію підірвали «вагнерівці» – загинули до пів сотні українських захисників.
Серед полонених в Оленівці була й Анастасія Афіна – військовий психолог 36 бригади морської піхоти. Вона з побратимами під командуванням Сергія (Волини) Волинського проривалася на Азовсталь, потім виходила разом з «азовцями» із заводу, пережила теракт в Оленівці. Під час одного з обмінів повернулася в Україну. Анастасія розповідає про жахливі умови в російських колоніях, знущання з полонених, про жалість і про те, як змінилася країна, поки вона була в полоні.
На яких факторах будується мотивація бійця на фронті; що повинні знати командири; кому не місце на нулі; як розмовляти з тими, хто повернувся з фронту – ці питання порушує фахівець з питань поведінки людини Віктор Комаренко, кандидат біологічних наук, нейрофізіолог, офіцер-психолог підрозділу, сформованого на базі добровольчого Азовського руху, який зараз входить у структуру ЗСУ.
Він по пунктах розбирає, як змінюється українська армія, яка відходить від радянських стандартів і рухається убік натовських.
Своє бачення, як перемогти в сучасній позиційній війні, має головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. У листопаді The Economist опублікував його текст про виклики переходу воєнних дій у позиційну форму й потреби Сил оборони України. Наводимо розширений варіант тексту.
