Місцеві кажуть: як повернулися у вересні, на цих дорогах постійно хтось підривався. Це було відразу після звільнення Харківщини – багато хто приїхав наступного дня після ЗСУ. Так само миттю взялися відновлювати хати і звичне життя. Рейсовий автобус, правда, не курсує, тож виїхати з села у якихось справах майже неможливо – треба винаймати машину за порядні гроші. А якщо треба до лікаря?
-
Та до якого лікаря! – сміються з мене місцеві. У лікаря були останній раз до війни. Як треба медична допомога, рятує фельдшерка Любов.
Селище називається Степок, це Ізюмський район, Барвінківська громада. Воно гарне й затишне – зараз тут мешкає 55 людей, до війни було 127. Сьогодні всі місцеві мешканки зібралися на визначну подію: приїзд лікаря-гінеколога та лікаря-педіатра. Вони працюватимуть тут у рамках Проєкту мобільних бригад сексуально-репродуктивного здоров’я, організованого за підтримки БО “100% Життя”. Для Степка це ціле медичне свято.
Про візит бригади, кажуть місцеві, дізналися від фельдшерки.
– А потім в інтернеті почитали інформацію, що лікарі вузькопрофільні, з Харкова. Раніше, до війни, ми у Харків їздили, а тепер Харків приїхав до нас, – сміється Оля, молода жінка, яка привела на прийом двох дітей.
Черга з жінок різного віку збирається просто на в’їзді у село, біля великої фури, обладнаної під медичний кабінет. Напис повідомляє: “Мобільний пологовий будинок”.
-
Потреба в медичній допомозі тут величезна, – говорить лікар-гінеколог Віталій Кучер. – Люди повернулися, але немає транспортного сполучення, складно з фінансами. Тому нас дуже радісно зустрічають кожного разу. Наша бригада називається “Мобільний пологовий будинок”, але пологів ще не приймали. Найчастіше ведемо консультативний прийом. Така собі поліклініка на колесах.
У проєкті працює ще одна виїзна бригада – вона складається з кардіолога, УЗД-фахівця, невролога, іноді у виїзді також беруть участь психіатр і хірург.
-
Сьогодні вони в Грушувасі, а завтра будуть тут, – каже Віталій.
Запам’ятовую для себе, що сьогодні нам ще треба потрапити в Грушуваху.
Загалом по країні працює 12 таких бригад – у всіх центральних, північних, південних і східних областях. На Херсонщині робота ще не розпочалася, але планується. На Луганщину доступу поки що немає, область окупована росіянами.
У Барвінківській громаді бригада вже четвертий день. “Учора були в селі Мечебилове. Мечами бились”, – сміється лікар.
Фельдшерка Любов Олександрівна зібрала всіх пацієнток, які лише є в селі. Фактично вона виконує роль сімейного лікаря. Сімейний лікар має приїздити щомісяця з Барвінкового, але поки що не приїздить.
-
У нас усе нормально, ми стараємося, відновлюємося, – каже Любов Олександрівна. Спокійно розповідає про те, як росіяни розбомбили її хату в Грушувасі. Про своїх пацієнтів і роботу: – Дуже бракує медикаментів. І, звісно, можливості відвідувати вузьких спеціалістів. Багато звертається людей, яким це потрібно.
Проєкт мобільних бригад сексуально-репродуктивного здоров’я існує з листопада 2022 року. Віталій Кучер доєднався до нього в грудні.
-
Я з деокупованої території, десять років працював у селищі Дворічна. Зараз це лінія фронту. Шість місяців був під окупацією.
Родина лікаря тимчасово мешкає на Полтавщині. А Віталію запропонували роботу в проєкті. Сьогодні в нього “кругла цифра” – він прийме 3000-го пацієнта в мобільному госпіталі.
Перша пацієнтка – молода жінка, скаржиться на біль, що надокучає вже не один рік.
-
Так болить, що нога терпне, – пояснює вона.
Лікар розпитує її, дивиться старі висновки і результати УЗД, проводить огляд. Питає, чи приймає гормональні ліки, які могли б покращити її стан і прибрати біль?
Виявляється, хтось із лікарів, які оглядали її раніше, сказав, що вона ще “надто молода” для гормональної терапії. Віталій натомість переконує, що вона ще надто молода, щоб решту життя страждати і жити з болем, умовляє лікуватися, дає свою візитівку – усі пацієнтки мають можливість зв’язатися з ним після консультацій.
-
Ми приїхали, поспілкувалися з людиною, поставили діагноз. Питаємо: ви далі кудись поїдете? 90% відповідають, що ні, – розповідає Віталій. – Тоді намагаємося на місці відразу по максимуму надати допомогу, зробити все, що можливо. Люди дуже вдячні, після кожного нашого приїзду питають, чи ми приїдемо знову.
-
Хороший врач! Понравився! – оголошує в черзі перша пацієнтка, щойно за нею зачиняються двері кабінету.
Разом з нею прямую до черги з жінок. Після відвідин лікаря ніхто не йде додому, адже подія триває і проґавити щось цікаве нікому не хочеться. Тільки одна жінка вимагає прийняти її швидше, бо в неї справи.
-
Та які в тебе справи! – дивуються сусідки.
-
Город!
-
Та город в тебе кожен день, а лікар раз на рік!
Розпитую жінок у черзі, як давно вони відвідували гінеколога. Майже всі – три роки тому або більше.
-
Буває таке, що приходять жінки, які не були в гінеколога і 10, і 13 років, – розповідає Кучер. – На таких територіях ми маємо вести відлік, коли почалися проблеми з доступом до медичної допомоги, не від початку війни. Перед війною ще був ковід. Тож як мінімум 3–4 роки ці жінки не були в гінекології. У моїх пацієнток, слава богу, не було екстрених онкологічних станів, кровотеч. А в колег з іншої бригади були випадки занедбаної онкопатології, яка стрімко розвинулася під час воєнних дій. Багато дуже занедбаних хвороб, яким можна було б запобігти.
Лікарі також мають запас ліків, які за потреби видають пацієнтам. Це і комбіновані оральні контрацептиви, і протигрибкові препарати, і антибіотики, і вітаміни для вагітних, і препарати заліза для лікування анемії.
Основна задача бригади – допомагати на деокупованих теренах, а також на територіях на лінії розмежування, де тривають активні бойові дії. Зрозуміло, що такі огляди й консультації не замінять повноцінну медичну систему, але поки ситуація лишається складною, приїзд мобільної бригади дуже підтримує населення. І медично, і психологічно.
-
Будемо ходити, поки будуть приїздити! – повідомляє мені літня пані, що ніби поспішала на город.
-
Було б добре, якби вони на наступний год приїхали, а ще краще восени, – додає її сусідка.
Для тутешніх людей такі візити зовсім не зайве нагадування про те, що вони не забуті і комусь потрібні.
Степок не був окупований, але він вважається межовим. Далі Грушуваха – вона зазнала сильних обстрілів, ще далі Велика Комишуваха – зруйнована повністю.
Куди їде мобільна бригада, вирішує Центр екстреної меддопомоги в кожному регіоні. Але приїзд у ваше село можна пришвидшити, якщо написати листа на селищного голову і попросити звернутися з таким проханням до керівництва Центру екстреної допомоги в області.
-
По нозології найчастіше зустрічаємо тут порушення менструального циклу, – говорить Кучер. – Менструальний цикл залежить від гормонів, і гормон стресу впливає на нього дуже сильно. Зараз у жінок аменореї – відсутність менструації – по 3–6 місяців. У майбутньому можливі великі проблеми з вагітностями. Це і безпліддя, і небажання вагітніти. Тому потрібно дуже уважно збирати анамнез. І, звісно, вчасно приходити на профілактичні огляди. Зараз такий вибір препаратів, що можна лікувати будь-яку патологію. Просто потрібен контакт лікаря і пацієнтки.
Дітей приводять найчастіше на профілактичний огляд. Такої можливості мами не мали дуже довго.
-
Які скарги? – питає педіатр Вадим Божко.
-
Та ніби ніяких, комарі кусають, – відповідає мама немовляти.
Вадим Божко працює в Центрі екстреної медичної допомоги Харківської області, у грудні долучився до проєкту.
-
Діти потребують психологічної допомоги, особливо на деокупованих територіях, – розповідає він. – Скарги здебільшого на поганий сон, на неспокій. Тут дуже потрібна системна психологічна допомога.
Вадим Васильович також працює на швидкій, яка допомагає з евакуацією бійців ЗСУ з фронту до лікарень.
-
Возимо поранених хлопців, – говорить він. – Тут, із цивільним населенням, мені, звісно, легше емоційно.
Віталій Кучер розповідає, що дуже багато звернень з приводу страхів у дітей:
– Це і нетримання сечі, і страх гучних звуків. Тобто будь-який сторонній шум викликає в дитини переляк, тому що вона чула вибухи, чула авіацію. Багато батьків скаржаться, що діти погано сплять. У Куп’янському районі батьки привели хлопчика, у якого повністю випали брови. Це було, звичайно, жахливо. Дівчинка, 4,5 роки, перестала розмовляти – теж у Куп’янській громаді. Там провели попередній тиждень – під обстрілами, бо росіяни саме вкотре спробували наступати на цьому напрямку.
-
У Куп’янську ми не спали 6 днів. Тому що постійні обстріли, прильоти. У нас не було навіть укриття, куди ми могли б сховатися. Коли прилетіло, ми залишилися без води, – розповідає Віталій Володимирович.
-
Пацієнти приходили все одно? – питаю в лікаря.
-
Приходили, але багато людей не хотіли йти, казали, що їм зараз не до того. Це дуже образливо, коли приходить 20% людей.
-
Вони, мабуть, поки що зайняті виживанням?
-
Так. Але все одно дуже шкода. Ми не знаємо, як буде далі з фінансуванням проєкту. Якщо будуть гроші, звісно, ми приїдемо і другий, і третій раз.
Мобільні бригади працюють у рамках заходів гуманітарного реагування UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, за фінансової підтримки Європейського союзу (ЕСНО), Міністерства закордонних справ Франції та Республіки Корея.
Наостанок розпитую лікаря, як зараз його поліклініка у Дворічній.
-
Розбита повністю. Дворічна зруйнована на 90%, – констатує він.
Це сталося вже після деокупації: росіяни відійшли за Оскіл і відтоді безупинно обстрілюють.
-
Школи, дитсадочок, лікарня – усе зруйновано. На роковини початку повномасштабного вторгнення обстріляли адміністрацію – тіла досі лежать під завалами, бо неможливо заїхати важкою технікою, – розповідає Віталій Кучер. – Двічі з ДСНС намагалися туди дістатися, але їх обстрілювали. Втратили багато техніки, то вже лишилося так.
Розказує також, чому не виїхав з окупації:
-
У мене на обліку залишалося 40 вагітних жінок. Я міг виїхати, але розумів, що вони не зможуть. Як би я потім дивився їм в очі? Якби мені сказали, що от я втік, а в моєї пацієнтки потім завмерла вагітність чи народилася мертва дитина? Було страшно: у мене маленька донька – 5 років, на момент окупації ще 4. Але нічого, працювали.
Із 40 вагітних пацієнток половина народили ще під час окупації. “Деякі пізніше народили, потім відзвітували мені: “Віталію Володимировичу, все добре”. Долі деяких я навіть не знаю – тих, котрі виїхали на правий беріг Осколу (де зараз росіяни. – LB.ua). Зв’язку з ними немає”.
***
Під амбулаторією в селі Грушуваха зібралася величенька черга – більша, ніж у Степку, але ж і людей тут живе значно більше. Зараз у селі 330 мешканців, до війни було 570. Одна жінка прийшла аж із Великої Комишувахи – хоч селище і зруйноване, а світло є лише в 10 хатах, люди живуть там.
Тут у черзі багато й чоловіків, під парканом – виставка велосипедів.
Обговорюють пережите.
-
У погребі сидиш і слухаєш, як над тобою свистить, – розказує жінка. – Просвистіло – добре, ти в безпеці.
Вернулись у село ті, чиї хати менше постраждали або взагалі лишилися цілі. Місцева амбулаторія пошкоджена обстрілами дуже сильно, але жителі Грушувахи добре справляються з ремонтом: стелі вже перекриті ДСП, зруйновану стіну відбудовано.
Місцева медсестра Альона показує фотографії до ремонту і після:
-
У нас тут не було жодного вікна, не було даху, не було стель, вхідних дверей. Потроху все зробили, Барвінківська міська рада виділила вікна і матеріали підбити стелі. Ще скоро має бути шифер за оонівською програмою. Ми вернулися додому ще 13 вересня. Дуже цього чекали, дуже хотіли додому.
Каже, місцеві потребують навіть не так медичної допомоги, як спілкування:
-
Вони дуже раді, що відновили амбулаторію, і дуже часто сюди приходять.
У Грушуваху раз на місяць приїздить сімейний лікар з Барвінкового. З вузькими спеціалістами ситуація аналогічна тій, що у Степку – їздили в кращому разі до війни. Автобус сюди також не дістається.
-
Нанімаємо машини, якщо треба в лікарню, – пояснює жінка в черзі. – Я 700 грн давала, як брата везла.
Прийшли “на лікарів з Харкова”, їхній візит анонсувала медсестра. Але лікуватися не дуже налаштовані. “Таблетки краще не пити”, – з цим погоджуються всі в черзі. “Нащо ж тоді вам до лікаря?” – дивуюся я. Висока струнка літня пані на ім’я Сталіна дивиться на мене і тільки хитає головою.
Сьогодні на прийомі комбінована бригада. Лікар УЗД Олексій Кохан. Він також працює у Центрі екстреної меддопомоги Харківської області – анестезіологом на швидкій. УЗД, каже, його хобі: “Курси пройшов, навчився, їздимо і робимо”.
Виявляємо багато патологій, люди недообстежені, – розповідає лікар. – Вони дуже рідко бувають на оглядах. Ставляться до свого здоров’я не дуже добре. Я, як узист щитовидної залози, кожного дня виявляю багато вузлів, кіст. Є з чим працювати.
Кардіолог Сергій Шепель їздить з мобільними бригадами із серпня минулого року:
-
Моїх пацієнтів хвилюють насущні проблеми: високий тиск, голова крутиться, тяжко працювати, важко дихати. Багато випадків хронічної сердечно-судинної недостатності, які тривалий час ніяк не компенсувалися.
Лікарі починають приймати – вони довго їхали з Харкова (по вже згаданих ямах, що правлять тут за дорогу від Ізюма). Тим часом людей у дворі амбулаторії стає ще більше.
-
Вони чекали на дзвінок, коли лікарі приїдуть, – пояснює Альона і йде роздавати пацієнтам медичні картки.
Медичне свято триває.
