Сватове: путівка на море за російський паспорт
Місто перебуває під російською окупацією з 8 березня 2022 року. Відтоді у Сватовому немає українського зв’язку. Ірина (ім’я змінено з метою безпеки) зв’язується з батьками, що залишилися в місті, як пощастить. Часом вони втрачають контакт на тривалий час.
"Десь пів року після окупації там працював російський інтернет, але 11 вересня, коли ЗСУ розпочали контрнаступ на Харківщині, окупанти вимкнули і його. Тоді ми знайшли спосіб, як можна зідзвонитися через Лугаком (незаконна телекомунікаційна компанія, що надає послуги мобільного зв'язку на території окупованої частини Луганщини. – Авт.), була можливість дзвонити через скайп на номер телефону. Проте в березні 2023 року, коли у Сватовому влучили у вишку, де були засоби РЕБ, зник і цей канал зв’язку", – пригадує Ірина.
Згодом подекуди почали пробиватися українські оператори. Люди збиралися в місцях, де ловив український зв’язок, щоб подзвонити близьким.
"Але хтось здав це місце русні, одного дня туди приїхали окупанти, почали перевіряти у всіх телефони й питати: "Почему ваши родственники в Украине?” Погрожували кинути на підвал, якщо ще раз там когось побачать, а згодом встановили на тому місці блокпост", – розповідає дівчина.
Новини, каже, батьки дізнаються завдяки супутниковому телебаченню: "Коли не стало інтернету, я розповідала їм новини по телефону. Потім вони стали ходити до сусідки дивитися телевізор, бо в неї супутник. Не знаю, яким дивом, але марафон "Єдині новини" русня не може перебити нічим".
Утім місто невелике, і будь-яка інформація чи чутки поширюються досить швидко, додає дівчина.
У банкоматах є готівка, але у вжитку тільки російські рублі. Українська гривня протрималася буквально день-два після початку окупації. Згодом з’явилися і ті, хто не проти підзаробити на цьому.
"Навесні та влітку минулого року були люди, які переводили в готівку гроші з карток. Коли ще був інтернет (до речі, він в окупантів і зараз є), ти скидав гроші людині, а вона тобі давала готівкою гривні. Але наварювали на цьому 20%, а згодом і більше", – розповідає Ірина.
У магазинах є необхідні продукти, але питання в якості – вони часто несмачні, переказує дівчина.
"Краще самому зготувати цукерки чи випічку, якщо дуже хочеться, бо це їсти неможливо, кажуть батьки. А якісь продукти є більш-менш нормальні. Наприклад, молочка, бо її виготовляють, здається, у Старобільську. Цікаво, що в магазині можна знайти цукерки, де написано "м. Донецьк, Україна". На базарі можна купити м’ясо, як і раніше, бо люди тримають худобу. Але хтозна, чи це ще поголів’я в них було до окупації, чи заводили вже після", – розповідає Ірина.
З ліками, зазначає, ситуація гірша. Звичних противірусних в аптеках не знайдеш. Узимку навіть був дефіцит парацетамолу. З препаратами для онкохворих чи діабетиків узагалі біда.
"Люди вимушені їхати за ліками для онкохворих на підконтрольну територію України й повертатися з препаратами через Європу в Росію і з Росії у Сватове. Те саме з ліками для людей з діабетом. Пам'ятаю, коли Росія тільки-но окупувала Сватове, люди почали звертатися за ліками, а російські окупанти сказали їм: "Мы на вас здесь не рассчитывали".
З медпослугами не легше – багато лікарів повиїжджали з міста давно. Щоб отримати бодай якусь допомогу, треба їхати в інше місто на кшталт Старобільська чи ще далі, каже дівчина.
"Але для цивільних працюють медсестри та медбрати, хоч їх у місті теж мало. Коли був шпиталь у Сватівській лікарні, то цивільним виділили перший поверх, а на всіх інших розміщувалися російські військові, їх лікували спеціально привезені лікарі", – розповідає Ірина.
Пересування містом для цивільних окупанти не обмежують, уточнює дівчина. Та коли бачиш повсюди російські прапори і російських військових (а їх дуже багато, усе приїжджають мобілізовані) – стає некомфортно.
"Дороги, за словами батьків, розбиті, від асфальту нічого не лишилося. Колись зелене місто посіріло в перший же місяць окупації. Якщо поглянути на фото, то воно наче зроблене за совка, коли був дефіцит усього. Але ні, це перші тижні окупації", – зазначає Ірина.
Комендантська година у Сватовому починається о сьомій вечора. Місцеві стараються ввечері не виходити навіть на власне подвір’я, бо окупанти постійно пересуваються містом і можуть причепитися із запитаннями.
Жодної евакуації у Сватовому, наскільки їй відомо, окупанти не оголошували.
"Єдиний варіант виїхати в Україну — це проїхати величезний шлях автобусом через Росію, країни Балтії, Польщу. І це ще якщо тебе випустять. Бо у всіх перевіряють телефони. Не дай боже знайдуть там якусь згадку про Україну, чи ти десь написав слово “русня”, чи обізвав їх не таким словом... Але й почистити весь телефон перед виїздом ти теж не можеш, бо це буде підозріло", – зазначає Ірина.
Крім прискіпливих перевірок, каже, не уникнути й принижень на кордоні з Росією.
"Виїжджала знайома сім’я, то їх тримали в голоді та холоді майже дві доби. Розповідали, що це Естонія не хоче впускати біженців. А нещодавно говорити, що можна не робити таке велике коло, а виїхати через Росію на Сумщину. Проте це все небезпечно", – говорить дівчина.
Ще навесні 2022-го росіяни почали заїжджати у Сватове цілими сім’ями.
"Подруга виїхала давно, і в її будинок майже відразу заселилася русня. Мене це тоді так здивувало: тільки окупували, а вже попривозили своїх дружин і дітей, наче вони тут назавжди", – ділиться Ірина.
Тим, хто має російський паспорт, каже, окупанти роздавали путівки на море. Теж в окуповані міста.
Зі знайомими, каже, спілкуються дуже обережно.
"Адже ніколи не знаєш, що в людини на думці. Дехто вже втрачає розум і закладає своїх сусідів. Була історія, як одна жінка посварилася із сусідом через якусь дрібницю, то пішла до військової комендатури, заклала його (щось вигадала) – і його забрали на підвал", – додає Ірина.
Мелітополь: понад 700 мешканців у полоні
Тут окупанти активно готуються до виборів: розганяють фейки про те, що контрнаступ ЗСУ вже зупинився, Росія в місті назавжди, а тих, хто залишився в окупації, Україна вважає зрадниками і каратиме їх усіх; не дають людям спокійно виїхати з Мелітополя.
"Окупанти намагаються утримати населення в місті, щоб показати потім своїм керівникам у Кремлі, що в місті є люди й вони готові голосувати на виборах. Це все для картинки. Так вони просто нехтують безпекою людей, хоча й добре розуміють, що наступ ЗСУ неминучий і дійде до міста", – пояснює Андрій Орлов, директор Центру стратегічного розвитку територій з Мелітополя.
Наступ. Засвіт встали козаченьки
Він розповідає, що росіяни вираховують проукраїнськи налаштованих мешканців, арештовують їх з будь-якого приводу і беруть на підвал.
"На сьогодні понад 700 мешканців міста в полоні окупантів, їхнє точне місце перебування наразі невідоме. Окупанти не дивляться на вік людей, стан здоров’я, забирають з будь-якого приводу і без. Достатньо лише просто інформації про те, що людина якоюсь мірою підтримує Україну, ЗСУ", – пояснює Андрій.
У самому місті працюють магазини, аптеки, але там, зрозуміло, російські товари. Та й не всі можуть купувати їх, бо заощадження закінчилися, а влаштуватися на роботу непросто, додає Андрій.
"Багато мешканців потерпають від цього, намагаючись якось вижити. Щоб працювати, потрібен російський паспорт. Це умова, під яку підганяють усі верстви населення. Найбільш жорстко ця вимога стосується офіційних підприємств, великих бізнесів, комунальних установ", – каже директор Центру.
При тому соціальні виплати і пенсії значно затримують. Цього місяця їх ще не виплачували, додає Андрій, посилаючись на слова місцевих.
Лікарня, поліклініки працюють, але щоб отримати допомогу, теж потрібні гроші – прийом вузькопрофільних спеціалістів платний.
"У місті зараз упроваджують так званий соціальний поліс – на кшталт страхування. Теж вимушений і теж є певним шантажем населення, адже без нього в майбутньому неможливо буде потрапити в лікарню або до певного спеціаліста в поліклініці. І не кожен мешканець може дозволити собі це соцстрахування, адже не кожен отримав російський паспорт", – пояснює Андрій.
60–70% населення виїхали з Мелітополя ще рік тому, каже він. Залишилися люди похилого віку, родини, що не могли виїхати за станом здоров’я когось із членів або за фінансовим станом. Є ті, хто не хотів покинути житло, бізнес. А також і ті, хто підтримує прямо або опосередковано окупацію. Є й ті, хто намагається стояти осторонь, мовляв, головне, щоб їх не чіпали.
Виїхати з Мелітополя можна і зараз, але можливість ця доступна не всім. Перевізники беруть за виїзд від $600 до $1500 з людини.
"При цьому доведеться пройти кілька фільтраційних перевірок, і немає гарантій, що після перевірки вас пропустять далі – за будь-яку інформацію в гаджетах, пов’язану з Україною, можуть затримати й відправити в полон. Тому небагато людей наважується їхати. Хоча українська влада – міська, яка на підконтрольній території – робить усе можливе, пробує залучати міжнародні організації, які можуть сприяти виїзду людей", – додає Андрій.
Олешки: вода відходить, але хати попадали
"Шостого червня зранку прибігає сваха і каже: "ГЕС взірвали". Ми намагалися дізнатися, що до чого. Люди довкола були впевнені, що нічого страшного і до 12-ї години вода вирівняється. Але я сказав жінці: "Збирай шмотки, бо щось не віриться", – пригадує Сергій.
Їхній будинок був розташований на першій лінії біля річки. Там, каже, тримали город, вирощували зелень на продаж, а ночувати ходили в центр міста, в будинок доньки, яка виїхала ще раніше. Бо в їхній район постійно прилітало – від самих же росіян, які розташовувались між річкою Конкою і Чайкою та гатили з міномета спершу по Херсону, а потім розвертали і били по Олешках, щоб звинуватити в обстрілі Збройні сили України.
"Ми чули по звуку, що летить і звідки. Доводилося ховатися в підвалі", – пригадує чоловік.
Вода почала прибувати. Виїхати встигли не всі, а проводити евакуацію особливо й не було як – росіяни розікрали в місцевих човни ще задовго до катастрофи. Кому вдалося заховати надувний човен, той і намагався рятувати людей. Сергій каже, що затопило близько 80% території міста, 20% – суходіл у центральній частині.
"Допомоги від росіян годі було й чекати, вони ж тим часом обстрілювали черги за гуманітаркою, яку видавали в будівлі РАЦСу. І глумилися – фотографували в сусідніх Солонцях сотню людей, які вибралися на підвищення й сиділи там без їжі та води. Мовляв: "Смотрите, что ваши ВСУ натворили", – розповідає чоловік.
Чотири дні в Олешках місцеві плавали на тому, що було, знімали з дахів дітей і жінок. Чоловіки, бувало, так і залишались чекати.
"Росіяни теж там сиділи на дахах. Їх ніхто не попереджав, що таке буде. А після підриву дамби ще й дали наказ траншеї рити в городах, чекали "нападєніє ВСУ" з Плавнів", – говорить Сергій.
Будинок чоловіка зруйнувала вода, як розповіли йому сусіди. Літня кухня, каже, вціліла, але толку з того мало.
"Вода відходить, але хати ж попадали. Моя вже лежить: хата, машина. Одну машину встигли вивезти, стоїть он", – киває чоловік на "жигулі" позад нього у дворі.
В Олешках зараз місцеві й волонтери намагаються дістати воду і продукти, завозять їх з окупованого Криму. Росіяни тим часом відбирають у волонтерів те, що ті зібрали для мешканців міста.
"Коли волонтери збирали їжу для місцевих, русня приїхала і забрала хліб і м’ясо своїм. Вони людям не допомагають", – розповідає Анна, батьки котрої нині перебувають в Олешках.
А подекуди відбирають у волонтерів автівки, на яких допомогу розвозять, додає Олена. Вона має зв’язок з місцевими волонтерами. "Водночас у Солонцях, наприклад, люди макуху запарювали, щоб хоч щось з’їсти", – каже дівчина.
Вода, за словами Анни, в місті ще стоїть, хоч рівень її вже знизився. Та ситуація різна на різних вулицях. Будинок її батьків дуже постраждав від води: пообвалювались стіни, провалилась підлога. Нині їм доводиться жити в родичів.
Магазини й аптеки в Олешках в основному не працюють. Є ринок, але товару мало. Місто без світла, газу і чистої води. Мешканці ходять по воду до тих, хто має свердловину у дворі. Воду кип'ятять, щоб бодай якось очистити.
"Зараз у затоплених районах помічають трупи. Ними ніхто не займається, русня нічого з тілами не робить. Тільки розказують: "Видите, что ваши ВСУ сделали". А якщо сказати, що це зробили росіяни, можуть і вбити", – ділиться Анна.
За словами Анни, місцеві знають, що ця катастрофа – справа рук росіян, але всі переживають за своє життя, тому мовчать.
"Багато людей залишилось без житла, їм доводиться жити в лікарні. І там постійно є русня, вони контролюють, хто що говорить", – додає дівчина.