Чому Арктика важлива
По-перше, Арктика важлива як гігантський дослідницький центр. Там вивчають клімат і як він змінюється, а також намагаються впливати на кліматичні зміни. Важко уявити собі щось справді настільки ж важливе, як контроль за кліматом і екологією взагалі у світі, де антропогенний фактор став головним рушієм перетворень і катастроф.
Але є більш матеріальні, прості та зрозумілі причини зацікавитися Арктикою.
Наприклад, гроші. Багато грошей. Дуже багато грошей. Унаслідок кліматичних змін значна частина Арктики стала більш доступною для розробки корисних копалин. Видобуток вуглеводнів в Арктичному регіоні є все ще складним, але значно більш вигідним, ніж раніше.
В Арктиці гігантські поклади вуглеводнів, значна частина з них – на території російської Арктики. Розробка родовищ в арктичних умовах складна і ресурсоємна справа, тому росіяни активно залучали до розробки арктичних родовищ іноземних інвесторів і використовували технологічні розробки західних країн і Китаю.
Вторгнення в Україну 2022 року, напевно, матиме глибокий руйнівний вплив на розвиток російської арктичної інфраструктури та арктичного судноплавства. Західні компанії вийшли або збираються вийти з ринку, а контрсанкції загрожують тим, хто досі співпрацює з росіянами. А враховуючи той факт, що Росія сама не виробляє складного обладнання для провадження господарської діяльності в такому складному регіоні і скоро не зможе його навіть ремонтувати, можна очікувати, що активність Росії в Арктиці сповільниться. Але Путін усе одно наголошує на тому, що Арктика – це пріоритетний регіон, і запрошує до співпраці Індію та Китай, які поки що мають неоднозначне ставлення до санкцій проти Росії.
Упевненість Путіна в тому, що російська Арктика не залишиться без інвестицій базуються на тому, що це і правда вкрай важливий регіон з обмеженим доступом. Багато хто хотів би бути дотичним до арктичної політики та економіки, але не має для цього законних підстав.
Таким країнам доступ надає Росія, дозволяючи на власній території брати участь у розробках корисних копалин, випробовувати свої високотехнологічні вироби та брати участь у наукових дослідженнях. Варто зауважити, що Путін тут має рацію, адже санкції 2014 року не надто вплинули на арктичне співробітництво і навіть сьогодні російські партнери дуже неохоче виходять з арктичних проєктів.
Крім звичної нафти та газу, Арктика має значні поклади рідкоземельних металів, які є основним елементом для виготовлення акумуляторів і батарей для смартфонів і комп’ютерів, елементів живлення для електромобілів. Вони також вкрай важливі для зеленої енергетики, до прикладу, вітрових турбін. Наразі більшість розвіданих покладів рідкоземельних елементів розташовані в Китаї, частина – в країнах Латинської Америки. Тобто світ і прогрес, у тому числі в екологічній галузі, відчутно залежать від недемократичних країн, і це становить певні загрози. Арктичні родовища могли б позбавити демократичні і технічно розвинені країни залежності від авторитарних деспотій з претензією на світову гегемонію.
Арктика вкрай важлива і з погляду загальносвітової логістики. Через полюс прокладається багато авіашляхів, їхня безпека також забезпечена підкреслено мирним статусом Арктичного регіону. Крім того, світову торгівлю доволі сильно змінять нові морські шляхи – через верхівку світу. Зміни клімату, глобальне потепління зроблять торговельні морські шляхи на півночі прохідними майже весь рік. Коли арктичний лід відступає, ці ділянки океану перетворюються на вигідні транспортні маршрути.
І не останнє, що має значення – Арктика є дуже зручною військовою базою, яка дозволяє НАТО та Росії ефективно контролювати збройні сили одне одного.
Кому належить Арктика
У жовтні 1987 року генеральний секретар Комуністичної партії СРСР Михайло Горбачов у рамках перебудови і намагань (невдалих) перетворити СРСР на цивілізовану державу відвідав Кольський півострів і закликав до деескалації військової напруженості в Арктиці.
Він запропонував перетворити Арктику на «зону миру». На той момент російська частина регіону була буквально нашпигована військовими базами й укріпленнями, оскільки в СРСР вважали, що Америка буде нападати на совєти саме з цього боку.
Тоді, 1987 року, за цю ініціативу вхопилася Фінляндія, яка постійно відчувала загрозу з боку СРСР, і саме фінський уряд розпочав Процес Рованіємі, що 1991-го перетворився на Стратегію захисту навколишнього середовища в Арктиці. Це створило підґрунтя для співпраці восьми арктичних держав для вирішення спільних екологічних та економічних проблем, а вже 1996 року утворилася Арктична рада – колективний наддержавний орган, який спільно опікується Арктичним регіоном.
Арктична рада – це вісім держав: Канада, США, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія та Росія. Коли Фінляндія та Швеція приєднаються до альянсу, усі арктичні країни, крім Росії, стануть членами НАТО. Крім постійних членів, у Раді мають місця держави та організації-спостерігачі. Серед постійних: Китай, Франція, Німеччина, Індія, Італія, Японія, Південна Корея, Нідерланди, Польща, Сінгапур, Іспанія та Велика Британія. Це все країни, які хочуть бути дотичними до процесів, що відбуваються в Арктиці, вбачають сенс у тому, щоби впливати на арктичну політику та економіку й інвестувати в розробку корисних копалин.
АР від моменту свого утворення заявлялась як неполітична організація, яка не займається питаннями миру та війни і не висловлює позицій з питань, які не стосуються Арктики безпосередньо. Утім 2014-го, після анексії Криму і вторгнення РФ на територію Східної України, Росію попросили залишити ASFR – Круглий стіл сил безпеки Арктики, організацію, яка після Ілуліссатської декларації 2008 року регулювала невирішені суперечки між арктичними державами (не всі арктичні території поділені між арктичними державами, є спірні території). Це включало припинення спільних навчань і координації дій військових у всіх сферах, крім рятувальних пошукових експедицій. Хоча навіть ці експедиції викликали недовіру, адже у випадку з Росією складно розрізнити військову та невійськову діяльність, оскільки в пошуково-рятувальних операціях беруть участь кадрові російські військові, а російська берегова охорона взагалі підпорядкована безпосередньо ФСБ.
У відповідь на ці прояви остракізму Росія посилила свою військову присутність в Арктиці. Кількість озброєнь непропорційно збільшилася, російські військові регулярно проводили неоголошені навчання, при цьому порушуючи національні морські кордони і повітряний простір країн Північної Європи.
Росіяни імітували бомбардування військових об’єктів, баз і районів навчань НАТО, а також проводили операції із заглушенням сигналу GPS, що становить небезпеку для багатьох торговельних і дослідницьких суден і цивільної авіації. Росія ніби хоче сказати решті арктичних держав: ви виставили нас із безпекового майданчика, що ж, ми продемонструємо вам, що таке безпека без Росії.
Але попри такі однозначні погрози, на початку березня 2022 року всі країни Арктичної ради засудили Росію і заявили про бойкот засідань і тимчасову зупинку діяльності АР. Це перша політична заява Арктичної ради за весь час її існування.
Доки Росія не припинить військових дій в Україні, Рада не буде працювати. Принаймні не з Росією.
Координатор США у справах Арктичного регіону Державного департаменту США пояснив, що формулювання про тимчасову зупинку діяльності Ради вибрано навмисно. Це не був вихід з Арктичної ради сімох країн, це просто пауза у світлі жахливих подій і неспровокованої війни, яку Росія розпочала проти України. Вирішивши 3 березня 2022 року зупинити свою діяльність, Арктичній раді вдалося уникнути того жалюгідного становища, в якому опинилася Рада Безпеки ООН, коли Росія головувала на засіданні щодо власних злочинів. Крім того, наразі Росія головує в Арктичній раді, а це означає, що решта членів Ради мали б приїздити на засідання до Москви, тим самим демонструючи дипломатичну підтримку агресора, вдавати, ніби нічого не відбувається й арктичні справи є важливішими, ніж кошмарна війна геноцидного типу, яку розв’язала Росія. При цьому, незважаючи на відсутність Росії, арктичні держави зустрічаються і взаємодіють між собою у спільних проєктах.
Це, звісно ж, викликало обурення Росії. 15 квітня 2022 року речниця МЗС Марія Захарова закликала партнерів Росії по Арктичній раді та BEAC (Рада Баренц-Євро-Арктики) припинити їхні «недружні кроки» та «безпідставні звинувачення», які, за її словами, суперечать цілям організації. Голова Комітету старших посадових осіб і посол з особливих доручень Микола Корчунов загадково припустив, що членство Швеції та Фінляндії в НАТО призведе до «невизначених коригувань у розвитку співробітництва на полюсі». А посол Росії в Сполучених Штатах Анатолій Антонов заявив, що будь-які рішення, ухвалені організаціями за відсутності Росії, не будуть легітимними.
Попри це в Арктиці тривають активні обговорення, як діяти без участі Росії не тільки на час її головування в Раді, а й взагалі. Поки що це тільки консультації.
Є експерти, які закликають Росію добровільно скласти із себе повноваження та вийти з Арктичної ради, але більшість поки що схиляється до того, що без Росії управління Арктикою неможливе, адже їй належить 60% берегової лінії і половина всього населення регіону.
Мілітаризація Арктики
Після згаданих вище ініціатив Горбачова СРСР розвалився і Росія на десятиріччя опустилася на економічне дно. Протягом 1990-х років пострадянське керівництво не могло повноцінно розвивати свої арктичні території. Припинили роботу не тільки науково-дослідницькі центри, було заморожено кілька поселень. Виробничі потужності, в які більш ніж 50 років вкладався СРСР, занепадали. Також модернізації вимагали військові бази та озброєння. Після чергової хвилі розширення НАТО 2004 року в Росії вирішили, що час повернутися в Арктику.
Хоча в НАТО не надто опікувались обороноздатністю Арктичного регіону, бо військові США були активно задіяні в конфліктах на Близькому Сході, росіяни почали потужно вкладатися в мілітаризацію Арктики, тим більше, що економічний стан Росії почав це дозволяти.
Поступова модернізація була не надто помітною до 2014 року, коли почалася нова гонка озброєнь. З того часу вздовж свого північного кордону Росія побудувала щонайменше 475 військових об’єктів. У РФ узялися активно розвивати порт Сєвєроморськ у Баренцевому морі за Полярним колом (це основна база Північного флоту країни) та порт у Владивостоку.
Росіяни розморозили 50 законсервованих військових баз часів Холодної війни, серед яких 13 авіабаз і 10 радіолокаційних станцій. Крім того, вони намагалися, всупереч домовленостям і без жодних дозволів, побудувати військову базу на норвезькому Шпіцбергені, де, згідно з міжнародним правом, неможливе існування військових баз, навіть норвезьких.
Норвегія заборонила росіянам продовжувати будівництво, і наразі невідомо, в якому стані перебувають ці об’єкти.
Ще росіяни випробували в Арктиці спеціалізовані гіперзвукові крилаті ракети та підводні безпілотники з ядерним двигуном, а Північний флот Росії, який складається з атомних підводних човнів, лінійних кораблів, десантних катерів, криголамів і кораблів підтримки, був значно посилений за останнє десятиліття і став головною потугою Росії на півночі, згідно з Арктичною стратегією від 2017 року.
Тепер Російська воєнна доктрина включає завдання «захисту російських інтересів в Арктиці». Також існує Морська доктрина від 2015 року, в якій також значну увагу приділяють військовій безпеці в арктичних водах. Про масштабні і раптові навчання та випробовування ми вже згадували, задля їхнього проведення було значно збільшено кількість особового складу, також відновлено регулярне розгортання розвідувальної та бомбардувальної авіації для виконання місій поблизу або над Арктикою. Наразі на озброєнні Північного флоту РФ перебуває, за даними західних держав, 8 атомних підводних ракетних крейсерів.
Що Росія готується захищати в Арктиці? По-перше, Росія захищає власні уявлення про агресивний небезпечний світ, який готується поглинуту святую Русь силою бактеріологічної зброї та гей-пропаганди.
Але, крім того, учасники Конвенції ООН з морського права мають право на ресурси, розташовані в межах 370 кілометрів від їхніх берегових ліній, а більшість ресурсів природного газу та нафти в Арктиці саме за цими законними кордонами. Ця рівновіддаленість створює ґрунт для боротьби за контроль над цими ресурсами, яка виходить за межі впливу міжнародних організацій. Тобто Росія претендує на формально нічийні ресурси й активно залучає до цієї боротьби Китай.
Російська активність запустила маховик озброєнь усіх північних країн. Першими прокинулися канадці, потім норвежці, за ними решта країн почали переозброєння та військові навчання. Ледь не останніми на російські виклики відреагували США, які доволі довго не сприймали серйозно російську військову загрозу на півночі.
Після вторгнення Росії в Україну країни НАТО розпочали арктичні військові навчання, рівних яким не було з часів Холодної війни. Арктичні країни активно озброюються, координують свої дії, а останні події в Норвегії тільки підтверджують думку про те, що Росія створює загрозу всюди, де з’являється, в тому числі на півночі. Підриви на російських газогонах «Північний потік-1», активні розвідувальні дії, які Росія провадить на норвезьких військових і промислових об’єктах, викриття російських шпигунів у Норвегії – усе це свідчення того, що Росія має претензії не тільки до України, скандинавські країни теж під загрозою.
У відповідь на переозброєння Норвегії та її намагання захищатися в Росії заявляють, що діяльність Осло є провокаційною, а намагання збільшити військову потужність стане «посмертним дзвоном для розвитку відносин Осло та Москви». «Осло зараз є одним з найактивніших прихильників участі НАТО в Арктиці", – заявила Марія Захарова. «Ми розцінюємо такі події біля російських кордонів як цілеспрямоване проведення Осло деструктивного курсу на ескалацію напруженості в Євро-Арктичному регіоні та остаточну руйнацію російсько-норвезьких відносин».
Ці заяви не дуже лякають союзників, адже всім зрозуміло, що Росія не витримує війни навіть в України, а повноцінні військові дії з країнами НАТО вона не витягне й поготів. Норвежці, утім, розуміють також, що від Росії можна очікувати неоголошених підступних дій, таких як підрив норвезьких газогонів або газових і нафтових платформ у Північному морі.
Це тим більш актуально, що Норвегія замінила Росію на газовому ринку Європи після того, як та припинила постачання газу «недружнім країнам». Можливі також провокації на Шпіцбергені, де є значна російська присутність, та безпосередньо в Арктиці. Росіяни розуміють, що Арктика – це дуже чутлива територія, особливо у сфері екології, тож підриви, руйнування льодових покривів, забруднення територій відходами нафтовиробництва та наслідками випробувань зброї можуть значно погіршити ситуацію в усьому світі. І сьогодні Росія користується цим приблизно так само, як атомними об’єктами в Україні – погрожуючи зробити світ непридатним для життя через те, що в цьому світі Росії не дозволяють бути головною.
Вічне сяйво арктичної допомоги
Арктичні країни, без перебільшення, є флагманами допомоги Україні в цій війні. США та Канада надають і озброєння, і фінансову допомогу в таких об’ємах, що якщо її перераховувати тут, то цю статтю ніхто не дочитає до кінця. До того ж ми напевно не знаємо всіх обсягів постачань, але можемо об’єднати наявні публічні дані для того, щоб усвідомити масштаби. Норвегія постачає Україні артилерійські боєприпаси калібрів 122 мм і 152 мм, зимовий одяг і спорядження, переносні протитанкові комплекси М72. На озброєння ЗСУ вже мали надійти 100 ПЗРК "Mistral", 20 самохідних гаубиць M109A3GN і протитанкових ракет AGM-114 "Hellfire". При цьому ще в липні Норвегія заявила про намір надати допомогу на 1 млрд євро. Ця сума містила не лише закупівлю озброєння, а й навчання українських військових та фінансування окремих гуманітарних місій до кінця 2022 року. І все це ще до останніх подій зі шпигунами та виявленими мережами РПЦ, які відкривали свої каплички біля військових баз НАТО в Норвегії.
Фінляндія була однією з перших, хто надав нам військову допомогу. Загалом фіни вже відправили Україні дев’ять пакетів військової допомоги і не збираються зупинятися. Це засоби захисту та стрілецьке озброєння, 120 мм важкі міномети KRH 92 і 23 мм зенітні установки 23 ItK 61 (модернізовані ЗУ-23), взяті з резервних запасів Сил оборони Фінляндії, 152 мм самохідних гармат 2С5 «Гіацинт-С» і буксирувальних безвідкатних протитанкових гармат. Загальна вартість переданої Фінляндією допомоги оцінюється приблизно в 93 млн євро. У Фінляндії також є "Бук-М1", які вони свого часу отримали в Росії за борги, і є підозра, що вони їм не надто потрібні. Фінський уряд готує нові пакети допомоги і є одним з найщиріших адвокатів України на міжнародній арені.
Данія також бере на себе зобов’язання зі збільшення військової допомоги Україні. "Одне з найважливіших сьогодні послань данської сторони полягає в тому, що ми маємо намір поставляти Україні ще більше зброї", - сказала прем’єрка Фредеріксен під час візиту в Бородянку. Близько 90 мільйонів доларів на озброєння готова Данія передати Україні. Разом з Німеччиною та Норвегією вона профінансує виробництво і передачу на озброєння словацьких 155 мм колісних самохідних артилерійських установок "Zuzana", вже відправила 120 мм міни із запасів Збройних сил і постачає зимову форму та спорядження. Також Данія приймає на навчання українських військових. До речі, нещодавно біля її нафтогазових родовищ теж була зафіксована підозріла активність невідомих безпілотників.
Швеція відправила до України вже сім пакетів військової допомоги. Боєприпаси для артилерії на 50 мільйонів євро, польові раціони для харчування, шоломи, бронежилети, протитанкова зброя, засоби для розмінування.
Шведи готують наступний пакет, у якому має бути важке озброєння та засоби ППО. Йдеться про шведські артилерійські установки "Archer" і переносні зенітно-ракетні комплекси RBS70. Варто підкреслити, що востаннє Швеція надавала військову допомогу фінам 80 років тому у війні проти СРСР. Тож для них це, без перебільшення, історичне рішення. Але прийняти його, мабуть, було не так уже й складно після того, як російські пропагандисти на державних телеканалах розповіли про свої претензії на шведський острів Готланд.
І навіть маленька Ісландія не залишається осторонь. Прем’єр Ісландії Катрін Якобсдоуттір анонсувала виділення додаткових 3 млн євро допомоги на гуманітарні потреби. «Ісландці підтримують українців, Ісландія є частиною світового альянсу з підтримки України та надання допомоги. Уряд Ісландії виділив 4,2 млн євро, ми виділимо ще 3 млн євро допомоги на гуманітарні потреби», – сказала Якобсдоуттір. Ісландія надає і військову допомогу, але не анонсує, яку саме. Проте ісландський уряд вже отримав погрози від РФ.
Чи є місце в Арктиці для України?
Як ми бачимо, ситуація в Україні доволі сильно впливає на арктичну політику. Регіон, який більшість впливових країн сприймає буквально як золотий і надважливий, сьогодні є заручником Росії так само, як десятиліттями заручником Росії була Україна. Довгі роки залякувань, з одного боку, і значні інвестиції та ціла армія лобістів, з іншого, - Росія діє в Арктиці так само, як і в Україні.
Арктиці при цьому очевидно не підходить наш шлях – воювати з Росією серед вічної мерзлоти не хоче ніхто з арктичних країн, хоча, очевидно, всі до цього готуються.
Війна в Україні, вбивчі санкції потенційно можуть виснажити Росію настільки, що їй знову доведеться законсервувати свої військові бази в Арктиці, а претензії на природні ресурси будуть сміховинними просто через те, що в Росії не стане технічних можливостей, щоб розробляти їх.
Коли Україна остаточно переможе Росію в цій війні, це станеться в тому числі за допомоги арктичних держав. І не тільки тому, що всі вони активно допомагають Україні сьогодні, а ще й тому, що потенційний арктичний конфлікт сковує значну частину російських військових потужностей. А проте, варто пам'ятати, що сьогодні саме програшна війна з Україною стримує Росію від агресивних дій в Арктиці.
Якщо Росія визнає свій програш і світ матиме справу з чимось на кшталт перерозподілу повноважень чи створення нової системи світової безпеки, дуже важливо розуміти, що Арктика буде одним з тих регіонів, на який, за нового розподілу сил, будуть претендувати багато міжнародних гравців.
Китай, який буквально марить Арктикою, вже вклав туди таку кількість ресурсів, що буде відчайдушно боротися за кожен сантиметр арктичного льоду. У цьому випадку дуже важливо буде нагадати Китаю, на чиїй стороні він був у цій війні і за рахунок кого отримував свої арктичні привілеї.
Однозначно на вплив в Арктиці буде претендувати Японія і, скоріше за все, Південна Корея. Велика Британія також вважає себе «приарктичною країною» і має амбіції в регіоні. Україні важко буде сподіватися на місце в Арктиці, ми не можемо назвати себе навіть «приарктичною державою», проте враховуючи майбутній вагомий внесок України в безпеку Арктики, ми можемо претендувати на місце країни-спостерігача в Арктичній раді.
Це дасть нам право впливати на розбудову економіки регіону, будувати нові логістичні маршрути, брати участь в арктичних наукових програмах, впливати на кліматичну політику. У майбутньому світі все це може виявитися неймовірно прибутковим і вагомим. У будь-якому разі це посилить геополітичну вагу України, створить для нас ще один майданчик для просування власних інтересів. А отже, будемо сподіватися, що українські дипломати триматимуть Арктику у фокусі своєї уваги і не знехтують можливістю потрапити до клубу привілейованих країн 21 сторіччя.
