Що таке Змієві вали?
Це залишки давньої системи фортифікаційних споруд, призначеної для оборони від кочівників передусім Києва, а також інших давньоруських міст. Сьогодні вона має вигляд мережі земляних валів загальною довжиною близько двох тисяч кілометрів.
“Тут варто пам’ятати, що це не одна суцільна лінія. Є ділянки, де на відстані до 10 кілометрів одна від одної проходять дві, а то й три паралельні лінії валів, — пояснює Євген Синиця. — Також є ділянки, де вали пунктирні, тому що рельєф чи інші природні перешкоди дозволяли не будувати штучних укріплень”.
Найвідоміші широкому загалу ділянки Змієвих валів розташовані в селі Круглик на південь від Києва, а також в околицях села Білогородка на захід від столиці — саме про останні і йдеться в нещодавньому повідомленні Сухопутних військ ЗСУ.
Але вони є в багатьох інших місцях у долинах річок Ірпінь, Стугна, Трубіж, Сула й Рось. Крім того, вали є в інших місцях, але вони мало досліджені науковцями і ще менше відомі широкому загалу.
Наскільки вони давні?
Якщо коротко, то їм близько тисячі років. Але тут є суттєві “але”.
Ми точно знаємо, що в 1007 році вали вже були, адже саме цим роком датується перша письмова згадка про них. Її залишив католицький єпископ Бруно Кверфуртський, який у той час здійснював свою місію до печенігів. Бруно їхав через Київ, тож, подорожуючи далі на південь, він зазначив, що за два дні шляху від Києва є «огорожа», що призначена захищати Русь від печенігів. Судячи з усього, йдеться про Змієвий вал вздовж річки Стугна.
Один із найвідоміших дослідників Змієвих валів Аркадій Бугай вважав, що їхня основна маса була споруджена в середині І тисячоліття нашої ери. Саме до цього періоду деякі прихильники “альтернативної історії” відносять так зване Антське царство, про існування якого нічого не відомо професійним історикам і археологам.
Але тут слід розуміти, що Бугай, по-перше, був аматором-ентузіастом, а по-друге, його припущення про вік валів базувалися на не надто адекватних даних радіокарбонного датування.
Ба більше, Євген Синиця каже, що фортифікаційне будівництво майже не характерне для території, де розташовані вали, упродовж півторатисячолітнього періоду — від середини першого тисячоліття до нашої ери і до межі Х/ХІ століть нашої ери. Хоча таке будівництво проводилося до цього — у скіфські часи, а також після цього — в руські часи.
Сучасна наука вважає, що Змієві вали були побудовані в давньоруський період — насамперед за часів правління Володимира і Ярослава, але є також ділянки, споруджені пізніше.
“При цьому будівельники валів явно економили зусилля, бо вповні використовували всі укріплення більш ранніх епох, насамперед великих городищ скіфського часу”, — пояснює Євген Синиця.
Чому вони Змієві?
Сучасна назва цих фортифікаційних споруд пов'язана з фольклорною традицією, яка у формі казок зберегла розповідь про Микиту (він же Кирило) Кожум'яку, який запряг у цільнозалізного плуга Змія та проорав велетенську борозну. Відвальний пласт такої оранки — це буцімто і є вали, які ми бачимо. В інших варіантах розповіді їхніми головними героями замість Микити Кожум'яки виступають християнські святі Козьма і Дем’ян. Такі казкові розповіді надійно зафіксовані у ХІХ столітті, але, без жодних сумнівів, вони виникли набагато раніше.
Що саме захищали вали?
Разом з безліччю фортець і фортечок, які також грали важливу роль, вони слугували насамперед для захисту Києва. Спочатку, напевно, будувалися вали, розташовані в сучасних передмістях столиці — біля Круглика, Хотина й Білогородки.
По заснуванню Переяслава система валів з’явилася на ріці Трубіж і ще далі на південь – аж по Сулі. За часів Ярослава, у міру просування кордону на південь на Правобережжі, була споруджена Пороська лінія валів.
Від кого захищали Змієві вали і наскільки ефективними вони були?
Головними ворогами Русі, від яких мали захищати Змієві вали, були орди степовиків, що кочували просторами Північного Причорномор'я. Спочатку — печеніги, а згодом — половці та інші.
“Якщо геть відверто, то користі особливої від цього «національного проєкту» було обмаль. Тобто ситуативно, на певних ділянках, за певних обставин воно допомагало, але системно — ні”, — каже Євген Синиця.
До появи у XI-XII століттях так званих «своїх паганих», відомих як «чорні клобуки» — кочівників, які переходили на службу до руських князів, системно вирішити проблему нападу половців було неможливо. Тим паче, що часто половців наводили ті самі руські князі, що чубилися в усобицях і чудово знали, як обманути систему, включно з її оборонними валами.
«Свої пагані» воювали зі степовиками як степовики, зазвичай превентивними засобами, на упередження в Степу.
“Але що цікаво, оселили їх саме в місцях, де з валами все було гаразд — на Пороській лінії та в околицях Переяслава. Тобто можна припускати, що вони принаймні на початку активно використовували свій власний досвід здолання цих укріплень і враховували потенційні дії супротивника”, — каже Євген Синиця.
Як складалася подальша доля Змієвих валів після того, як вони зіграли призначену їм роль?
Найяскравіший приклад вторинного використання валів — спорудження на них дотів Київського укріпрайону, які зіграли важливу роль в обороні Києва в часи Другої світової війни.
“Та й решта укріплень Другої світової часто прив’язана до давньоруських. Дивного тут нічого немає, бо вони побудовані з ідеальним урахуванням особливостей ландшафту”, — розповідає Євген Синиця.
Звісно, з часом вали руйнуються самі по собі, а також їх знищують цілеспрямовано в процесі господарської діяльності, причому вже не одне століття. Ті ділянки, які збереглися до сьогодні, мають статус пам’яток і формально охороняються, як і решта археологічних пам’яток. На практиці це означає, що їм часто загрожують сільськогосподарські роботи та різноманітні будівництва. На щастя, так званим копачам до них справи немає, бо копати, з їхнього погляду, там особливо нічого.
